Справа № 947/9191/20
Провадження № 1-кс/947/5670/20
12.05.2020 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі клопотання слідчого СВ Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12020160480000555 від 21.02.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 України, -
Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, 21.02.2020 року до Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області надійшла заява ОСОБА_5 щодо вжиття заходів до невстановленої особи, яка в період часу з 13 години 10 хвилин по 13 годину 50 хвилин 21.02.2020 року, шляхом віджиму вікна проникла до будинку АДРЕСА_1 , звідки таємно викрала грошові кошти та золоті прикраси. Сума завданого збитку понад 700000 тис. грн.
В рамках даного кримінального провадження, 30.04.2020 року проведено санкціонований обшук за адресою: АДРЕСА_2 , в ході проведення якого виявлено та вилучено зазначене у клопотанні майно.
Враховуючи, що в матеріалах кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що речі та цінності, вилучені під час обшуку, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин, сторона обвинувачення звертається до слідчого судді з вказаним клопотанням про арешт майна.
Вивчивши клопотання та долучені в його обґрунтування матеріали, слідчий суддя приходить до наступного переконання.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Як вбачається з поданого клопотання та долучених в його обґрунтування матеріалів, прокурором при зверненні до слідчого судді з вказаним клопотанням не було дотримано вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, що позбавляє можливості слідчого суддю розглянути таке клопотання по суті.
Так, в порушення вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна не зазначені правові підстави, мета відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідно обґрунтування необхідності арешту майна.
Зокрема, згідно з нормами Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Так, у клопотанні сторони обвинувачення не зазначено, яке відношення вилучені речі та документи мають для розслідування факту можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, а тому слідчому судді видається не зрозумілим, в зв'язку з чим, з якою метою та з огляду на яку необхідність слід накласти арешт на зазначене у клопотанні майно. Саме по собі цитування норм Кримінального процесуального кодексу України, без відповідного належного обґрунтування наявності правових підстав та відповідної мети арешту майна, не може свідчити про належне обґрунтування такого клопотання з боку сторони обвинувачення.
Крім того, слідчий суддя зазначає, що з поданого клопотання не вбачається відомостей з приводу власників (володільців) вилученого майна, за наявності яких слідчий суддя мав би можливість повідомити таких осіб про дату та час судового засідання, та, таким чином, виконати вимоги ч. 1 ст. 172 КПК України. В свою чергу не виконання вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, призведе до порушення прав власників тимчасово вилученого майна.
Вказані обставини у сукупності, позбавляють можливості слідчого суддю розглянути дане клопотання з дотриманням усіх вимог законодавства, в зв'язку з чим, з огляду на вищевказані доводи, слідчий суддя приходить до переконання, що таке клопотання підлягає поверненню прокурору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 171, 172, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого СВ Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12020160480000555 від 21.02.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 України - повернути прокурору.
Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1