ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
13 травня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3857/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2020, прийняте суддею Невінгловською Ю.М., м. Одеса, повний текст складено 20.02.2020,
у справі №916/3857/19
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу "Академія"
про стягнення 17 497,77 грн
У грудні 2019 р. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Академія", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 17497,77 грн, з яких: 11037,70 грн пені, 1614,88 грн 3% річних та 4845,19 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 28.12.2019 відкрито провадження у справі №916/3857/19.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.02.2020 у справі №916/3857/19 (суддя Невінгловська Ю.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Академія" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 11037,70 грн пені, 1614,88 грн 3% річних та 4760,23 грн інфляційних втрат; в решті позову відмовлено; стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Академія" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1911,40 грн судового збору.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на доведеність факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016, проте врахував помилковість проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, оскільки інфляційні нарахування Акціонерним товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" здійснено на суми заборгованостей станом на кінець відповідного місяця із включенням до їх складу інфляційних втрат за попередній місяць, що чинним законодавством не передбачено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2020 у справі №916/3857/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 84,96 грн інфляційних втрат скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на правильності проведеного ним розрахунку заявлених до стягнення інфляційних втрат, оскільки нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, адже інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 2102 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік").
Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (17497,77 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Житлово-будівельний кооператив "Академія" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 30.08.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" ("Постачальник") та Житлово-будівельним кооперативом "Академія" ("Споживач") укладено договір постачання природного газу №3702/1617-ТЕ-23 (далі - договір №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а Споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 1.2 договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
У пунктах 2.1-2.4, 4.1, 5.2, 5.4 договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 сторонами узгоджено обсяги природного газу, що планується передати в період з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно), порядок його обліку, ціну за 1000 куб.м газу та загальну вартість природного газу за цим договором.
У пункті 3.1 договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 сторони узгодили, зокрема, що право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі.
Приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (пункт 3.4 договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016).
В силу пункту 6.1 договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до умов пункту 7.2 договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 Споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
За умовами пункту 8.1 договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Пунктом 8.2 договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється Постачальником на суми оплат, проведені Споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005.
Згідно з пунктом 10.3 договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 12.1 договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016).
В подальшому 23.01.2017 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 щодо внесення змін до договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016, відповідно до якої необхідний Споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в пункті 2.1 цього договору, останній визначає самостійно.
На виконання даного договору Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у період з жовтня 2016 року по березень 2017 року передало, а Житлово-будівельний кооператив "Академія" прийняв природний газ на загальну суму 442692,50 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016, від 30.11.2016, від 31.12.2016, від 31.01.2017, від 28.02.2017 та від 31.03.2017.
Місцевим господарським судом також встановлено, що повний розрахунок за природний газ, поставлений Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на підставі договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 у жовтні 2016 року, відповідачем проведено 29.12.2016, за природний газ, поставлений у листопаді 2016 року - 05.01.2017, за природний газ, поставлений у грудні 2016 року - 07.02.2017, за природний газ, поставлений у січні 2017 року - 13.03.2017, за природний газ, поставлений у лютому 2017 року - 29.08.2017, а за природний газ, поставлений у березні 2017 року - 09.11.2017.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 17497,77 грн, з яких: 11037,70 грн пені, 1614,88 грн 3% річних та 4845,19 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням Житлово-будівельним кооперативом "Академія" прийнятих на себе зобов'язань за договором №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ, а відтак правомірності заявлених позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, при цьому суд першої інстанції врахував помилковість проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, оскільки інфляційні нарахування Акціонерним товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" здійснено на суми заборгованостей станом на кінець відповідного місяця із включенням до їх складу інфляційних втрат за попередній місяць, що чинним законодавством не передбачено.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 є договором поставки.
Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).
Як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
За умовами пункту 6.1 договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2 договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 передбачено, що Споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
На виконання даного договору Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у період з жовтня 2016 року по березень 2017 року передало, а Житлово-будівельний кооператив "Академія" прийняв природний газ на загальну суму 442692,50 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016, від 30.11.2016, від 31.12.2016, від 31.01.2017, від 28.02.2017 та від 31.03.2017.
Як зазначалося вище, повний розрахунок за природний газ, поставлений Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на підставі договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 у жовтні 2016 року, відповідачем проведено 29.12.2016, за природний газ, поставлений у листопаді 2016 року - 05.01.2017, за природний газ, поставлений у грудні 2016 року - 07.02.2017, за природний газ, поставлений у січні 2017 року - 13.03.2017, за природний газ, поставлений у лютому 2017 року - 29.08.2017, а за природний газ, поставлений у березні 2017 року - 09.11.2017, що не заперечується ані позивачем, ані відповідачем.
Отже, колегія суддів вбачає, що відповідач свої зобов'язання за договором №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 в частині оплати природного газу виконав в повному обсязі, проте з порушенням строків проведення оплати, що визначені пунктом 6.1 вказаного договору, оскільки остаточний розрахунок за фактично отриманий у жовтні місяці 2016 року природний газ повинен був бути проведений до 25.11.2016, за отриманий у листопаді місяці 2016 року - до 25.12.2016, за отриманий у грудні місяці 2016 року - до 25.01.2017, за отриманий у січні місяці 2017 року - до 25.02.2017, за отриманий у лютому місяці 2017 року - до 25.03.2017, а за отриманий у березні місяці 2017 року - до 25.04.2017.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання грошового зобов'язання правильно кваліфіковане судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором (пункт 8.1 договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016).
Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.2 договору №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Колегія суддів вбачає, що розрахунок пені Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" проведено з урахуванням неправильно визначеного розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, а відтак місцевий господарський суд обґрунтовано здійснив власний розрахунок в межах заявленого позивачем періоду та з'ясував, що розмір пені за розрахунком суду перевищує розмір пені, заявленої позивачем до стягнення, проте не вийшов за межі позовних вимог та задовольнив позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Академія" 11037,70 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016, зокрема, за несвоєчасне виконання зобов'язань за жовтень місяць 2016 року у сумі 357,45 грн за період з 26.11.2016 по 28.12.2016, за несвоєчасне виконання зобов'язань за листопад місяць 2016 року у сумі 250,63 грн за період з 27.12.2016 по 04.01.2017, за несвоєчасне виконання зобов'язань за грудень місяць 2016 року у сумі 365,67 грн за період з 26.01.2017 по 06.02.2017, за несвоєчасне виконання зобов'язань за січень місяць 2017 року у сумі 515,08 грн за період з 28.02.2017 по 12.03.2017, за несвоєчасне виконання зобов'язань за лютий місяць 2017 року у сумі 4147,50 грн за період з 28.03.2017 по 28.08.2017 та за несвоєчасне виконання зобов'язань за березень місяць 2017 року у сумі 5401,37 грн за період з 26.04.2017 по 08.11.2017.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення.
Аналогічну правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 позивачем правомірно нараховано Житлово-будівельному кооперативу "Академія" 1614,88 грн 3% річних, зокрема, за несвоєчасне виконання зобов'язань за жовтень місяць 2016 року у сумі 51,06 грн за період з 26.11.2016 по 28.12.2016, за несвоєчасне виконання зобов'язань за листопад місяць 2016 року у сумі 35,80 грн за період з 27.12.2016 по 04.01.2017, за несвоєчасне виконання зобов'язань за грудень місяць 2016 року у сумі 52,24 грн за період з 26.01.2017 по 06.02.2017, за несвоєчасне виконання зобов'язань за січень місяць 2017 року у сумі 73,58 грн за період з 28.02.2017 по 12.03.2017, за несвоєчасне виконання зобов'язань за лютий місяць 2017 року у сумі 592,51 грн за період з 28.03.2017 по 28.08.2017 та за несвоєчасне виконання зобов'язань за березень місяць 2017 року у сумі 809,69 грн за період з 26.04.2017 по 08.11.2017, при цьому, перевіривши проведений позивачем розрахунок 3% річних, апеляційний господарський суд встановив, що вказаний розрахунок є правильним.
Колегією суддів враховується, що рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2020 у справі №916/3857/19 в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Академія" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 11037,70 грн пені та 1614,88 грн 3% річних апелянтом не оскаржується.
Стосовно позовних вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Академія" 4845,19 грн інфляційних втрат Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочення виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.
У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.
При цьому системний аналіз положень статей 11, 509, 625 Цивільного кодексу України свідчить про те, що обов'язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.
Враховуючи положення статей 3, 509, 625 Цивільного кодексу України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати, нараховані за попередній період, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що базою для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, не обтяжена будь-якими додатковими нарахуваннями, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 14.01.2020 у справі №924/532/19 та від 21.05.2019 року у справі №916/2889/13.
Крім того, у разі здійснення нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця фактично відбувається нарахування "інфляції на інфляцію", що, в свою чергу, призводить до подвійної відповідальності особи, яка прострочила виконання грошового зобов'язання. Таке нарахування не відповідає приписам статті 61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Зазначена стаття Конституції України закріплює загальновизнаний принцип права "Non bis in idem" (двічі за одне і те саме не карають), що забороняє притягати особу (в тому числі і юридичну, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 30.05.2001 року №7-рп/2001 у справі про відповідальність юридичних осіб) щонайменше двічі до юридичної відповідальності одного виду (цивільно-правової, кримінальної, адміністративної, дисциплінарної тощо) за одне й те саме правопорушення (цивільно-правовий делікт, злочин, адміністративне або дисциплінарне правопорушення).
Суд апеляційної інстанції вбачає, що розрахунок інфляційних втрат позивачем виконано без врахування вищенаведеного, оскільки інфляційні нарахування здійснено на суми заборгованостей станом на кінець відповідного місяця із включенням до їх складу інфляційних втрат за попередній місяць, а тому місцевим господарським судом правомірно проведено власний розрахунок та стягнуто з відповідача на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 4760,23 грн інфляційних втрат (1824,37 грн, які нараховані за зобов'язаннями лютого місяця 2017 року за період з квітня по липень 2017 року, та 2935,86 грн, що нараховані за зобов'язаннями березня місяця 2017 року за період з травня по жовтень 2017 року).
Враховуючи вищевикладене, колегією суддів критично оцінюються доводи скаржника про те, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.
Посилання скаржника на викладені в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №904/10242/17, від 04.12.2018 у справі №913/63/18 та від 05.07.2019 у справі №905/600/18 правові висновки про те, що нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, позаяк інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки предметом позову у всіх зазначених справах є, зокрема, стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за поставлений природний газ (з урахуванням сум інфляційних втрат і 3% річних за попередній період включно), яка (заборгованість) стягувалася за судовим рішенням у іншій справі, тобто підставою позову у вказаних справах є невиконанням боржником судового рішення в іншій справі, у той час як у справі №916/3857/19, яка розглядається, серед підстав стягнення інфляційних втрат відсутнє будь-яке рішення суду щодо стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Академія" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заборгованості за природний газ, переданий за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року за договором №3702/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016.
За таких обставин, предмет і підстави позову, а також фактичні обставини у справах №904/10242/17, №913/63/18, №905/600/18 та даній справі є суттєво відмінними, що виключає застосування правової позиції Верховного Суду, викладеної у зазначених постановах, під час вирішення цього спору, що виник не з подібних правовідносин.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2020 у справі №916/3857/19 - без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 13.05.2020.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя Л.В. Поліщук