Справа № 155/156/20
Пр.№ 2/155/394/20
Рішення
іменем України
28 квітня 2020 року Горохівський районний суд
Волинської області
в складі:
головуючого - Адамчук Г.М.,
з участю секретаря - Ревуцької М.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в місті Горохові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить збільшити розмір стягнення аліментів та стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в користь ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання неповнолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі по 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання законної сили рішенням та до досягнення дитиною повноліття.
Мотивує свій позов тим, що від шлюбу з відповідачем в них народилася дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.01.2011 року у справі №2-803/2011, вирішено стягувати з відповідача в користь позивача аліменти на утримання дочки в твердій грошовій сумі по 500 гривень щомісячно. В даний час дитина потребує значно більше коштів на своє утримання, оскільки значно збільшився розмір цін на дитячі товари. Зростає інфляція. Позивач самостійно, отримуючи вказаний вище розмір аліментів, не може повноцінно утримувати дитину. Враховуючи вищенаведене, те, що, відповідач може надавати матеріальну допомогу, просить поданий позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в письмовій заяві до суду позов про стягнення аліментів на утримання дочки визнав частково. Згідний сплачувати аліменти в розмірі по 1500 гривень щомісячно.
Суд вважає за можливе слухати справу у відсутності сторін по наявним матеріалам справи.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, тому відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ст.5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу №4 Декларації прав дитини дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Згідно зі ст.ст.1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду, як джерело права.
Враховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.7, ч.8 ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до положень ст.ст.1-3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Це положення відбите і в національному законодавстві. Так, відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
У відповідності до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Таким чином, системний аналіз норм законодавства, дає підстави стверджувати, що як матір, так і батько зобов'язані неухильно дотримуватися свого обов'язку щодо утримання та виховання дитини. Відповідно, невиконання зазначеного обов'язку тягне за собою встановлену законом відповідальність.
Відповідно до Протоколу№7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом №11 (стаття 5), кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XІІ) дитина, з огляду на його фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до так і після народження. Невиплата аліментів на утримання неповнолітніх дітей, на які вони мають право відповідно до законодавства становить порушення їх майнових прав відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, яка передбачає таке: «Кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини висловив наступну думку: «Поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу №1.
З свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видно, що її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Згідно з рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 24.05.2011 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Відповідно до виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.01.2011 року, вирішено стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки, ОСОБА_3 в розмірі 500 гривень щомісячно.
Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Частино 3 ст.181 СК України (в редакції Закону №2037-VIII від 17.05.2017 року) передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України (в редакції Закону №2037-VIII від 17.05.2017 року) при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч.1ст.184 СК України (в редакції Закону №2037-VIII від 17.05.2017 року)).
Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі №6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч.2 ст.182 СК України (в редакції Закону №2037-VIII від 17.05.2017 року)).
Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у новому розмірі аліменти необхідно стягувати з відповідача, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.
Відповідно до вимог ст.ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищенаведене, матеріальне становище відповідача та позивача, те, що відповідач є працездатним та може надавати матеріальну допомогу, визнання позову відповідачем частково у поданій заяві, суд вважає, що слід збільшити розмір аліментів та стягувати з ОСОБА_2 аліменти в розмірі по 1500 (одній тисячі п'ятсот) гривень на дитину.
Отже, слід стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в користь ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання неповнолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі по 1500 (одній тисячі п'ятсот) гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання законної сили рішенням та до досягнення дитиною повноліття.
Крім того, згідно з ст.141 ЦПК України з відповідача слід стягнути у доход держави судовий збір в сумі 840,80 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок, так як позивач звільнена від сплати судового збору у відповідності до п.3 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674 - VI.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 263-265, 288, 354 ЦПК України, ст. ст. 180, 184, 185 СК України, суд,-
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Збільшити розмір стягнення аліментів, визначений згідно з рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.01.2011 року.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в користь ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання неповнолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі по 1500 (одній тисячі п'ятсот) гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання законної сили рішенням та до досягнення дитиною повноліття.
В решті частини позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь держави 840,80 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок судового збору.
Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Г.М. Адамчук