Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 травня 2020 р. Справа№200/3205/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про (з урахуванням уточненої позовної заяви від 02.04.2020):
- визнання незаконним та скасування рішення № 3650 від 13.01.2020 про відмову в призначенні пенсії;
- зобов'язання здійснити нарахування пенсії з 21.10.2019, виходячи з розміру 80 % середньої зарплати шахтаря, але не менш як три прожиткових мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність відповідно до ст. 8 Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці”, зарахувавши не враховані періоди роботи з 16.03.1993 по 18.06.1993, з 12.07.1993 по 06.01.1993, з 01.06.1987 по 21.10.1987, з 11.11.1987 по 04.03.1993 згідно записів в трудовій книжці, в подальшому здійснювати виплату належної пенсії.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним, оскільки відповідачем до стажу позивача безпідставно не враховані періоди його роботи. Так, зайнятість позивача у цей період підтверджується відомостями трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж особи. Беручи до уваги наведене протиправною є відмова позивачу у призначенні пенсії відповідно до ст. 8 Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці”.
Відповідач проти задоволення заявлених позивачем вимог заперечував, підстави незгоди визначив в наданому до суду відзиві. За змістом відзиву щодо періодів роботи з 16.03.1993 по 18.06.1993, з 12.07.1993 по 06.01.1993 позивач не надав уточнюючі пільгові довідки та накази про проведення атестації робочих місць, записи в трудовій книжці вчинені із порушеннями, у зв'язку з чим ці періоди неможливо зарахувати до пільгового стажу на підставі трудової книжки. Періоди роботи з 01.06.1987 по 21.10.1987, з 11.11.1987 по 04.03.1993 також не підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача, оскільки уточнюючі пільгові довідки видані підприємством, що розташовано на тимчасово непідконтрольній українській владі території - у м. Донецьк та не можуть бути прийнятими виходячи зі статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Так, всі видані на непідконтрольній українській владі території документи є недійсними та не мають юридичної сили.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.03.2020 позов залишено без руху, ухвалою суду від 13.04.2020 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін.
Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , згідно довідки внутрішньо переміщеної особи проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (відповідач у справі) від 13.01.2020 № 3650, прийнятим за наслідком розгляду заяви позивача про призначення пенсії від 21.10.2019 № 3650, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Згідно з викладеним в рішенні, не зараховано:
до пільгового та страхового стажу позивача період роботи з 16.03.1993 по 18.06.1993 згідно записів у трудовій книжці, оскільки відсутній наказ про звільнення;
до пільгового та страхового стажу позивача період роботи з 12.07.1993 по 06.01.1993 (як вказано у документах позивача) згідно записів у трудовій книжці, оскільки дати у записі про звільнення і наказі про звільнення не збігаються, уточнююча довідка не надана;
до пільгового стажу позивача періоди роботи з 01.06.1987 по 21.10.1987 та з 11.11.1987 по 04.03.1993, оскільки уточнюючі пільгові довідки, які видані підприємством, що розташовано у м. Донецьку неможливо прийняти виходячи з того, що всі видані на непідконтрольній українській владі території документи є недійсними та не створюють правових наслідків.
Згідно розрахунку стажу страховий стаж позивача становить 29 років 7 місяців 6 днів, про наявність у позивача пільгового стажу не зазначено, періоди роботи позивача з 01.06.1987 по 21.10.1987, з 11.11.1987 по 04.03.1993 враховано до страхового стажу позивача, проте не враховано до пільгового стажу, періоди роботи з 16.03.1993 по 18.06.1993, з 12.07.1993 по 06.01.1993 не враховано ані до страхового, ані до пільгового стажу позивача.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно достатті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058).
Частиною 1 статті 114 Закону № 1058 передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно пунктів 1, 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах та працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Частиною 1 статті 44 Закону України № 1058 передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N 1566/11846.
Перелік документів, що додаються до заяви про призначення, перерахунок та поновлення пенсії визначений Розділом 2 цього Порядку.
Підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).
Згідно пункту 4.2 Порядку 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Пунктом 4.7 цього Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи позивача визначався Інструкцією про прядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162) та Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Положеннями цих Інструкції теж передбачалося, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку від дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про працівника, відомості про роботу та відомості про нагороду та заохочення (п. 2.2 Інструкцій № 162, № 58).
Відповідно до п. 2.3 Інструкції № 162, п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з п. 2.26 Інструкції № 162, п. 2.27 Інструкції № 58. запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 цих Інструкцій передбачено, що при звільненні працівника всі записи по роботу на підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства чи уповноваженої ним особи та печаткою відділу кадрів.
В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі за текстом Порядок № 637), також закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За п. 20 цього Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).
Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року N 442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць, постанова N 442 відповідно), та розробленими на виконання постанови N 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 року N 41 (далі - Методичні рекомендації) визначено порядок проведення атестації робочих місць на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності та господарювання.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку проведення атестації та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Відповідно до положень Порядку проведення атестації відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII “Про охорону праці” працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів спір, що виник між сторонами, стосується правомірності неврахування відповідачем до стажу позивача періодів роботи з 01.06.1987 по 21.10.1987, з 11.11.1987 по 04.03.1993, з 16.03.1993 по 18.06.1993, з 12.07.1993 по 06.01.1993. Питання зарахування або не зарахування інших періодів роботи позивача до його стажу згідно уточненої позовної заяви від 02.04.2020 не є спірним.
Трудова книжка позивача містить наступні записи щодо його роботи у спірні періоди:
1) у Шахтоуправлінні ім. газети «Социалистичний Донбас» (Шахтоуправління «Донбас»:
01.06.1987 гірник підземний 3 розряду видобувної ділянки з повним робочим днем в шахті;
21.10.1987 звільнений за ст. 38 КЗпП УРСР;
11.11.1987 електрослюсар підземний 3 розряду ділянки горнокапільних робіт з повним робочим днем в шахті;
04.03.1993 звільнений за переводом на Шахту ім. М.Горького;
2) у Шахті ім. М.Горького:
16.03.1993 прийнятий електрослюсарем підземним з повним робочим днем в шахті 4 розряду;
18.06.1993 звільнений за ст. 36 КЗпП України за переводом на Шахту Бутівська;
3) у Шахті Бутівська Макіївського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Макіїввугілля»:
12.07.1993 прийнятий учнем гірника підземного з повним робочим днем в шахті;
15.07.1993 переведений гірником підземним 3 розряду;
06.01.1993 звільнений за ст. 36 КЗпП України за власним бажанням.
Необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списках N 1 та № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
При цьому, аналіз Порядку № 442, Методичних рекомендацій, статті 29, 153 КЗпП України та статті 7 Закону України “Про охорону праці” дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
Особа, яка працює на посаді, віднесеній, зокрема, до Списку № 1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Так, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.
Проте, розуміючи положення “за результатами атестації робочих місць” як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
На працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Таким чином, суд дійшов висновку, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця або проведено несвоєчасно, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 1.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про неможливість врахування у складі пільгового стажу періоди роботи позивача з 16.03.1993 по 18.06.1993 на шахті ім. М. Горького та з 12.07.1993 по 06.01.1993 на шахті «Бутівська» через відсутність інформації про проведення атестації робочих місць на підприємствах, де працював позивача.
Щодо тверджень відповідача про неможливість зарахувати до страхового та пільгового стажу позивача періоду роботи у Шахті ім. М.Горького в період з 16.03.1993 по 18.06.1993 через ненадання уточнюючої пільгової довідки та відсутність в трудовій книжці у графі 4 запису № 18 від 18.06.1993 про звільнення позивача даних щодо відповідного наказу про звільнення суд зауважує, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство - роботодавець, а відтак позивач не може нести відповідальності за те, яким чином здійснювалось внесення роботодавцем записів до трудової книжки.
Суд також вважає за необхідне вказати, що підставою для призначення пенсії визначено наявність необхідного стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах та посадах.
Виконувані позивачем роботи повний робочий день у шахті у Шахті ім. М.Горького в період з 16.03.1993 по 18.06.1993 включені до переліку робіт, визначених Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 10 від 26 січня 1991 року, який був чинним в цей період роботи позивача, відповідачем заперечень стосовно цього не наводилось.
Оцінивши надані докази в їх сукупності, враховуючи підтвердження ними зайнятості позивача у Шахті ім. М.Горького в період з 16.03.1993 по 18.06.1993, суд дійшов висновку про протиправність неврахування відповідачем цього періоду до страхового та пільгового стажу позивача, у зв'язку з чим вимоги позивача про зобов'язання відповідача зарахувати цей період до стажу підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача про зарахування до стажу періоду його роботи з 12.07.1993 по 06.01.1993 у Шахті Бутівська суд зауважує, що початок цього періоду (12.07.1993) визначений позивачем датою, пізнішою за дату закінчення цього періоду (06.01.1993) суд зазначає наступне. Відповідно до відомостей трудової книжки позивача в графі 4 запису 21 про звільнення з шахти «Бутівська», що датований 06.01.1993 підставою звільнення визначений наказ № 13 к від 06.01.1994, після зазначеного запису про звільнення наявний запис від 01.09.1994 про прийняття позивача на роботу до ПМП «Труд».
Наведені відомості трудової книжки в своїй в сукупності свідчать про допущення описки при вчиненні запису № 21 по звільнення позивача з шахти «Бутівська» та зазначення невірного року звільнення - 1993 замість вірного - 1994. Отже, відомостями трудової книжки позивача підтверджено його роботу на посаді гірника підземного на шахті Бутівська в період з 12.07.1993 по 06.01.1994 з повним робочим днем в шахті, що належить до Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 10 від 26 січня 1991 року, який був чинним в цей періоди роботи позивача.
Враховуючи наведене на підставі частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України якою передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, суд вважає за можливе вийти за межі заявлених позивачем вимог та зобов'язати відповідача зарахувати до страхового і пільгового стажу позивача період роботи на шахті «Бутівська» з 12.07.1993 по 06.01.1994.
Стосовно посилань відповідача про неможливість зарахувати до пільгового стажу позивача переодів роботи з 01.06.1987 по 21.10.1987 та з 11.11.1987 по 04.03.1993, оскільки уточнюючі пільгові довідки, які видані підприємством, розташованим у м. Донецьку неможливо прийняти виходячи з того, що всі видані на непідконтрольній українській владі території документи є недійсними та не створюють правових наслідків, суд зауважує наступне.
Положеннями ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, Порядку № 637, Інструкції № 162 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відомостями трудової книжки позивача підтверджено виконання ним повний робочий день під землею у Шахтоуправлінні ім. газети «Социалистичний Донбас» (Шахтоуправління «Донбас») з 01.06.1987 по 21.10.1987 та з 11.11.1987 по 04.03.1993 робіт, передбачених, Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 10 від 26 січня 1991 року, Списком № 1 виробництв, цехів, професій та посад на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці та в гарячих цехах, робота в яких надає право на державну пенсію на пільгових умовах та пільгових розмірах, затвердженим постановою ради Міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956, які були чинними в ці періоди роботи позивача. Вказане також не заперечується відповідачем.
Положеннями Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ № 637 передбачено, що трудовий стаж встановлюється на підставі інших, ніж трудова книжка, документів, лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Наявність уточнюючої довідки не є безумовною вимогою для врахування певного періоду роботи до пільгового стажу, та має витребовуватися органами пенсійного фонду за неможливості підтвердження стажу роботи особи даними трудової книжки.
При цьому, стосовно видачі певних документів на території, що тимчасово не контролюється владою слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах “Лоізіду проти Туречиини” (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), “Кіпр проти Туреччини” (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та “Мозер проти Республіки Молдови та Росії” (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) визначив що "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать”.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, в розрізі даної справи за умови підтвердження необхідних для призначення (перерахунку) пенсії обставин, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року (справа № 175/4336/16-а), від 23 липня 2019 року (справа № 537/53/17), які судом враховано, на виконання приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.
Таким чином, безпідставними є твердження про неможливість прийняття до уваги документів, виданих на непідконтрольній українській владі території.
Відтак, суд вважає безпідставними твердження відповідача про неможливість зарахувати до пільгового стажу позивача періодів роботи у Шахтоуправлінні ім. газети «Социалистичний Донбас» (Шахтоуправління «Донбас») з 01.06.1987 по 21.10.1987 та з 11.11.1987 по 04.03.1993, оскільки занятість у цей період підтверджується відомостями трудової книжки. Відтак, позовні вимоги про зобов'язання відповідача врахувати ці періоди роботи до пільгового стажу позивача підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Під час розгляду даної справи суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову позивачу в призначенні пенсії не відповідає вимогам ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідачем безпідставно не враховано до пільгового стажу періоди роботи позивача з 01.06.1987 по 21.10.1987, з 11.11.1987 по 04.03.1993, до страхового та пільгового стажу періодів роботи з 16.03.1993 по 18.06.1993, 12.07.1993 по 06.01.1994, через що зазначене рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.
При вирішенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування пенсії у певному розмірі та в подальшому здійснити виплату належної пенсії суд виходить із того, що ці вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню, оскільки наразі ще не вирішено питання призначення позивачу пенсії, розгляд якого віднесено до дискреційних повноважень відповідача.
В даному випадку є підстави для застосування положень ч. 2 ст. 9 КАС України та вийти за межі позовних вимог і обрати інший належний спосіб захисту, який необхідний для відновлення порушеного права позивача. Так, суд з урахуванням обставин даної справи вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 21.10.2019 про призначення йому пенсії із врахуванням висновків суду.
Таким чином, заявлений позов підлягає задоволенню частково.
Згідно частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн. Враховуючи часткове задоволення позову та немайновий характер заявлених позовних вимог підлягає присудженню позивачу з бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам - у сумі 420,40 грн.
З огляду на викладене вище, на підставі положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N 1566/11846 та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати рішення Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 13.01.2020 № 3650 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Великоновосілківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до пільгового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 01.06.1987 по 21.10.1987, 11.11.1987 по 04.03.1993 та до страхового і пільгового стажу - періоди роботи з 16.03.1993 по 18.06.1993 та з 12.07.1993 по 06.01.1994.
Зобов'язати Великоновосілківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 21.10.2019 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Великоновосілківського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п. 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України строк на апеляційне оскарження продовжується на строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню короновірусної хвороби (COVID-19).
Згідно з пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Відомості про сторін:
ОСОБА_1 (позивач) - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;
Великоновосілківське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області (відповідач) - 84122, Донецька обл., м. Велика Новосілка, вулиця Центральна, будинок 103, ідентифікаційний код 42171290.
Суддя А.С. Михайлик