13 травня 2020 року ЛуцькСправа № 140/555/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Смокович В.І.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся із позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення; стягнення компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати компенсації за неотримане речове майно у розмірі 34 473 грн 94 коп.) за період із 09 серпня 2019 року по 28 листопада 2019 року у сумі 85 726 грн 26 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 та із 09 серпня 2019 року виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Однак, при звільненні 09 серпня 2019 року грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 34 473 грн 94 коп. ОСОБА_1 не було виплачено. Розрахунок за вказаним платежем відповідач провів лише 28 листопада 2019 року. Таким чином, затримка повного розрахунку при звільненні у частині виплати компенсації за отримане речове майно у сумі 34 473 грн 94 коп. становить 109 днів. Отже, відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю та у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, який у даному випадку становить період із 09 серпня 2019 року по 28 листопада 2019 року, а сума компенсації - 85 726 грн.
З наведених підстав, позивач просив позов задовольнити повністю.
У відзиві на позов № 651 від 17 березня 2020 року відповідач його вимог не визнав (арк. спр. 36-39). Вказав, що під час звільнення із військової служи жодних зауважень та претензій позивач не заявив. На переконання відповідача, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно до грошового забезпечення військовослужбовців не відноситься. Тому помилковим є у даному випадку застосування вимог статей 116-117 Кодексу законів про працю України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року. Звертає увагу, що розрахунок з позивачем відбувся в межах надходжень бюджетних асигнувань у відповідності до чинного законодавства. У зв'язку із недоведеністю винних дій Військової частини під час факту невчасного розрахунку з позивачем, позовні вимоги щодо стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними та такими, що не заслуговують на увагу. Керуючись наведеним, відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово (арк. спр. 32).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира № 169 від 09 серпня 2019 року (арк. спр. 13) виключений із списків особового складу військової частини та знятий з усіх видів забезпечення із 09 серпня 2019 року.
Виплату компенсації за неотримане речове майно у розмірі 34 473 грн 94 коп. ОСОБА_1 проведено 28 листопада 2019 року, що підтверджено випискою по руху коштів із банківського рахунку позивача (арк. спр. 16), роздавальною відомістю (арк. спр. 45) та визнано відповідачем.
Отже, судом установлено, що ОСОБА_1 із військової служби звільнився 09 серпня 2019 року, а розрахунок за неотримане речове майно у сумі 34 473 грн 94 коп. із позивачем проведено 28 листопада 2019 року.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо непроведення вчасного повного розрахунку під час звільнення протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Військовослужбовці користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 цього Закону).
Частиною першої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, зокрема, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 9-1 зазначеного Закону порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до наведеної норми Кабінет Міністрів України постановою від 16.03.2016 №178 затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).
Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
За приписами пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби. Така компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації та виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 №1153/2008 (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби, далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналізуючи вищенаведене, слід дійти висновку про наявність права звільненої з військової служби особи на грошову компенсацію за невикористане речове майно, незалежно від обставин звільнення, що відповідає обов'язку військової частини провести повний розрахунок зі звільненим військовослужбовцем до виключення зі списків особового складу.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплат грошової компенсації, виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і виплати компенсацій, затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14.
Враховуючи наведене, суд вважає помилковими висновки відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21 березня 2017 року у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Позивач у позовній заяві вказує, що на дату закінчення проходження ним військової служби відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за речове майно.
Як установлено судом, ОСОБА_1 із військової служби звільнився 09 серпня 2019 року, а розрахунок за неотримане речове майно у сумі 34 473 грн 94 коп. із ним проведено 28 листопада 2019 року.
Отже, затримка у розрахунку склала період із 10 серпня 2019 року по 28 листопада 2019 року (включно).
Таким чином, відповідач всупереч нормам чинного законодавства, не здійснив з позивачем повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність.
Враховуючи те, що відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнення з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних йому при звільненні сум, а саме: в частині невиплати грошової компенсації за недоотримане речове майно за період з 09 серпня 2019 року по 28 листопада 2019 року.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд, на підставі статті 117 КЗпП України, стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу третього пункту 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно із абзацами першим та третім пункту 2 Постанови № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України визначено право суду у разі задоволення позову прийняти рішення про зобов'язання вчинити дії. Але у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Однак, зважаючи на те, що визначення суми компенсації за період із 09 серпня 2019 року по 28 листопада 2019 року у даному випадку відноситься до виключних повноважень відповідача, які є дискреційними, то суд з урахуванням вимог частини другої статті 9, частини другої статті 245 КАС України у даному випадку дійшов висновку про задоволення позову шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення остаточного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення; зобов'язання нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні за період із 09 серпня 2019 року по 28 листопада 2019 року.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності щодо невиконання обов'язку повного розрахунку із позивачем при звільненні.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача про відсутність коштів для виплати компенсації за невикористане речове майно, оскільки відсутність бюджетного фінансування для такої виплати не впливає на обов'язок відповідача її проводити.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, невиплата позивачу компенсації за невикористане речове майно за період із 09 серпня по 28 листопада 2019 року є порушенням права позивача.
Питання про розподіл між сторонами судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення остаточного повного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення в частині невиплати грошової компенсації за недоотримане речове майно за період із 09 серпня 2019 року по 28 листопада 2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні в частині невиплати грошової компенсації за недоотримане речове майно за період із 09 серпня 2019 року по 28 листопада 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Суддя В.І. Смокович
Повний текст судового рішення складено 13 травня 2020 року.