ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
13 травня 2020 року Справа № 906/982/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.
при секретарі судового засідання Першко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 4 лютого 2020 року в справі №906/982/19 (Суддя - Кудряшова Ю.В.)
час та місце ухвалення: 4 лютого 2020 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; вступна і резолютивна частина проголошена о 16:00 год; повний текст рішення складено 14 лютого 2020 року
за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства теплозабезпечення
про стягнення 1171844 грн 87 коп.
за участю представників сторін:
від Позивача - не з'явився;
від Відповідача - не з'явився.
Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Житомирської області з позовом до Комунального підприємства теплозабезпечення (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача: основного боргу в сумі 1138868 грн 28 коп., пені в розмірі 27570 грн 59 коп., та трьох відсотків річних в розмірі 5406 грн 00 коп..
В обгрунтування позовної заяви Позивач посилався на те, Відповідач не виконав зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу згідно договору №5064/1718-БО-10 від 12 вересня 2017 року, в результаті чого Відповідач просить стягнути основний борг, а також нарахував пеню, 3% річних. У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на статті 230 - 231, 264, 265 Господарського кодексу України, статті 625, 629,712 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 4 лютого 2020 року з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов було задоволено частково (а.с. 162-164). Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 5406 грн річних та 13785 грн 30 коп. пені. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 13785 грн 30 коп. пені відмовлено. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 494 грн 65 коп..
Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що Відповідач свої зобов'язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно, що стверджується банківськими виписками, зведеними бухгалтерськими документами (операціями за договором та сальдо по Відповідачу).
Також, місцевим господарським судом в своєму рішенні було зазначено, що здійснивши перевірку правильності нарахування 3% річних, із врахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим, позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача пені в розмірі 24570 грн 59 коп, та трьох відсотків річних в розмірі 5406 грн 00 коп. є правомірними та обґрунтованими.
При цьому з огляду на подання Відповідачем клопотання щодо зменшення розміру неустойки, місцевим господарським судом в опорюваному рішенні було зазначено, що Відповідач є неприбутковою організацією, а його фінансування дійснюється за рахунок платежів від наданих послуг споживачам, бюджетними коштами за надані пільги та субсидії окремим категоріям громадян, враховано ступінь виконання Відповідачем основного зобов'язання. Наведене вище у своїй сукупності на переконання місцевого господарського суду є винятковими обставинами, які є підставою для застосування положення статті 551 Цивільного кодексу України, з огляду на що суд першої інстанції зменшив розмір заявленої до стягнення пені на 50% - до 13785 грн 30 коп..
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови в стягненні пені в сумі 13785 грн 30 коп. та прийняти нове рішення в цій частині, яким стягнути пеню в якій було відмовлено (а.с. 169-175).
Мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що судом першої інстанції без будь-якого розрахунку було зменшено розмір пені. Рішення суду не містить покликання на будь-які докази, які б підтверджували скрутне матеріальне становище Відповідача. В даному випадку не доведено реального фінансового стану Відповідача та не було враховано фінансове становище самого ж Позивача, а відтак висновок суду про скрутне фінансове становище є передчасним.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 березня 2020 року справу №906/982/19 було прийнято до провадження суду та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача та запропоновано Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Позивачу.
На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в котрому, з підстав, зазначених у даному відзиві, Відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 квітня 2020 року справу №906/982/19 було призначено до розгляду на 13 травня 2020 року об 15:00 год..
Представники Позивача та Відповідача в судове засідання від 13 травня 2020 року не з'явилися.
Водночас, з рекомендованих повідомленнь про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвала суду була вручена Позивачу та Відповідачу 24 квітня 2020 року (а.с. 201-202).
Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 22 квітня 2020 року, сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 ГПК України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 ГПК України).
В той же час, суд констатує, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СOVID-19)", розділу Х "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СOVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.
Водночас, змінивши процесуальні строки передбачені ГПК України у вищевказаному Законі, законодавець не зазначив у переліку статей на які поширюється Закон статтю 273 ГПК України (строк розгляду апеляційної скарги).
Відтак суд констатує, що на даний момент даний строк (на відміну від інших, в тому числі щодо часу можливості надання відзиву) не є продовженим.
З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Позивача та Відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.
При цьому, суд констатує, що в матеріалах справи міститься апеляційна скарга Позивача в якій висвітлена його позиція з приводу рішення суду та позовної заяви.
Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що дослідивши матеріали справи, вбачається, що станом на день пред'явлення позову сума основного боргу була сплачена в повному обсязі, що підтверджено відповідними випискою по рахунку Відповідача, листом про проведення зарахувань від 20 жовтня 2017 року, поясненням самого ж Позивача від 1 листопада 2019 року про відсутність боргу Відповідача перед Позивачем та актом звірки розрахунків від 30 вересня 2018 року, котрий підписаний та скріплений відтисками печаток Позивача та Відповідача (а.с. 35-37, 57-58, 63). Відповідно колегія суддів розглядає позовні вимоги Позивача в частині стягнення з Відповідача заявленої суми пені та трьох відсотків річних.
З матеріалів справи слідує, що 22 вересня 2017 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір постачання природного газу №5064/1718-БО (надалі - Договір; а.с. 12-21).
Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач зобов'язався поставити Відповідачу у 2017-2018 роках природний газ, а Відповідач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Пунктом 1. 2 Договору визначено, що природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями за цим Договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 271121 00 00) ввезений Позивачем на митну територію України.
Згідно пункту 2.1 Договору Позивач передає Відповідачу з 1 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ обсягом до 2250 тис.куб. метрів.
Між тим, пунктом 5.2 Договору визначено, що ціна за 1000 куб.м природного газу за цим Договором на дату його укладення становить 7907 грн 20 коп., крім того податок на додану вартість - 20%. Усього до сплати разом з ПДВ - 9488 грн 64 коп..
В свою чергу пунктом 6.1 Договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється Відповідачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 12.1 визначено, що: Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 1 жовтня 2017 року до 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Окрім укладеного Договору, між Позивачем та Відповідачем укладено Додаткові угоди №1 від 15 січня 2018 року та №2 від 26 березня 2018 року (а.с. 22-23).
Відповідно до Додаткової угоди №2 сторони виклали пункт 2.1 Договору у такій редакції:
"2.1 Позивач передає Відповідачу з 1 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ обсягом до 2176,772 тис.куб. метрів."
На виконання умов Договору, Позивач поставив, а Відповідач за січень 2019 прийняв газ на загальну суму 20864323 грн 80 коп., що підтверджуються наступними актом приймання - передачі природного газу: від 31 жовтня 2017 року акт приймання-передачі природного газу на суму 1 085 434 грн; від 30 листопада 2017 року акт приймання-передачі на суму 2802868 грн 34 крп.; від 31 грудня 2017 року акт приймання-передачі на суму 3712183 грн 69 коп.; від 31 січня 2018 року акт приймання-передачі природного газу на суму 4455229 грн 61 коп.; від 28 лютого 2018 року акт приймання передачі на суму 4234115 грн 83 коп.; від 31 березня 2018 року акт приймання-передачі природного газу на суму 4369120 грн 20 коп.; від 31 квітня 2018 року акт приймання-передачі природного газу на суму 205372 грн 13 коп.. Дані акти приймання-передачі природного газу підписаними обома сторонами (а.с. 28-34).
Пунктом 10.3 Договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Враховуючи невиконання Відповідачем умов Договору щодо своєчасного виконання грошових зобов'язань, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пені в сумі 27570 грн 59 коп., та трьох відсотків річних в розмірі 5406 грн 00 коп..
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із відповідальністю за порушення строків оплати за переданий природний газ", регулювання яких здійснюється Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України.
У відповідності до частини 1 статті 12 Закону України “Про засади функціонування ринку природного газу”, постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За приписами пункту 2 частини 2 статті 19 Закону України “Про засади функціонування ринку природного газу” Відповідач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.
У силу діїг частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Що стосується позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача 27570 грн 59 коп. пені, то колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Розділом 8 Договору сторонами погоджено відповідальність сторін.
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити Позивачу пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
З врахуванням Додаткової угоди від 11 вересня 2017 року № 1 до Договору сторонами погоджено пеню в розмірі 15,3% річних, яка застосовується з 1 січня 2018 року (а.с. 22).
У зв'язку з простроченням грошового зобов'язання Позивач, керуючись пунктом 8.2 Договору, нарахував Відповідачу пеню в сумі 27570 грн 59 коп..
Наданий Позивачем розрахунок пені перевірено судом та визнається арифметично вірним (а.с. 24-27).
Водночас, колегія суддів зауважує, що Відповідачем у поясненнях по справі від 18 грудня 2019 року (а.с. 85-87) одночасно з викладенням своєї процесуальної позиції відносно позовних вимог, було обгрунтовано клопотання про зменшення розміру пені на 90 %.
Зважаючи на заперечення Позивача наведені в апеляційній скарзі відносні зменшення розміру пені на 50 %, з огляду на відсутність обгрунтування такого зменшення та в цілому підстав, колегія суддів розглянувши подане Відповідачем клопотання про зменшення суми пені, зазначає наступне.
Обґрунтовуючи вказане клопотання Відповідач просить врахувати ступінь його вини у невиконанні зобов'язань. Окрім того, за твердженням Відповідача, розмір заявленої Позивачем пені є неспіврозмірним із розміром завданих йому збитків в результаті порушення строків виконання зобов'язань Відповідачем. Також, Відповідач зауважує, що ним в добровільному порядку було погашено весь борг.
На підтвердження своєї позиції Відповідачем було долучено до матеріалів справи відповідні докази (а.с. 90-102), що в свою чергу нівелює твердження Позивача щодо відсутності будь-яких доказів на підтвердження обставин, котрі впливають на зменшення штрафних санкцій.
Вирішуючи подане клопотання колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, природний газ, який закуповував Відповідач у Позивача, використовувався виключно на постачання теплової енергії для потреб мешканців будинку, Відповідач подав докази в підтвердження об'єктивності причин прострочення виконання договірних зобов'язань з оплати за газ, та документи, які свідчать про спрямованість Відповідача на врегулювання спору мирним шляхом.
Зазначена стаття кореспондується з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, згідно якої, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, колегія суду об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступень виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Крім того, процесуальна норма щодо зменшення розміру пені може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Приймаючи рішення про зменшення розміру пені колегія суддів враховує наступні обставини: отриманий природний газ Відповідачем оплачено в повному обсязі та строк прострочення оплати останнього є незначним; ступінь виконання зобов'язання Відповідачем та поведінка винної сторони: Відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, оскільки прострочення зумовлене несвоєчасним надходженням на рахунок коштів від споживачів; предметом розгляду спору є стягнення пені та передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом Позивача і не може впливати на його господарську діяльність; розмір заявленої до стягнення пені є явно неадекватним спірним правовідносинам, враховуючи погашення станом на момент розгляду спору заборгованості відповідачем за Договором в повному обсязі ще в січні 2019 року; Позивач застосував до Відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів; відсутність понесення Позивачем збитків пов'язаних з несвоєчасним виконанням Відповідачем зобов'язання за Договором; підприємство Відповідача не є прибутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками; пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Крім того, судом враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання. При цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Зважаючи на все вищеописане вище в даній постанові, колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги Позивача, з огляду на існування обгрунтованості в оспорюваному рішенні щодо зменшення розміру пені та наявності в матеріалах справи належним та допустимих доказів, котрі свідчать про фінансовий стан Відповідача.
Відповідно за таких обставин, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені до 50 % від заявленої суми 27570 грн 59 коп. та стягнути її в сумі 13785 грн 30 коп..
З огляду на викладене вище, в задоволенні позову в частині стягнення з Відповідача пені в сумі 13785 грн 30 коп. слід відмовити.
Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін в цій частині.
Що ж стосується позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних в розмірі 5406 грн, то колегія суддів зазначає наступне.
За статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Розглядаючи позовні вимоги Позивача саме в правому полі норм вищезазначених норм діючого законодавства України, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення оплат Відповідачем по сплаті отриманого природного газу, колегія суду вважає, що вимоги щодо стягнення річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та нормам чинного законодавства.
Перевіркою за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" розрахунку 3% річних, колегією суддів встановлено, що підставними та арифметично вірними є річні в розмірі 5406 грн. Відповідно апеляційний господарський суд задоволює позов в частині стягнення трьох відсотків річних в розмірі 5406 грн..
При цьому, прийняте місцевим господарським судом рішення в цій частині не оскаржується.
Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін в цій частині.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача, наведені в апеляційній скарзі (щодо безпідставного зменшення розміру пені), безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Позивача згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 4 лютого 2020 року в справі №906/982/19 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 4 лютого 2020 року в справі №906/982/19 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу №906/982/19 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови виготовлено 14 травня 2020 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.