ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.05.2020Справа № 910/3335/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу
за позовною заявою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"
про стягнення 27 320, 11 грн.
без повідомлення учасників справи
До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - ПрАТ "СК "Уніка", позивач) з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - ТДВ "СК "Альфа-Гарант", відповідач) про стягнення страхового відшкодування у сумі 27 320,11 грн. в порядку суброгації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок ДТП, яка сталась 31.08.2019 р. у с. Хотянівка Київської області, застрахований у позивача транспортний засіб був пошкоджений, у зв'язку з чим позивач сплатив потерпілій особі страхове відшкодування на суму 28 320,11 грн. Посилаючись на ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", позивач вказує, що йому перейшло право вимоги до відповідача на відшкодовану потерпілому матеріальну шкоду, завдану страхувальником відповідача, визнаного винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
У позові ПрАТ "СК "Уніка" просить компенсувати йому страхове відшкодування в розмірі 27 320,11 грн. та стягнути його з відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 р. за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін відповідно до правил, визначених ст. 12, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Цією ж ухвалою сторонам наданий строк, передбачений законом, для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов'язків.
Відповідач, належним чином повідомлений, у строк, визначений законом, надав відзив, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначив, що у наданому позивачем звіті про оцінку пошкодженого транспортного засобу завищені вартість запчастин та ціна відновлювального ремонту. При цьому огляд пошкодженого транспортного засобу проводився без його участі та позивач безпідставно врахував суму податку на додану вартість. Просив відмовити у задоволенні позову.
Також від представника відповідача надійшли заперечення проти розгляду справи у спрощеному провадженні, у яких він стверджував, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають розгляду справи у загальному провадженні. Розглянувши вказане клопотання, суд вважав його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 4 ст. 250 ГПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення або про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Так, згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
За змістом ч. 1 ст. 12, ч. 2 ст. 247 ГПК України малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У порядку спрощеного позовного провадження, окрім малозначних справ, може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд вважав за необхідне здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного провадження, прийнявши до уваги положення ч. 3 ст. 247 ГПК України та врахувавши, що ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму, тобто є малозначною, а справа не є складною. Доводи відповідача, викладені у його запереченнях, про складний характер спірних правовідносин та предмет доказування не відповідають дійсним критеріям справи, а тому суд дійшов висновку, що немає необхідності здійснювати її розгляд у загальному позовному провадженні.
Також суд розглянув клопотання ТДВ "СК "Альфа-Гарант" про призначення судової автотоварознавчої експертизи для визначення вартості матеріального збитку пошкодженого автомобіля, за результатами чого у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Суд виходив з того, що позивачем вже був наданий експертний висновок про оцінку пошкодженого транспортного засобу, який не викликав сумнівів у його правильності, а тому підстав для проведення нового автотоварознавчого дослідження не було.
Отже, розглянувши заяви учасників справи по суті спору та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до договору добровільного страхування автотранспорту від 18.02.2019 р., укладеного між ПрАТ "СК "Уніка" та ОСОБА_1 , були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом "Мітсубісі", реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Із матеріалів справи вбачається, що 31.08.2019 р. у селі Хотянівка Київської області сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого у позивача автомобіля "Мітсубісі", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля "Мерседес", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Згідно з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 31.08.2019 р. ОСОБА_2 є винною особою у скоєнні ДТП.
Відповідно до звіту суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "ЕАК "Фаворит" про оцінку транспортного засобу № 14401 від 12.09.2019 р., наданого позивачем, матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля марки "Мітсубісі", реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу склав 28 320,11 грн.
У подальшому, на підставі страхового акту № 00315787 від 17.09.2019 р., згідно з платіжним дорученням № 109501 від 20.09.2019 р. позивач відшкодував страхувальнику (потерпілій особі) матеріальний збиток у загальній сумі 28 320,11 грн, що був заподіяний страхувальником ТДВ "СК "Альфа-Гарант" (відповідача).
Частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" передбачено, що за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.
Статтею 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що визначається страховиком.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ч. 1 ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність винної особи, якій належить автомобіль "Мерседес", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у ТДВ "СК "Альфа-Гарант" згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/008560919.
Отже, ТДВ "СК "Альфа-Гарант" є особою, відповідальною за спричинену у дорожньо-транспортній пригоді шкоду, та згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" воно відповідає за вимогами позивача (ПрАТ "СК "Уніка") як страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів потерпілій особі в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності.
За змістом статтей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - ОСЦПВВНТЗ), а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Згідно з п. 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
При цьому, виходячи з вимог ч.ч. 2, 3 ст. 22, ст. 1166 та ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір реальних збитків не може бути меншим реальної вартості робіт виконаних або таких, які особа, яка зазнала збитків, мусить виконати з метою відновлення пошкодженої речі, що відповідає загальному правилу відшкодування збитків в повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, але виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта зносу деталей, ПДВ та з вирахуванням франшизи (вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.07.2018 р. у справі № 924/675/17).
Зокрема, відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, положеннями статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розраховуються у порядку, встановленому законодавством, з урахуванням зносу. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах по справі № 910/6094/17 від 02.05.2018 р., по справі № 910/5001/17 від 12.03.2018 р., по справі № 910/20199/17 від 01.06.2018 р., по справі № 910/22886/16 від 01.02.2018 р., по справі №910/171/17 від 02.10.2018 р.
Отже, виходячи з наведеного, застосування коефіцієнту зносу на складові частини (деталі) пошкодженого автомобіля є обов'язковим.
Розмір (коефіцієнт) зносу розраховується за порядком, передбаченим Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 р.
Відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу № 14401 від 12.09.2019 р., наданого позивачем, коефіцієнт зносу деталей пошкодженого автомобіля марки "Мітсубісі", реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 0,74, а тому вартість матеріального збитку, завданого потерпілій особі склала 28 320,11 грн.
У той же час, ТДВ "СК "Альфа-Гарант" (відповідач) не погодилося із указаною вартістю матеріальної шкоди, посилаючись на те, що пошкоджені двері та крило, вартість яких становить 50 149,90 грн., мають бути не замінені, як визначив експерт, а підлягають відновлювальному ремонту; при цьому в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують проведення ремонту автомобіля.
Однак, як вже встановив суд, позивач відшкодував потерпілій особі завданий їй матеріальний збиток у сумі, визначеній на підставі звіту експерта про оцінку транспортного засобу № 14401 від 12.09.2019 р., а не оплатив вартість деталей та ремонту автомобіля.
Доводи ТДВ "СК "Альфа-Гарант" про те, що відповідач не мав можливості провести власне розслідування страхового випадку та визначити матеріальний збиток пошкодженого автомобіля потерпілого, суд відхиляє, оскільки такі дії не є обов'язковими для відповідача, хоча його страхувальник ( ОСОБА_2 ) був зобов'язаний відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" звернутись до ТДВ "СК "Альфа-Гарант" із повідомленням про настання страхового випадку, в силу чого відповідач міг прийняти участь у дослідженні отриманих автомобілем "Мітсубісі" пошкоджень.
Відповідно до ст. 73, 74, 76-79 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вирогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши наданий позивачем звіт суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "ЕАК "Фаворит" про оцінку транспортного засобу № 14401 від 12.09.2019 р., суд вважає його належним та вірогідним доказом визначення матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки "Мітсубісі", реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, який становить 28 320,11 грн.
Стосовно доводів відповідача про зменшення суми страхового відшкодування на суму ПДВ, суд зазначає, що всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов'язані із компенсацією страховиком збитків понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об'єктом оподаткування ПДВ. У зв'язку з цим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, що підлягає до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (пункт 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») ПДВ не нараховується (вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 523/5890/15-ц).
Як вбачається з матеріалів справи, страхове відшкодування позивачем було сплачено безпосередньо на користь потерпілої особи - ОСОБА_1 , який не є об'єктом оподаткування ПДВ, а тому відсутні підстави для зменшення виплаченої суми страхового відшкодування на суму ПДВ.
Водночас судом враховано, що статтею 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно з Полісом страхування цивільно-правової відповідальності винної особи № АМ/008560919 ліміт відповідальності страховика перед страхувальником становить 200 000,00 грн., а франшиза - 1 000,00 грн., відтак, сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті позивачу з урахуванням франшизи становить 27 320,11 грн. (28 320,11 грн. - 1 000,00 грн.).
Щодо тверджень відповідача про те, що позивач не звертався до нього з вимогою про відшкодування сплаченої страхової суми, а тому позов ПрАТ "СК "Уніка" є передчасним, суд зазначає, що Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не визначає обов'язку особи, яка заявляє вимогу до суду про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика винної особи, та не пов'язує дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому можна зробити висновок, що норми вказаного Закону не передбачають обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування. Особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди лише річним строком. Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не містять (вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.12.2019 р. по справі № 465/4287/15).
Також слід зазначити, що стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами від порушень і протиправних посягань (частина шоста наведеної статті Конституції України).
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).
Тобто, важливою умовою застосування судом обраного позивачем способу захисту права або інтересу є доведення останнім факту порушення такого права чи інтересу.
За рішенням Конституційного Суду України у справі № 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. право на судовий захист не може бути поставлене законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Обрання певного засобу правового захисту, зокрема і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Отже, указані доводи відповідача не мають значення для правильного вирішення спору, а тому, виходячи з викладеного, позов ПрАТ "СК "Уніка" підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
Також суд враховує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" та постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із внесеними до неї змінами) з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, у зв'язку з чим внесені зміни до ГПК України щодо продовження процесуальних строків на строк дії такого карантину, зокрема строку на апеляційне оскарження.
Керуючись ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення страхового відшкодування у сумі 27 320,11 грн. задовольнити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (011331, м. Київ, бульвар Л. Українки, 26, ідентифікаційний код 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 70-А, ідентифікаційний код 20033533) страхове відшкодування у сумі 27 320 (двадцять сім тисяч триста двадцять) грн. 11 коп., судовий збір у сумі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
Повне судове рішення складене 12 травня 2020 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення, який не може бути меншим строку карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя Головіна К. І.