14 травня 2020 року Справа № 215/1318/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради про визнання бездіяльності протиправною, -
25.03.2020 року на підставі ухвали Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.02.2020 року про передачу справи, відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 5 ст. 29 КАС України, до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради (далі - УПСЗН, управління, відповідач) , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради, яка виявилася у невжитті заходів для забезпечення фундаментального права на соціальну допомогу, якою буде забезпечено для ОСОБА_1 рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, відповідно до правової позиції ст. 46, ст. 48 Конституції України;
- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради, яка виявилась у порушенні права бути присутнім при розгляді заяви (запиту) від 03.01.2020 року вх. № 9;
- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради, яка виявилась у невжитті заходів забезпечення фундаментального права на отримання інформації згідно зі ст. ст. 3, 34 Конституції України;
- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради, яка виявилась у невжитті заходів усунення причин, які породжують подання заяви від 03.01.2020 року вх. № 9 та зазначити закон, вимоги якого порушено Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради, згідно з ст. 249 КАС України.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що вважає протиправною бездіяльність відповідача, що невжиття заходів для забезпечення фундаментального права на соціальну допомогу, якою буде забезпечено для ОСОБА_1 рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, відповідно до правової позиції ст. 46, ст. 48 Конституції України, порушення права бути присутнім при розгляді заяви (запиту) від 03.01.2020 року вх. № 9, невжиття заходів забезпечення фундаментального права на отримання інформації, згідно зі ст. ст. 3, 34 Конституції України, невжиття заходів усунення причин, які породжують подання заяви від 03.01.2020 року вх. № 9 та зазначити закон, вимоги якого порушено Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради, згідно з ст. 249 КАС України. За поясненнями позивача, відповідач не гарантував йому права на достатній життєвий рівень, що передбачене ст. 48 Конституції України. Як зазначив позивач, у разі невідповідності правового акта Конституції України, застосовується правовий акт, який має вищу юридичну силу, застосовуються норми Конституції України, як норми прямої дії, і після винесення рішення по заяві, відповідач має звертатися до вищих установ виконавчої влади для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону и іншого правового акта. При цьому, позивач вказав на те, що йому не було надано рішень з приводу його заяви від 27.11.2019 року за вх. № 936. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач допустив бездіяльність з приводу описаних вище обставин.
Ухвалою суду від 31.03.2020 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви в адміністративній справі № 215/1318/20.
Ухвалою суду від 31.03.2020 року було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - відповіді на відзив.
У встановлений судом строк відповідач надав суду відзив на позов та витребувані у нього ухвалою суду від 31.03.2020 року письмові докази, а саме: копія звернення ОСОБА_1 від 03.01.2020 року за вх. № 9, та доданої до неї копії довідки про склад сім'ї від 02.01.2020 року, копія реєстру 24.01.2020 року, копія запрошення ОСОБА_1 від 23.01.2020 року за вих. № 326, копія протоколу засідання з питання розгляду звернення ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Тернівської районної у місті ради від 31.01.2020 року, копія реєстру витрат конвертів, копія відповіді за вих. № 506 від 31.01.2020 року.
В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що вважає безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 , бо ним не було допущено бездіяльності при розгляді його заяви (запиту) від 03.01.2020 року за вх. № 9. Так, за поясненнями відповідача, позивачу було направлено запрошення для прибуття до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради та участі у розгляді його заяви (запиту). Проте, у встановлений управлінням час позивач не з'явився, тому його заяву (запит) було розглянуто без його участі. Також, як зазначив відповідач, спеціалісти управління під час подання позивачем заяв неодноразово пропонують йому отримати відповіді на звернення особисто під підпис, але він категорично відмовляється це робити. Відповідач пояснив, що надав на заяву позивача письмову відповідь від 31.01.2020 року з вичерпними роз'ясненнями, відповідно до порушених в заяві питань. Розгляд заяви позивача був здійснений відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян». Таким чином, за твердженнями відповідача, заяву позивача було розглянуто ним у встановленому законом порядку, тому твердження позивача про його бездіяльність є безпідставними.
Також, за поясненнями відповідача, при зверненні до нього з численними зверненнями позивач жодного разу не дотримався вимог законодавства щодо надання необхідного пакету документів, зокрема, ним не було надано довідку про склад сім'ї, у зв'язку з чим, йому неможливо було призначити державну соціальну допомогу при виявленні факту відсутності у нього реєстрації місця проживання. У зв'язку з цим, відповідач не має законних підстав для призначення позивачу соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Водночас, відповідач зазначив, що він є структурним підрозділом виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради та здійснює свою діяльність у межах повноважень, наданих йому законом, а до його повноважень не входить прийняття нормативних та інших актів у формі рішень, бо він не є суб'єктом правотворчості.
Таким чином, враховуючи викладене, відповідач вважає безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 та просить суд відмовити у задоволенні позову.
У встановлений судом строк позивач відповіді на відзив не надавав.
Суд, враховуючи положення ст. 257, ст. 261, ст. 262 КАС України, розглянув адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради з заявою (запитом) від 03.01.2020 року, в якій просив наступне:
- правовим актом призначити допомогу за наданою заявою від 02.01.2020 року, якою забезпечити для мене рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;
- надати затверджену форму довідки про склад сім'ї або не зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (які не мають своєї оселі);
- окремим листом зазначити норми права, які забороняють установі прийняти довідку про склад сім'ї або не зареєстрованих у житловому приміщені осіб і правовим актом призначити допомогу, якою забезпечити для ОСОБА_1 рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, маючи повноваження, надані ст. ст. 3, 6, 8, 19, 33, 46, 48, 68 Конституції України;
- частково загладити моральні страждання ОСОБА_1 сумою у 600 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: 2102 грн х 600 = 1261200 грн;
- надати копію, належно завіреної заяви від 02.01.2020 року про призначення усіх видів допомоги;
- надати запрошення для ОСОБА_1 , з повідомленням про повноваження осіб з приводу розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.01.2020 року про призначення усіх видів допомоги.
23.01.2929 року позивачу було направлено запрошення за вих. № 326 про розгляд його звернення від 03.01.2020 року вх. № 9, який призначений на 31.01.2020 року о 16:00 годині в к. 17. Вказане запрошення було направлено на адресу позивача 24.01.2020 року, про що свідчить реєстр поштових відправлень, який міститься в матеріалах справи.
31.01.2020 року відповідачем було проведено засідання без участі ОСОБА_1 , бо він не з'явився, з питання розгляду звернення від 03.01.2020 року до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради, про що складений протокол засідання від 31.01.2020 року. За результатами проведеного засідання відповідачем було прийнято рішення підготувати ОСОБА_1 письмову відповідь на його звернення від 03.01.2020 року за вх. № 9 та направити її на поштову адресу заявника, у зв'язку з тим, що він відмовився отримувати відповіді особисто.
31.01.2020 року відповідачем було надано письмову відповідь ОСОБА_1 за вих. № 506, відповідно до якої його було повідомлено про те, що управління здійснює призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям на підставі Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 01.06.2000 року та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям» від 24.02.2003 року № 250. Так, за відомостями з письмової відповіді управління від 31.01.2020 року, відповідач зазначив позивачу про те, що для перевірки права на отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, згідно з Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», йому необхідно протягом встановленого законодавством терміну, тобто до 02.02.2020 року, вирішити питання реєстрації місця проживання для надання управлінню можливості отримати довідку про склад сім'ї ОСОБА_1 з Електронного реєстру територіальної громади. З приводу відшкодування моральної шкоди, позивач було повідомлено про те, що моральна шкода відшкодовується лише на підставах, визначених законодавством України.
На підтвердження факту направлення вищевказаної письмової відповіді на заяву (запит) від 03.01.2020 року вх. № 9 на адресу позивача, управління надало суду копію реєстру витрат конвертів.
Проте, позивач, вважаючи, що Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради допустило бездіяльність, що виявилась у невжитті заходів для забезпечення фундаментального права на соціальну допомогу, якою буде забезпечено для ОСОБА_1 рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, відповідно до правової позиції ст. 46, ст. 48 Конституції України, у порушенні права бути присутнім при розгляді заяви (запиту) від 03.01.2020 року вх. № 9, у невжитті заходів забезпечення фундаментального права на отримання інформації згідно зі ст. ст. 3, 34 Конституції України, а також у невжитті заходів усунення причин, які породжують подання заяви від 03.01.2020 року вх. № 9 та зазначити закон, вимоги якого порушено Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради, згідно з ст. 249 КАС України, звернувся до адміністративного суду з позовом. Тому, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу бездіяльності відповідача щодо невжиття заходів для забезпечення фундаментального права на соціальну допомогу, якою буде забезпечено для ОСОБА_1 рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, відповідно до правової позиції ст. 46, ст. 48 Конституції України та порушення порядку розгляду заяви (запиту) позивача від 03.01.2020 року вх. № 9.
Суд, вирішуючи спірні правовідносини по суті, виходить з наступного.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст. 34 Конституції України, Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
За приписами ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Суд зазначає, що Закон України «Про звернення громадян» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно з ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Порядок розгляду звернень у формі заяв та скарг, встановлений статтями 15, 16 вищевказаного Закону.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені у них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства, забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Частиною 4 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
знайомитися з матеріалами перевірки;
подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», орган державної влади, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».
Аналіз зазначених вище норм вказує, що громадяни України мають право звертатися до органів державної влади та місцевого самоврядування із зверненнями, а органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані у встановлений законом строк об'єктивно і вчасно розглядати звернення, перевіряти викладені у них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства, забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду.
Суд зазначає, що в ході судового розгляду справи судом не було встановлено і порушення права позивача бути присутнім під час розгляду його заяви (запиту). Таким чином, реалізувавши своє право, позивач звернувся до відповідача з заявою (запитом), яка становить предмет судового розгляду, на яку відповідачем у встановлений законом строк та у встановленому законом порядку була надана відповідь, що підтверджується матеріалами справи та встановленими в ході проведення судового розгляду обставинами.
Суд зазначає, що відповідно ст. 9 Закону України «Про інформацію», основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про інформацію», інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Аналіз викладених вище норм, на порушення яких посилається позивач, вказує, що такі норми регламентують загальні положення закону про регулювання відносин щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
Водночас, суд зазначає, що статей 33 та 45 Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 року № 2657-XII в редакції, чинній на момент звернення позивача до відповідача та виникнення спірних правовідносин, не містить. Тому, посилання позивача на вказані норми не беруться судом до уваги.
При цьому, дослідивши зміст листа з відповіддю щодо порушених питань у заяві (запиті) від 03.01.2020 року за вх. № 9, суд встановив, що відповідач роз'яснив та виклав висновки по кожному питанню в межах наданих йому законом повноважень та у встановленому законом порядку.
Натомість, позивач вважає, що відповідачем було порушено його право на інформацію.
З цього приводу суд зазначає, що надання відповіді по суті порушених у зверненнях до державного органу питань, є дискрецією органу державної влади.
За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
При цьому, суд бере до уваги твердження відповідача про те, що управління не є суб'єктом правотворчості та не має повноважень приймати нормативно-правові акті, які підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку у Єдиному державному реєстрі нормативних актів.
Так, відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.
Рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради.
Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.
Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
В актах та проектах актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування не може бути обмежено доступ до інформації про витрати чи інше розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним чи комунальним майном, у тому числі про умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримують ці кошти або майно, а також до іншої інформації, обмеження доступу до якої заборонено законом.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідно до п. 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 року № 34/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.05.2013 року за № 742/23274, нормативно-правовий акт - це офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.
Аналіз викладених вище норм вказує, що нормативно-правовий акт приймається уповноваженим на це суб'єктом нормотворення. При цьому, відповідно до викладених вище положень Закону України «Про місцеве самоврядування», управління не є суб'єктом нормотворення, бо є юридичною особою структурним підрозділом Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради та діє у межах повноважень, визначених Положенням про Управління праці та соціального захисту населення виконкому Тернівської районної у місті ради, затвердженого рішенням Тернівської районної у місті ради від 31.08.2018 року № 281.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, перевіривши правомірність дій (бездіяльності) відповідача при розгляді заяви (запиту) ОСОБА_1 від 03.01.2020 року за вх. № 9 щодо їх відповідності вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, доходить висновку, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності при наданні позивачу відповіді на його звернення. Адже, відповідач надав суду належні та допустимі докази правомірності своїх дій щодо надання ним відповіді на заяву (запит) позивача, яку розглянув та вирішив у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
З цього приводу суд також зазначає, що відповідно до положень ст. 249 КАС України, передбачений порядок та підстави постановлення судом окремої ухвали.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд зазначає, що аналіз викладеної вище норми КАС України вказує, що мета постановлення окремих ухвал як заходу реагування полягає в тому, що суд, якщо виявить під час розгляду справи порушення закону і встановить причини та умови, що сприяли його порушенню, може постановити окрему ухвалу та направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.
Тому, враховуючи, що під час розгляду справи судом не було виявлено порушення відповідачем закону, в тому числі і при розгляді звернень позивача, у суду відсутні правові підстави для застосування положень ст. 249 КАС України.
З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що на порушені питання відповідачем були надані відповіді у листах, про що судом зазначалось вище, тобто забезпечене йому та реалізоване ним право на інформацію, а по-друге, законом не визначено таких повноважень відповідача, як прийняття нормативно-правових актів або звернення до відповідних органів з клопотаннями щодо цього.
Тому, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради, яка виявилась у порушенні права бути присутнім при розгляді заяви (запиту) від 03.01.2020 року вх. № 9; визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради, яка виявилась у невжитті заходів забезпечення фундаментального права на отримання інформації згідно зі ст. ст. 3, 34 Конституції України; визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради, яка виявилась у невжитті заходів усунення причин, які породжують подання заяви від 03.01.2020 року вх. № 9 та зазначити закон, вимоги якого порушено Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради, згідно з ст. 249 КАС України, задоволенню не підлягають.
З приводу позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради, яка виявилася у невжитті заходів для забезпечення фундаментального права на соціальну допомогу, якою буде забезпечено для ОСОБА_1 рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, відповідно до правової позиції ст. 46, ст. 48 Конституції України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Як зазначив відповідач, розгляд заяви на призначення позивачу державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям проводився на підставі вимог Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», а також відповідно до умов, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям».
У статті 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» визначено порядок надання державної соціальної допомоги.
Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», заява про надання державної соціальної допомоги подається уповноваженим представником сім'ї до місцевої державної адміністрації або до виконавчого комітету сільської, селищної ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до місцевої державної адміністрації.
У заяві дається згода сім'ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно, що необхідна для мети цього Закону.
До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються:
документ, що посвідчує особу;
довідка про склад сім'ї. До складу сім'ї включаються чоловік, дружина; рідні, усиновлені та діти цих осіб віком до вісімнадцяти років, а також діти, які навчаються за денною формою навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої і вищої освіти до досягнення двадцяти трьох років і які не мають власних сімей; неодружені повнолітні діти, які визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II груп або особами з інвалідністю I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одинокою особою з інвалідністю I групи і здійснює догляд за нею; жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. При цьому до складу сім'ї включаються незалежно від місця проживання (перебування) або реєстрації діти, які навчаються за денною формою навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої і вищої освіти до досягнення двадцяти трьох років і не мають власних сімей. До складу сім'ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні;
декларація про доходи та майно осіб, які входять до складу сім'ї (в декларацію не включаються державна соціальна допомога, призначена відповідно до цього Закону; нарахована субсидія за спожиті житлово-комунальні послуги; сплачені членами сім'ї аліменти; грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, на час її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на час здійснення зазначених заходів);
довідка про наявність та розмір земельної частки (паю);
довідка встановленої форми про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, про безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
Форми заяви, довідки про склад сім'ї, декларації про доходи та майно встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту.
Місцеві державні адміністрації для мети цього Закону мають право користуватися всіма офіційними джерелами інформації, в тому числі й інформацією податкових органів.
Державна соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.
Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається місцевою державною адміністрацією протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім'ї.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз'яснення порядку його оскарження.
Порядок призначення та виплати державної соціальної допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. п. 3, 4 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, призначення і виплата соціальної допомоги здійснюється управлінням за зареєстрованим місцем проживання уповноваженого представника малозабезпеченої сім'ї.
Соціальна допомога може бути призначена і виплачена за місцем фактичного проживання заявника за умови неотримання такої допомоги в органах соціального захисту населення за місцем реєстрації.
Аналіз викладених вище норм вказує, що зареєстроване місце проживання є визначальним для можливості реалізації позивачем, зокрема, його соціальних прав, на порушення яких він вказує у своєму позові. З цього приводу судом було встановлено, що позивачу неодноразово повідомлялось відповідачем про те, що йому необхідно самостійно зареєструвати своє місце мешкання, надавши необхідні документи до відділу реєстрації місця проживання.
Суд зазначає, що реєстрація місця проживання та перелік необхідних документів, передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», що встановлює правила реєстрації місця проживання громадян.
Суд бере до уваги пояснення відповідача про те, що кілька років позивач фактично проживає за адресою матері, за якою здійснює догляд ( АДРЕСА_1 ), але до теперішнього часу не зареєстрував місце проживання за даною адресою. Крім того, як було встановлено судом, спеціалістами управління було з'ясовано, що він 08.11.2013 року був знятий з реєстрації за адресою, вказаною у паспорті ( АДРЕСА_2 ) та до теперішнього часу не має зареєстрованого місця проживання. Адже, з відсутністю місця реєстрації пов'язані можливості позивача на призначення, зокрема, соціальної допомоги. Тобто, у зв'язку з тим, що позивач не зареєстрував своє місце проживання, не надав необхідних для призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, документів, що мають бути додані до заяви про надання державної соціальної допомоги, відповідно до вимог Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», тому позивачу у письмовій відповіді було роз'яснено про необхідність вирішення питання реєстрації місця проживання для перевірки можливості реалізації позивачем його права на призначення та виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Таким чином, з урахуванням викладеного, в ході судового розгляду справи не було встановлено порушення відповідачем соціальних прав позивача на отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Тому, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради, яка виявилася у невжитті заходів для забезпечення фундаментального права на соціальну допомогу, якою буде забезпечено для ОСОБА_1 рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, відповідно до правової позиції ст. 46, ст. 48 Конституції України, задоволенню не підлягає.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Таку правову позицію було висловлено Верховним Судом в постанові від 17.04.2019 року, справа № 342/158/17.
Водночас, судом було встановлено, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності, бо були вчинені активні дії щодо надання відповіді по суті його заяви (запиту).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно зі ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (ст. 9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Приймаючи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи та спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що на підставі ст. 139 КАС України, ухвалою суду від 31.03.2020 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору за подання адміністративного позову на підставі ст. 8 Закону України «Про судовий збір» та ст. 133 КАС України, та звільнено від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради про визнання бездіяльності протиправною - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 14.05.2020 року.
Суддя І.О. Лозицька