Ухвала
Іменем України
12 травня 2020 року
м. Київ
справа № 464/5694/19
провадження № 51- 2237 ска 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 19 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року щодо нього,
встановив:
До Касаційного кримінального суду Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на зазначені судові рішення у справі про адміністративне правопорушення щодо нього, із вимогою скасувати судові рішення та постановити нове рішення, яким на підставі п.1 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) закрити адміністративне провадження про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП.
Вважає, що обмеження його права на касаційне оскарження судових рішень не є виправданим, свідчить про непропорційність між постановленою метою та вжитими заходами для її досягнення, що порушує його право на судовий захист. Забезпечення касаційного оскарження рішення суду гарантоване п.8 ч.3 ст.129 Конституції України. Посилається на недотримання судом першої інстанції у провадженні положень статей 1, 7, 245, 251, 252, 256, 260, 265-1, 266, 280, 283 КУпАП, неврахування положень ст. 34 Закону України «Про національну поліцію», зазначеного висновку у рішенні № 3-рп/2015 Конституційного Суду України від 08 квітня 2015 року та роз'яснення, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства в справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», та положень статей 208, 209 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 19 грудня 2019 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн в дохід держави, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
Постановою судді Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційна скарга захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 залишена без задоволення, а зазначена постанова суду - без змін.
Суд, перевіривши касаційну скаргу, дійшов висновку про те, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої статті 129 Конституції України).
Встановлюючи обмеження права на касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року №26-рп/2009).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення від 28 травня 1985 року в справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства», пункт 96 Рішення від 13 лютого 2001 року в справі «Кромбах проти Франції»).
При цьому, у Рішенні Європейського суду з прав людини від 28 березня 2006 року в справі «Мельник проти України» (заява №23436/03) зазначено, що спосіб, у який ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також повинні бути взяті до уваги норми внутрішнього законодавства.
У Кодексі України про адміністративні правопорушення встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності може бути оскаржена до апеляційного суду, постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає (частина друга, десята статті 294).
Таким чином, обмеження права на касаційне оскарження рішення суду апеляційної інстанції у справах про адміністративне правопорушення, встановлене у ст. 294 цього Кодексу відповідає основним засадам судочинства, що визначені Конституцією України, є пропорційним та обґрунтованим.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
З урахуванням наведеного, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 слід відмовити.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 19 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року щодо нього, відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3