12 травня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/3165/14-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів головуючого судді Брезіної Т.М., суддів Лелюка О.П., Левицького В.К., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, Міністерство юстиції України про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі ,-
В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким скасувати наказ від 28.10.2014 р. № 2253 о/с Міністерства внутрішніх справ України про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Івано-Франківській області та поновити на посаді.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що в органах МВС України проходив службу з 1995 р. по 28.10.2014 р. на різних посадах, зокрема: з 16.04.2007 р. по 20.04.2010 р. перебував на посаді першого заступника начальника УМВС України в Чернівецькій області - начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС; з 20.04.2010 р. по 04.07.2011 р. перебував на посаді першого заступника начальника УМВС України у Волинській області - начальник управління по боротьбі з організованою злочинністю у Волинській області; з 01.09.2014 р. по 28.10.2014 р. перебував на посаді начальника по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Івано-Франківській області. Позивач вказує, що за час перебування на вказаних посадах з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. законних підстав для його звільнення зі служби не було. Зазначає, що його було звільнено на підставі Закону України "Про очищення влади", у зв'язку із тим, що він з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. обіймав посади щодо яких застосовується законодавство про люстрацію, однак, перебуваючи на посадах у вказаному періоді, не здійснював заходів (та/або не сприяв їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , на підрив основ національної безпеки і оборони України або на протиправне порушення прав і свобод людини. З цього приводу будь-яка перевірка не проводилась, вина позивача не встановлена, дії або бездіяльність не визнані протиправними, а тому і відповідальність у вигляді звільнення із займаної посади, на переконання позивача, є протиправною. Позивач зазначив, що наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. № 2253 о/с не ґрунтується на нормах чинного національного та міжнародного законодавства та обмежує його права і свободи, закріплені в Конституції України, права на працю та доступу до державної служби, оскільки його не лише позбавлено роботи на певній посаді, а й заборонено обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади. Також позивач вказав, що не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої у ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", лише на підставі самого факту зайняття у минулому люстраційної посади, що саме по собі не містить і не може містити складу жодного правопорушення. Крім того, позивач зазначив, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не врахував основоположні принципи очищення влади, прийняті міжнародними організаціями, а тому застосування Закону України "Про очищення влади" не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів. На підставі вказаного, позивач вважає своє звільнення з посади начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Івано-Франківській області протиправним та просив суд задовольнити позов.
Міністерство внутрішніх справ України заперечувало проти позову та зазначило про правомірність наказу від 28.10.2014 р. №2253 о/с про звільнення позивача з посади начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Івано-Франківській області, оскільки позивач у визначений Законом України "Про очищення влади" період з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. більше одного року сукупно обіймав посаду першого заступника керівника територіального органу МВС України, яка підпадає під дію заборони встановленої Законом України "Про очищення влади". Також відповідач вказав, що Закон України "Про очищення влади" не передбачає встановлення будь-яких виключень або преференцій для посадових осіб, зазначених в ч.1 ст. 3 цього Закону, що давали б їм змогу звільнитися від застосування люстраційної процедури або її відтермінування. З вказаних підстав Міністерство внутрішніх справ України вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області подало до суду письмові пояснення щодо заявленого позову, в яких зазначає про безпідставність заявлених позовних вимог. Третя особа зазначає, що позивач у період з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. більше одного року сукупно обіймав посаду першого заступника керівника територіального органу МВС України, яка підпадає під дію заборони встановленої Законом України "Про очищення влади", а тому звільнення ОСОБА_1 відбулось на законних підставах та у спосіб передбачений вимогами чинного законодавства.
Ухвалою суду від 21.11.2014 р. відкрито провадження у справі та призначено до колегіального розгляду. Крім того, ухвалою суду від 21.11.2014 р. закінчено підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду на 01.12.2014 року.
Судове засідання 01.12.2014 р. не відбулось, у зв'язку із неявкою учасників справи. Розгляд справи призначено на 08.12.2014 року.
08.12.12.2014 р. судове засідання не відбулось у зв'язку із неявкою учасників справи. Водночас, від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі у зв'язку із лікуванням. На підставі вказаного, ухвалою суду від 08.12.2014 р. судом зупинено провадження у справі.
20.01.2015 р. ухвалою суду поновлено провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 27.01.2015 року.
В судове засідання 27.01.2015 р. з'явились позивач та представник позивача. Представник Міністерства внутрішніх справ України в судове засідання не з'явився. Від представника відповідача до суду надійшло клопотання про залучення до участі по справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області. Ухвалою суду від 27.01.2015 р. задоволено вказане клопотання відповідача та залучено Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області до участі по справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. В судовому засіданні оголошено перерву до 06.02.2015 року.
В судове засідання 06.02.2015 р. з'явились позивач та представник позивача. Представник Міністерства внутрішніх справ України та представник Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області в судове засідання не з'явилися. В судовому засіданні ухвалою суду від 06.02.2015 р. суд звернувся до Верховного Суду України із клопотанням для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" положенням Конституції України, а саме: пп.1 п.2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення", ч.3 ст.1, п.8 ч.1 ст.3 Закону України "Про очищення влади" положенням статей 8, 21, частинам 2-3 ст.22, частині 2 ст.38, частинам 1, 6 ст.43, ст.58, частині 2 ст.61, частині 1 ст.64, частині 1 ст.68 Конституції України в їх системному взаємозв'язку. В судовому засіданні оголошено перерву до 27.02.2015 р. з метою виклику в судове засіданні відповідача та третю особу.
Судове засідання 27.02.2015 р. не відбулось, у зв'язку із неявкою учасників справи. Розгляд справи призначено на 11.03.2015 року.
Судове засідання 11.03.2015 р. не відбулось, у зв'язку із неявкою учасників справи. Розгляд справи призначено на 27.03.2015 року.
Судове засідання 27.03.2015 р. не відбулось, у зв'язку із неявкою учасників справи.
Ухвалою суду від 27.03.2015 р. у порядку письмового провадження розглянуто клопотання відповідача про зупинення провадження по справі. За результатами розгляду вказаного клопотання, суд дійшов висновку про зупинення провадження у справі №824/3165/14-а до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України, питання щодо чого порушено ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 у справі №824/3165/14-а та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України.
15.04.2015 р. позивач подав апеляційну скаргу на ухвалу суду від 27.03.2015 р. про зупинення провадження по справі. Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.05.2015 р. ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.03.2015 р. залишено без змін.
10.03.2016 р. ухвалою суду прийнято адміністративну справу №824/3165/14-а до провадження колегії суддів головуючого судді Брезіної Т.М., суддів Левицького В.К., Спіжавки Г.Г.
13.12.2017 р. до суду від позивача надійшла заява про поновлення провадження по справі.
На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.12.2017 р., проведено заміну судді Спіжавки Г.Г. у зв'язку із закінченням його повноважень судді на суддю Лелюка О.П.
Ухвалою суду від 20.12.2017 р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення провадження у адміністративній справі №824/3165/14-а.
03.09.2019 р. до суду від позивача надійшла заява про поновлення провадження по справі.
Ухвалою суду від 12.09.2019 р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення провадження у адміністративній справі №824/3165/14-а.
28.10.2019 р. до суду від позивача надійшла заява про поновлення провадження по справі. Ухвалою суду від 05.11.2019 р. задоволено клопотання позивача про поновлення провадження в адміністративній справі, поновлено провадження в адміністративній справі №824/3165/14-а та призначено справу до судового розгляду на 03.12.2019 року.
19.11.2019 р. до суду надійшло клопотання представника відповідача про участь в судовому засіданні 03.12.2019 р. в режимі відеоконференції.
Також 25.11.2019 р. від представника позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні 03.12.2019 р. в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 02.12.2019 р. вирішено клопотання представника позивача та представника відповідача про участь осіб у судовому засіданні у режимі відеоконференції задовольнити. Розгляд справи призначено на 16.12.2019 року.
В підготовче судове засідання, призначене на 16.12.2019 р., з'явились позивач та представник позивача. Представник відповідача не зміг взяти участь в судовому засіданні в режиму відеоконференції через технічні причини. Розгляд справи відкладено на 20.01.2020 року.
В судове засідання, призначене на 20.01.2020 р., з'явився представник позивача. Представник відповідача з'явився в Шевченківський районний суд м. Києва, однак через технічні причини виявилось неможливим встановити відеоконференцію з вказаним судом. Секретарем судового засідання та інженером РСП ДП "Інформаційні судові системи" складено довідку про неможливість встановлення відеозв'язку із Шевченківським районним судом м. Києва. На підставі вказаного, розгляд справи відкладено на 27.01.2020 року.
Ухвалою суду від 20.01.2020 р. доручено Окружному адміністративному суду м. Києва забезпечити проведення відеоконференції розгляду адміністративної справи №824/3165/14-а, до закінчення розгляду даної адміністративної справи, де братиме участь представник Міністерства внутрішніх справ України - відповідач по справі.
В підготовче судове засідання 27.01.2020 р. з'явились представник позивача та представник відповідача.
Ухвалою суду від 27.01.2020 р. клопотання представника відповідача задоволено, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України.
Крім того, судом розглянуто клопотання представника відповідача від 27.11.2019 р. про зупинення провадження в даній адміністративній справі до винесення рішення Конституційним Судом України щодо офіційного тлумачення положень Закону України "Про очищення влади" у взаємозв'язку з положеннями статей 19 та 64 Конституції України та розгляду палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян в подібних правовідносинах у справі № 817/3431/14 та набрання законної сили рішення ЄСПЛ від 17.10.2019 р. по справі "Полях та інші проти України". Ухвалою суду від 27.01.2020 р. відмовлено у задоволені клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.
За результатами підготовчого судового засідання 27.01.2020 р. судом оголошено перерву до 17.02.2020 року.
Підготовче судове засідання 17.02.2020 р. не відбулось у зв'язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному. Розгляд справи перенесено на 02.03.2020 року.
В підготовче судове засідання 02.03.2020 р. з'явились представник позивача, представник відповідача та представник третьої особи - Міністерства юстиції України. Представник третьої особи - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області в зал суду не з'явився, причини неявки суду не повідомив. В підготовчому засіданні розглянуто клопотання представника відповідача від 28.01.2020 р. про залучення в якості співвідповідача - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області. Ухвалою суду від 02.03.2020 р. відмовлено у задоволені клопотання представника відповідача щодо залучення Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області як співвідповідача по справі.
Крім того, в підготовчому засіданні ухвалою суду від 02.03.2020 р., з ініціативи суду, витребувано з Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України та Офісу Генерального прокурора додаткові докази по справі.
За результатами підготовчого провадження судом 02.03.2020 р. прийнято ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення її до судового розгляду по суті на 23.03.2020 року.
23.03.2020 р. судове засідання не відбулось, оскільки від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Крім того, 19.03.2020 р. до суду надійшло клопотання Міністерства юстиції України про розгляд справи без участі представника третьої особи - Міністерства юстиції України. Представник Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області 24.03.2020 р. надіслав суду клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення антипандемічних обмежень в державі. Враховуючи першу неявку представника відповідача після закриття підготовчого засідання для розгляду справи в режимі відеоконференцзв'язку, розгляд справи відкладено до 04.05.2020 року.
04.05.2020 р. суд за наявності клопотання представника позивача та представника третьої особи - Міністерства юстиції України про розгляд справи у порядку письмового провадження перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
При цьому, від представника Міністерства внутрішніх справ України 29.04.2020 р. та від представника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області 28.04.2020 р. надійшли клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення антипандемічних обмежень в державі.
У зв'язку із цим, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин. У разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Суд звертає увагу, що управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області та Міністерство внутрішніх справ України належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак явку своїх представників в судове засідання не забезпечили повторно. Водночас, клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення антипандемічних обмежень в державі, суд вважає безпідставним, оскільки ст.205 КАС України не містить вказаної підстави для обов'язкового відкладення розгляду справи.
Крім того, ухвалою суду від 20.01.2020 р. доручено Окружному адміністративному суду м. Києва забезпечити проведення відеоконференції розгляду адміністративної справи №824/3165/14-а, до закінчення розгляду даної адміністративної справи, де братиме участь представник Міністерства внутрішніх справ України - відповідач по справі. Судом з'ясовано, що Окружний адміністративний суд м. Києва був спроможний 04.05.2020 р. провести відеконфернцію під час розгляду даної справи, однак представник Міністерства внутрішніх справ України не з'явився в приміщення вказаного суду. Про вказане секретарем судового засідання складено довідку.
Також вказані учасники справи не навели в своїх клопотаннях належних обґрунтувань щодо необхідності проведення судового засідання за наявності відзиву на позов та зібраної всієї доказової бази по справі, що, на думку суду, свідчить про безпідставне затягування розгляду справи. Крім того, в матеріалах справи наявна заява представника управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області від 27.02.2015 р. про розгляд адміністративної справи без його участі. Водночас, судом встановлено, що на підставі зібраних доказів в даній справі можливо вирішити справу по суті спору, а тому суд дійшов висновку про необхідність переходу до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно довідки з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області ОСОБА_1 , а також копії послужного списку із особової справи встановлено, що позивач працював в органах внутрішніх справ з 01.05.1995 р. та займав наступні посади, зокрема:
- з 16.04.2007 р. по 20.04.2010 р. перебував на посаді першого заступника начальника УМВС України в Чернівецькій області - начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю;
- з 20.04.2010 р. по 09.06.2010 р. займав посаду першого заступника начальника управління МВС України у Волинській області - начальник управління по боротьбі з організованою злочинністю у Волинській області;
- 09.06.2010 р. по 04.07.2011 р. перебував на посаді першого заступника начальника УМВС України у Волинській області - начальник управління по боротьбі з організованою злочинністю у Волинській області;
- з 01.09.2014 р. по 28.10.2014 р. перебував на посаді начальника по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Івано-Франківській області. (том 1 а.с. 13).
Начальником УМВС України в Івано-Франківській області 23.10.2014 р. Міністрові внутрішніх справ України надіслано Подання про звільнення позивача згідно із Законом України "Про очищення влади". (том 2 а.с. 16-19, 223-229).
Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 "По особовому складу" полковника міліції ОСОБА_1 - начальника по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Івано-Франківській області, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил з підстав передбачених Законом України "Про очищення влади. (том 1 а.с. 17-18).
Відповідно до скріншоту з офіційного веб-сайту Міністерства юстиції України до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" внесено відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади". (том 1 а.с. 19-20).
Матеріали справи містять інформацію від 13.03.2020 р., отриману з Офісу Генерального прокурора, в якій повідомляється про відсутність інформації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань щодо відкритих кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 . (том 2 а.с. 197 ).
До матеріалів справи додано лист Департаменту юридичного забезпечення МВС України від 25.03.2020 р., в якому міститься інформація про проходження та звільнення зі служби в органах МВС України ОСОБА_1 та додано послужний список позивача. (том 2 а.с. 222-229).
Також матеріали справи містять повідомлення Міністерства юстиції України від 30.03.2020 р. про те, що підставою для включення ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", стала інформація щодо особи, яка була звільнена відповідно до пп.1 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади". ( том 2 а.с. 215-219).
До вказаних правовідносин суд застосовує положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.
Судом встановлено, що 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади" № 1682-VII (далі - Закон № 1682), яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону № 1682 очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 1682 протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Згідно з статтями 2, 3 Закону № 1682 передбачений перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та їх критерії.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону № 1682 заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Згідно з ст. 4 Закону № 1682 встановлено, що особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява). Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону. Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону. Подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.
Згідно з п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682 встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п. 7-2 ч. 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, трудовий договір припиняється на підставах, передбачених Законом України "Про очищення влади".
Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що положення Закону № 1682 не передбачають альтернативи для керівника органу до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб.
Тобто, за наявності заборони, зазначеній в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, перевірка відносно цих осіб не проводиться, оскільки відомості про наявність критеріїв, визначених ч. 1 ст. 3 Закону № 1682, встановлюються на підставі даних особової справи.
Однак, на підставі аналізу вказаних норм права, суд дійшов висновку про порушення прав позивача на працю, зважаючи на наступне.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 15 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів, Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
За приписами ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
У відповідності до вимог ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
В силу вимог ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стаття 62 Конституції України визначає, що у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Суд зауважує, що положеннями Закону України "Про очищення влади" фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу Міністерства внутрішніх справ України на підставі люстрації у зв'язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої статті 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Таким чином, люстрація застосовується до осіб, які перебували (перебувають) на конкретній публічній посаді та вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України "Про очищення влади".
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути встановлена в кожному конкретному випадку.
З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства, суд вважає, що приписами Закону України "Про очищення влади" створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України "Про очищення влади" строку.
Наведене, на думку суду, вказує на неузгодженість положень Закону України "Про очищення влади" із вимогами ч.2 ст. 38 Конституції України.
Суд звертає увагу, що заборона перебування на посадах, визначених в ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (ч. 2 ст. 1 Закону № 1682), що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує ст. 61 Конституції України.
Суд зазначає, що положення п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" та ст. 3 Закону України "Про очищення влади", мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями ст. 1 Закону України "Про очищення влади", якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та передбачено обов'язкові до застосування принципи: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
При цьому, при застосуванні до особи положень Закону України "Про очищення влади" мало б бути з'ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.
В іншому випадку вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, що є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.
Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.
Натомість, суд наголошує, що без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження, Законом "Про очищення влади" запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв'язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв'язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв'язку із зайняттям цими посадовими особами вказаних посад у передбачений Законом "Про очищення влади" період часу, призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною 1 статті 62 Конституції України.
Аналіз норм Закону України "Про очищення влади" дає підстави стверджувати, що вказаним законом фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв'язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.
До того ж приписами Закону № 1682 встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст. 58 Конституції України, так як, вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.
Наведене свідчить також про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону України "Про очищення влади") не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі) та ст. 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен допускатися на загальних умовах рівності до державної служби.
Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.
У п. "а" ч. 1 статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25 червня 1958 року № 111 передбачено, що термін "дискримінація" охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.
Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості". (рішення ЄСПЛ у справі "Матиєк проти Польщі").
У рішенні по справі "Турек (Turek) проти Словаччини" (люстрація) від 14 лютого 2006 року № 57986/00, Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв'язку із застосуванням засобів люстрації. Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів ( п. 115 вказаного рішення).
Суд звертає увагу, що Міністерством внутрішніх справ України суду не надано належних, достатніх та допустимих доказів щодо вчинення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Крім того, з Офісу Генерального прокурора 13.03.2020 р. отримано інформацію, в якій повідомляється про відсутність інформації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань щодо відкритих кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 .
Натомість, спірний наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 о/с "По особовому складу" про звільнення позивача, базується виключно на довідці про результати вивчення особової справи позивача, а тому такий наказ не може бути визнаний правомірним та таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, отже, є таким, що порушує закріплені Конституцією гарантовані права позивача та належать до скасування.
При цьому, суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України», в якому Суд зазначає: "заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Януковича, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв'язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію".
Також, ЄСПЛ у рішенні по справі "Полях та інші проти України" зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України "Про очищення влади", не була класифікована як "кримінальна" в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент Янукович.
Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і ЄСПЛ у § 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.
Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України "Про очищення влади" до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Януковича, суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а оскільки рішення ЄСПЛ від 19 жовтня 2019 року у справі "Полях та інші проти України" є судовою практикою прийнятою щодо держави України, наявні правові підстави для його врахування судом у спірних правовідносинах.
Відтак, доводи відповідача про законність звільнення позивача на підставі Закону України "Про очищення влади" без врахування мети та принципів люстрації, визначених в ст. 2 наведеного Закону суд вважає необґрунтованими та безпідставними, такими, що порушують конституційний принцип верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності, внаслідок чого не можуть бути враховані судом.
Крім того, суд звертає увагу, що Закон України "Про очищення влади" передбачає звільнення особи з посади, а не зі служби в органі, що також свідчить про протиправність оскаржуваного наказу.
Отже, з наведених підстав суд приходить до висновку про протиправність наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 о/с "По особовому складу" про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 начальника по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Івано-Франківській області з органів внутрішніх справ та наявність підстав для його скасування та поновлення позивача на роботі.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність звільнення позивача з посади заступника начальника по боротьбі з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області на підставі Закону України "Про очищення влади".
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо судових витрат.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 о/с "По особовому складу" про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади начальника по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Івано-Франківській області.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Івано-Франківській області з 29.10.2014 року.
4. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягає до негайного виконання.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.
Найменування сторін:
позивач:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );
відповідач:
Міністерство внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684);
треті особи:
Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області (вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 08592193);
Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622).
Головуючий суддя Т.М. Брезіна
Судді О.П. Лелюк
В.К. Левицький