12 травня 2020 року
Київ
справа №400/3507/19
адміністративне провадження №К/9901/11606/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2020 року
у справі №400/3507/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області
про визнання протиправною бездіяльності та скасування рішень,
У жовтні 2019 року позивачка звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність щодо непоновлення виплати пенсії;
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у поновленні пенсії, оформленого листом від 25 липня 2019 року;
зобов'язати поновити виплату пенсії з 07 жовтня 2009 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яка полягає у непоновленні виплати пенсії ОСОБА_1 Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області поновити ОСОБА_1 з 14 травня 2019 року нарахування пенсії за віком у розмірі, визначеному відповідно до норм ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", здійснити її перерахунок та відповідні виплати. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
27 квітня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2020 року у справі №400/3507/19.
Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам ст. 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) колегія суддів приходить до висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 330 КАС України до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Всупереч наведеній вимозі до касаційної скарги не додано такий документ, натомість надано клопотання про звільнення від сплати судового збору.
В обґрунтування клопотання ОСОБА_1 вказує на поширення пандемії вірусу Coronavarus 2019 nCoV infection та відсутність коштів для сплати судового збору.
Однак до клопотання скаржником (представником скаржника) не надано фактичних даних на підтвердження скрутного майнового стану, що унеможливлює сплату судового збору, зокрема про перевищення ставки розміру судового збору 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік, або інших обставин, що могли б слугувати підставою для звільнення від сплати судового збору.
При вирішенні клопотання представника ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, колегія судів виходить з наступного.
Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд також звертає увагу на положення п. 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.
Частиною 2 ст. 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору та перелік суб'єктів, до яких таке звільнення застосовується, обумовлені ст. 8 Закону України «Про судовий збір».
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною 2 цієї ж статті закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Відповідно до ст. ст. 1 та 2 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Суд також виходить з того, що саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення від сплати судового збору; обов'язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
При прийнятті таких висновків суд враховує положення п. 1 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв'язку із цим обставини, пов'язані небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини, пов'язані з фінансуванням суб'єкта владних повноважень з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.
Відповідно до п. 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.
Суд також враховує положення ч. 1 ст. 139 КАС України, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд касаційної скарги вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини, за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.
У справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia, заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57).
Разом з тим, Суд вважає, що встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, п. 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов'язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, п. 65).
Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, положення Закону України «Про судовий збір» не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи; у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища («Kniat v. Poland», заява №71731/01, п. 44; «Jedamski and Jedamska v. Poland», заява № 73547/01, п. 63- 64).
При розгляді справ Європейський суд з прав людини встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію («Шишков проти Росії», № 26746/05, п. 111). Крім того, на переконання Європейського суду з прав людини, при оцінюванні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (Kreuz v. Poland, № 28249/95, п. 60); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи («FC Mretebi v. Georgia», № 38736/04, п. 47).
Таким чином, якщо касаційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору (ч. 8 ст. 160 КАС України).
Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням звільнити від сплати судового збору, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Так, до клопотання про звільнення від сплати судового збору скаржником не додано жодних належних доказів, відповідно до яких суд може розглянути таку заяву з урахуванням важкого майнового стану.
Обставини, зазначені представником скаржника в клопотанні про звільнення від сплати судового збору, не свідчать про наявність законодавчо визначених підстав для звільнення скаржника від сплати судового збору та неможливості надати інформацію (в тому числі через представника) щодо матеріального стану скаржника в разі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік, або інших обставин, які слугували б підставою для звільнення скаржника від сплати судового збору.
До того ж визначений законодавством розмір судового збору при зверненні до суду касаційної інстанції (1536,80 грн) в даному випадку не порушує належного балансу між, з одного боку, інтересами держави щодо стягнення судового збору за розгляд касаційних скарг, а з іншого боку, інтересами заявниці щодо того, щоб її справа була заслухана судом касаційної інстанції.
З урахуванням вищенаведеного суд прийшов до висновку про неможливість задоволення клопотання представника скаржника про звільнення від сплати судового збору.
З касаційної скарги та доданих до неї матеріалів вбачається, що позивачем є фізична особа, якою заявлено вимогу немайнового характеру.
Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) ставка судового збору за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру фізично особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлена на рівні 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2020 року складав 1921,00 грн.
Отже, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, складає 1536,80 грн (200% * (1921,00 * 0,4).
Реквізити для сплати судового збору: УК у Печерському районі/Печерський район/ 22030102; номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007; код ЄДРПОУ: 38004897 ; призначення платежу: "*; 101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (назва відповідного касаційного суду, де розглядається справа, або Велика Палата Верховного Суду), номер справи, у якій сплачується судовий збір.
Відповідно до ч. 2 ст. 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 330 цього Кодексу, застосовуються положення ст. 169 цього Кодексу, а саме така касаційна скарга залишається без руху.
Виходячи з наведеного, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати строк для усунення недоліків касаційної скарги особі, яка її подала, шляхом надання до суду документа про сплату судового збору або доказів наявності підстав для звільнення від сплати судового збору.
У випадку неусунення недоліків касаційної скарги в частині ненадання до суду касаційної інстанції документа про сплату судового збору або доказів наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, скарга буде повернута особі, яка її подала, відповідно до п.1 ч. 4 ст.169 та ч. 2 ст. 332 КАС України.
Керуючись ст.ст. 169, 330, 332 КАС України,
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору у справі №400/3507/19.
Залишити без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2020 року у справі №400/3507/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності та скасування рішень.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали, для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначені в мотивувальній частині ухвали, в перебіг якого не враховується строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.В. Желєзний
Судді Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко