328/574/20
13.05.2020
2/328/362/20
іменем України
13 травня 2020 року м. Токмак
Токмацький районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді - Андрущенка О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Гончарук В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Токмак цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування свого позову зазначив, що він є власником будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору пожиттєвого утримання від 23.02.1996 року, реєстраційний номер 481, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.03.2020 року № 202821115.
У 2000 році на прохання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач зареєстрував його у своєму будинку, оскільки у нього не було власного житла, а реєстрація йому необхідна була для оформлення якихось документів. За домовленістю відповідач повинен був знятися з реєстраційного обліку після оформлення документів, але станом на сьогоднішній день не знявся з реєстрації та досі зареєстрований у його будинку, хоча ніколи там не проживав.
Добровільно знятися з реєстраційного обліку відповідач не бажає, не є членом його сім'ї, у зв'язку з чим позивач змушений нести додаткові витрати на оплату комунальних послуг та не може розпоряджатися належним йому майном у повному обсязі, оформити субсидію, через що змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 30 березня 2020 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач в судове засідання не з'явився, до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, причини неявки не повідомив, відзив на позов не надав. Суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів, відповідно до ст. 223 ЦПК України та ухвалює заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Оскільки особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до положень ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , позивач по справі, є власником будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору пожиттєвого утримання від 23.02.1996 року, реєстраційний номер 481, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.03.2020 року № 202821115.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відповідач по справі, зареєстрований в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , але не проживає, відповідно до довідки про склад сім'ї від 19 лютого 2020 року.
Факт реєстрації відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , також підтверджується даними виконавчого комітету Токмацької міської ради від 24 березня 2020 року № 13-19/1220.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені ст.ст.16, 386, 391 ЦК України.
Згідно зі ст.379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Відповідно до ст.6 ЖК УРСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно з положеннями глави 6 розділу ІІІ ЖК УРСР право проживання у житловому будинку, який перебуває у приватній власності, належить його власнику, членам його сім'ї, наймачеві та членам його сім'ї.
У відповідності до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
У відповідності до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Суд встановив, що позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до положення статей 64, 156 Житлового кодексу Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Дана позиція також висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99.
Відповідач ОСОБА_2 не відносяться до членів сім'ї власника будинку.
Згідно з п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
За змістом ст.ст.71, 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, провадиться в судовому порядку внаслідок відсутності цієї особи понад шість місяців без поважних причин.
Суд вважає, що є підстави визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс11. Зокрема, у тексті постанови зазначено, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом із тим одну з таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньої; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
За змістом ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином, позовні вимоги позивача про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується судом за результатами розгляду справи за клопотанням особи, яка його сплатила, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства (частина перша статті 7 Закону № 3674-VI «Про судовий збір»), в зв'язку з відсутністю клопотання позивача щодо стягнення з відповідача сплаченого судового збору, судом дане питання не вирішується.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.71, 72, 150 ЖК України, ст.3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", ст.ст.12, 13, 76, 81, 89, 95, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, передбаченому ЦПК України.
Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-деннийстрок з дня проголошення рішення апеляційної скарги з урахуванням п.15.5 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017, який набрав чинності 15.12.2017.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У відповідності до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження рішення суду, визначений ст. 354 цього кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер невідомий.
Суддя