Рішення від 13.05.2020 по справі 580/602/20

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2020 року справа № 580/602/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Тимошенко В.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії,

встановив:

17 лютого 2020 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати компенсації за речове майно у розмірі 17849,03 грн) за період з 19.07.2019 по 28.11.2019 у сумі 53579, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з наказом командира 43 ОАБр №29-РС (по особовому складу) від 18.07.2019 №153 його звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2019 № 153 позивач здав справи та посаду, з 19.07.2019 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Наказова частина даного наказу містить зобов'язання посадовим особам військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату грошової компенсації за отримане речове майно у розмірі 17849,03 грн.

При розрахунку під час звільнення дана компенсації у вказаному вище розмірі виплачена не була. Зазначені кошти перераховані на банківський рахунок лише 28 листопада 2019 року.

Таким чином, в день звільнення, відповідач всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України не провів з ним повний розрахунок, у зв'язку з чим він звернувся з позовом до суду.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

08.04.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю. В обгрунтування свого відзиву зазначив, що грошова компенсація вартості за не отримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, в право на її отримання виникає у разі звільнення зі служби, а тому у суду відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні. Проте, суд не бере даний відзив оскільки він не підписаний.

На підставі ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

Наказом командира 43 ОАБр №29-РС (по особовому складу) від 18.07.2019 №153 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2019 № 153 позивач здав справи та посаду, з 19.07.2019 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Наказова частина даного наказу містить зобов'язання посадовим особам військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату грошової компенсації за отримане речове майно у розмірі 17849,03 грн.

При розрахунку під час звільнення дана компенсації у вказаному вище розмірі виплачена не була. Зазначені кошти перераховані на банківський рахунок лише 28 листопада 2019 року.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обовязок і військову службу” від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ, (далі Закон №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України “Про оборону України”; Закон України “Про Збройні Сили України”, Закон України “Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію”, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 3 Закону № 2232-ХІІ).

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом другим ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.16 року № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).

Відповідно до п. 4 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Указом Президента України від 10.12.08 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.

Відповідно до п. 240 Положення військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформляються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.

Згідно з п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання .

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Отже, при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.

У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу військової частини без проведення з ним остаточного розрахунку. При цьому, письмової згоди на такі дії позивач не давав, що не спростовується відповідачем.

Суд зазначає, що спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

Так, Верховний Суд України при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, 18 Закону України “Про міліцію” вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі в (постанова від 17 липня 2015 року у справі № 21-8а15).

Таким чином, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, за висновком Верховного Суду України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Як вбачається із матеріалів справи, наказом командира 43 ОАБр №29-РС (по особовому складу) від 18.07.2019 №153 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2019 № 153 позивач здав справи та посаду, з 19.07.2019 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Наказова частина даного наказу містить зобов'язання посадовим особам військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату грошової компенсації за отримане речове майно у розмірі 17849,03 грн.

При розрахунку під час звільнення дана компенсації у вказаному вище розмірі виплачена не була. Зазначені кошти перераховані на банківський рахунок лише 28 листопада 2019 року.

Таким чином, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини 19.07.2019 та проведення остаточного розрахунку з ним лише 28.11.2019, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України в частині строків виплати позивачу остаточного розрахунку.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (далі - Порядок №100).

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, згідно з довідкою про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) ОСОБА_1 , виданою Військовою частиною НОМЕР_1 , грошове забезпечення позивача за останні два повних місяця роботи складає 24949,56 грн., а середньоденний розмір заробітної плати позивача складає 409 грн. (24949,56 грн/61 (кількість робочих днів). Отже, сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку становить: 53579 грн (131 день х 409 грн.), яка підлягає до стягнення з відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного в сукупності суд приходить до висновку про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 53579 (п'ятдесят три тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлений 13.05.2020.

Суддя В.П. Тимошенко

Попередній документ
89185532
Наступний документ
89185534
Інформація про рішення:
№ рішення: 89185533
№ справи: 580/602/20
Дата рішення: 13.05.2020
Дата публікації: 12.09.2022
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Черкаський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено склад суду (17.02.2020)
Дата надходження: 17.02.2020
Предмет позову: про зобов'язання сплатити компенсацію за затримку при звільненні
Учасники справи:
суддя-доповідач:
В.П. Тимошенко
відповідач (боржник):
Військова частина А3085
позивач (заявник):
Виноград Сергій Анатолійович