12.05.2020 Провадження № 2/337/720/2020
ЄУН №337/486/20
12.05.2020 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя
у складі: головуючого судді - Салтан Л.Г.
за участю секретаря - Шаповалової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (що зареєстрована та мешкає: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (що зареєстрований: АДРЕСА_2 ) про зміну порядку та способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
12.02.2020 року, позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну порядку та способу стягнення аліментів , у якому просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 3500 гривень щомісячно, починаючи з дня подання заяви і до повноліття дитини, посилаючись на те, що син перебуває на її утриманні, рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 6 листопада 2017 року, з відповідача на її користь стягнуті аліменти на утримання сина в розмірі 2000 грн., але відповідач постійно заборговує виплату аліментів на утримання неповнолітнього сина, наразі існує заборгованість зі сплати аліментів з березня 2019 року. Дитина навчається у ліцеї, додатково вивчає англійську мову, займається у спортивній секції карате, приймає участь у змаганнях, навчається малюванню, грі в шахмати, приймає активну участь у олімпіадах. Відповідач є працездатною особою та може надавати матеріальну допомогу. Середня заробітна плата в Запорізькій області за грудень 2019 року становить 12249 грн. У зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму, а також розміру аліментів, вважає, що при сплаті відповідачем аліментів у сумі 3500 грн. забезпечується рівність батьків при несенні обов'язку щодо утримання дитини.
Ухвалою суду від 19.02.2020 року відкрито по справі спрощене позовне провадження, відповідачеві встановлений строк на подання відзиву на позов.
Правом на подання відзиву відповідач не скористувався.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили.
Позивачка надала заяву про розгляд справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує , просить ухвалити заочне рішення у разі неявки відповідача, задовольнити заявлені вимоги.
Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних доказів, які є достатніми для постановлення рішення, та ухвалити заочне рішення, проти чого не заперечує позивач.
Розглянувши матеріали провадження, з'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв'язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.
Судом встановлено, що сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у свідоцтві про народження якого, батьком записаний ОСОБА_2 - відповідач у справі.
Малолітній ОСОБА_4 мешкає з позивачкою та знаходиться на її утриманні.
Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 6 листопада 2017 року з відповідача на користь позивачки стягнуті аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 2000 грн. щомісячно, починаючи з 16 серпня 2018 року до повнолітня дитини.
Правовідносини щодо виконання батьками обов'язку утримувати дітей визначеного за рішенням суду, регулюються Конституцією України, Сімейним кодексом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та Конвенцією про права дитини, що є частиною національного законодавства України.
У відповідності до ч. 2 ст. 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Таке утримання є безумовним, оскільки Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов'язку батьків з утримання своїх дітей, та не передбачає звільнення батьків від утримання незалежно від того, чи є батьки працездатними, та чи є в них кошти, достатні для утримання.
Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (батьки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання.
Статтею 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Виходячи з вищенаведеного, сторони мають рівні права та обов'язки по утриманні та матеріальному забезпеченні дітей, а отже не тільки позивач, але й відповідач зобов'язані утримувати своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, а отже і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно зі ст.ст. 141,180 СК України, батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, тобто такий обов'язок є особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 року №2037-VІІІ) розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ч.1 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років, який з 1 січня 2020 року становить 2218 грн.
Відповідно до вимог ч.1 ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Способи виконання обов'язку утримувати дитину визначені статтею 181 СК України, за змістом якої, кошти на утримання дитини (аліменти) за рішенням суду присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів
Відповідно до ч. 3. ст. 181 СК, аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її батька (ст. 183 СК) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) за вибором того з батьків разом з яким проживає дитина.
Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Як свідчить правова позиція Верховного Суду України у справі за № 143 цс13, з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. ст.182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки) (постанова Верховного суду України №6-143 ЦС13 від 05.02.2014 року).
Згідно ч.4 ст.273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Враховуючи, що позивачкою заявлені вимоги щодо зміни порядку та способу аліментів, а не збільшення розміру аліментів, визначених за рішенням суду у відповідності до вимог ст. 192 СК України, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду визначений на законодавчому рівні та передбачений статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження», у своєму позові ( не зважаючи на назву заявлених позовних вимог «про зміну порядку та способу стягнення аліментів») жодних обґрунтувань такої зміни позивачкою не зазначено взагалі, як і відсутні конкретизовані вимоги, в чому саме повинні полягати такі зміни, а тому підстав для його зміни порядку стягнення аліментів суд не вбачає.
Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 6 листопада 2017 року за вимогами позивачки був визначений спосіб стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, у заявлених вимогах позивачка взагалі не змінює такий спосіб, оскільки вимагає стягнути з відповідача аліменти саме у твердій сумі у розмірі 3500 грн., а тому підстав для зміни встановленого способу стягнення аліментів у твердій сумі з відповідача на утримання малолітнього сина суд не вбачає.
Фактично, позивачкою заявлені позовні вимоги щодо збільшення розміру аліментів, які вона обґрунтовує змінами розміру прожиткового мінімуму та додатковими витратами на дитину, пов'язаними з розвитком її здібностей.
Так, ст. 185 СК України передбачає, що той із батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягне аліментів не була поставлена, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей, хворобою, каліцтвом, тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Зазначена норма відносить до особливих обставин такі обставини, як розвиток здібностей дитини, її хворобу тощо. Збільшення розміру аліментів, визначеного за рішенням суду можливо на підставі ст. ст.192 СК України, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Однак такі позовні вимоги позивачкою не заявлялися взагалі.
Вийти за межі заявлених позовних вимог щодо зміни порядку та способу стягнення аліментів у відповідності до вимог ст. 13 ЦПК суд позбавлений можливості. України , при цьому суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких -не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедент ними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Зазначене не є порушенням ст. 6 доступу до правосуддя, оскільки не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом до відповідача з інших підстав, зокрема, передбачених ст.ст.185,192 СК України.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги щодо зміни порядку та способу стягнення аліментів, задоволенню не підлягають.
Судовий збір у відповідності до ч.7 ст.141 ЦПК України компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 2,4,5,81,89,261,263-265,268,273? 280-282 ЦПК України ,
В задоволенні позову ОСОБА_1 , що зареєстрована та мешкає: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , що зареєстрований: АДРЕСА_2 про зміну порядку та способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - відмовити.
Повний текст виготовлений 13 травня 2020 року .Копію рішення надіслати сторонам.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня отримання його копії.
На підставі п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя: Л.Г. Салтан