1Справа № 335/587/19 1-кп/335/207/2020
07 травня 2020 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3
обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ОСОБА_6
розглянувши клопотання прокурора у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 , ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, -
В провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 , ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою на 60 днів, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів, застосованих до обвинувачених не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 заперечував проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою посилаючись на те, що ризики зменшилися оскільки досліджені майже всі матеріали кримінального провадження. У зв'язку із чим, просив обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку захисника.
Обвинувачений ОСОБА_4 проти задоволення клопотання прокурора та продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував.
Вислухавши думку учасників судового засідання, вивчивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
У відповідності до вимог ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За змістом ч.ч. 3, 5 ст. 199 КПК України, якою суд керується в силу положень ч. 2 ст. 331 КПК України, суд може продовжити строк тримання під вартою, якщо прокурор доведе, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також, що є наявними обставин, які перешкоджають завершенню кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу суд також враховує засаду верховенства права, закріплену у ст. 8 КПК, та практику Європейського суду з прав людини, яка у відповідності до вимог ч. 2 зазначеної статті підлягає обов'язковому застосуванню під час кримінального провадження.
Так, у п. 219 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року (заява № 42310/04) Суд зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», N 34578/97, п. 93, ECHR 2000-IX).
Судом встановлено, що під час досудового розслідування кримінального провадження відносно обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого в процесі судового розгляду кримінального провадження був продовжений строком до 18.05.2020 року.
При вирішенні питання щодо продовження щодо обвинувачених строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд виходить із необхідності уникнення ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які встановлені під час обрання запобіжного заходу та про які зазначено стороною обвинувачення, із ступеня тяжкості злочину та відомостей про обвинувачених.
Так, суд враховує відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, офіційно не працевлаштований, місця реєстрації не має, є особою раніше засудженою та обвинувачується у вчиненні злочину під час іспитового строку.
Так, суд враховує відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , який одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, офіційно не працевлаштований, має зареєстроване місце проживання у м. Харків, фактично мешкає за адресою у м. Мелітополь, є особою раніше засудженою, а також щодо обвинуваченого у провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває не розглянуте кримінальне провадження за обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.
Так, відомості про неодноразові судимості ОСОБА_8 за вчинення аналогічних корисливих злочинів, відсутність у нього легального джерела доходу, наявність відносно нього іншого кримінального провадження на розгляді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області свідчать про високий ступень продовження обвинуваченим злочинної діяльності.
На недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою вказують дані про невиконання ОСОБА_10 обов'язків, покладених на нього ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.03.2018 про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Відтак, доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 щодо зменшення ризиків, визначених ст.177 КПК України, зокрема ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду; вчинення іншого кримінального правопорушення, та можливість застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, свого підтвердження не знайшли.
Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що підстави, за яких судом було обрано обвинуваченим запобіжний захід у виді тримання під варту, на теперішній час не відпали. Стороною захисту та обвинуваченим ОСОБА_5 суду не надано доказів того, що застосування більш м'якого запобіжного заходу здатне запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України.
Застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
З врахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, суд приходить до висновку про необхідність продовження застосування відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м'які запобіжні заходу можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останніх.
З огляду на викладене, клопотання прокурора про продовження обвинуваченим строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 331 КПК України, суд, -
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строком на 60 днів, - по 06 липня 2020 року, включно.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжити строком на 60 днів, - по 06 липня 2020 року, включно.
Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення до Запорізького апеляційного суду.
Суддя ОСОБА_1