ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.05.2020Справа № 910/1706/20
Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи
справу № 910/1706/20
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"
до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега";
про стягнення 7176,29 грн
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" про стягнення 7176,29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування, згідно Договору № 267а6кп від 18.11.2016 добровільного страхування наземного транспорту, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 7176,29 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 відкрито провадження у справі № 910/1706/20 та ухвалено здійснювати розгляд справи у порядку прощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, суд зобов'язав протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
27.02.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що 08.02.2019 ПрАТ «АСК «Омега» було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі пп. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності».
Однак, як вбачається з відзиву відповідача, останнім не додано доказів вручення або надіслання на адресу позивача листа від 08.02.2019 за вих. № 175, яким було відмовлено у виплаті страхового відшкодування, що перешкоджає повному та всебічному вирішенню спору по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 витребувано у Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" докази вручення або надіслання на адресу позивача листа від 08.02.2019 за вих. №175, яким було відмовлено у виплаті страхового відшкодування в сумі 7176,29 грн, або будь-які інші докази, які свідчать про обізнаність позивача про прийняте рішення щодо відмови у виплаті страхового відшкодування.
27.02.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли докази направлення відзиву позивачу.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Станом на дату винесення рішення від позивача не надійшло відповіді на відзив.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що позивач у строк, встановлений частиною 2 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відповідь на відзив, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
18.11.2016 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (в подальшому змінено найменування на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС»), (далі - страховик, позивач) та ОСОБА_1 (страхувальник), укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №267а6кп від 18.11.2016, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані, зокрема з експлуатацією наземного транспортного засобу - легкового автомобіля «Renault», державний номерний знак НОМЕР_1 .
За приписами статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 980 ЦК України визначено, що предметом договору страхування можуть бути зокрема майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Як встановлено в ст. 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
20.12.2016 о 07 годині 25 хвилин, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Citroen» д.н.з. НОМЕР_2 , в м. Києві по пр. Повітрофлотському 20/1, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Renault», державний номерний знак НОМЕР_1 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 16.02.2017 у справі №760/388/17 встановлено порушення ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України, визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу.
Позивач з урахуванням умов Договору добровільного страхування наземного транспорту, склав страховий акт № АХА2184201 від 29.12.2016, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Renault», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 8 176,29 грн.
На підставі складеного страхового акту № АХА2184201 від 29.12.2016 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС», виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатило страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 8 176,29 грн. (платіжне доручення № 296 006 від 04.01.2017).
04.12.2018 позивач звернувся до відповідача із Заявою про виплату страхового відшкодування (сума вимоги 8 176,29 грн.) вих. № СУ/003783/3 від 03.12.2018.
Листом №175 від 08.02.2019 відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з порушенням строку подання заяви на виплату страхового відшкодування в терміни, передбачені законодавством.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом зокрема є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.
Позивач, виплативши згідно з Договором добровільного страхування наземного транспорту страхове відшкодування потерпілому (шляхом перерахування на рахунок СТО), отримав від нього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб автомобіль марки «Citroen» д.н.з. НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП знаходився під керуванням ОСОБА_2
Доказів того, що ОСОБА_2 не мав права керування транспортним засобом автомобілем марки «Citroen» д.н.з. НОМЕР_2 , та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а тому, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що дана особа керувала вищевказаним транспортним засобом на законних підставах.
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_2 у ДТП встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Citroen» д.н.з. НОМЕР_2 , відшкодовується ним як законним володільцем вказаного транспортного засобу.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність осіб внаслідок експлуатації автомобіля марки «Citroen» д.н.з. НОМЕР_2 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у відповідача, згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/4968786.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Тоді як статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
За змістом пункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Системний аналіз положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.
Виплата страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (порядок, умови, розмір, тощо) регулюється положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Отже, відносини щодо виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування (полісом) між страховиком (позивачем), який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування та у зв'язку з цим набув прав кредитора за договором обов'язкового страхування (відбулась заміна кредитора у зобов'язанні), та страховиком за договором обов'язкового страхування (відповідачем) так само регулюються положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Заміна кредитора у зобов'язанні жодним чином не може впливати на зміст зобов'язання - права і обов'язки сторін, які виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в тому числі на порядок та умови здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування.
При цьому, суд зазначає, що до нового кредитора перейшли права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України).
Тобто, позивач отримав право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування за полісом № АЕ/9425971 на умовах, в порядку та у спосіб, що передбачені положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
В силу п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) (п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Таким чином, враховуючи викладене, для отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування потерпілий повинен подати страховику за договором обов'язкового страхування заяву на виплату страхового відшкодування у порядку, передбаченому п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
При цьому, враховуючи положення ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик зобов'язаний не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 зробила наступний висновок щодо застосування норм права: «Закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.».
Як вбачається з положень п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
Судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль марки «Renault», державний номерний знак НОМЕР_1 , сталася 20.12.2016.
Тож, позивач, як новий кредитор, з метою реалізації свого права на отримання страхового відшкодування повинен був у строк до 20.12.2017 включно подати страховику за вказаним полісом - відповідачу заяву на виплату страхового відшкодування.
Натомість позивач звернувся до відповідача із Заявою про виплату страхового відшкодування 04.12.2018, тобто поза межами однорічного строку.
Листом №175 від 08.02.2019 відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з порушенням строку подання заяви на виплату страхового відшкодування в терміни передбачені законодавством.
Доказів подання позивачем заяви на виплату страхового відшкодування за полісом протягом одного року з моменту ДТП суду надано не було, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що відповідачем було правомірно відмовлено у виплаті страхового відшкодування.
При цьому, позивач належними засобами доказування не спростував заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву.
З огляду на викладене, беручи до уваги, що суд дійшов висновку в законності реалізації відповідачем свого права на односторонню відмову від виплати страхового відшкодування, у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено та підписано: 13.05.2020.
Суддя А.І. Привалов