Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
12 травня 2020 р. № 520/2959/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Панченко О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м.Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 1409934), третя особа: Державна казначейська служба України (01601, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6, код ЄДРПОУ 37567646), Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м.Харкова Харківської області (вул.Алчевських, буд.44-А, м.Харків, 61002, код ЄДРПОУ 37999675) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення про відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області звернутися із поданням до відповідного органу Казначейства про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме: у розмірі 6640,20 грн.;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області шляхом їх безспірного списання судовий збір у розмірі 840,80 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 7000 грн. на користь ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" особи, які придбали житло вперше, звільняються від сплати збору на обов'язкове пенсійне страхування, у зв'язку з чим позивачем подано до відповідача заяву про повернення помилково сплачених коштів. Однак, відповідачем листом відмовлено в задоволенні зазначеної заяви. Така відмова, на думку позивача, є протиправною та необґрунтованою, оскільки, відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-яких інших записів про об'єкти житлової нерухомості позивача, окрім придбаної квартири, є беззаперечним доказом, що житло придбано позивачем вперше. Враховуючи викладене, вважає, що сплачена ним сума збору підлягає поверненню.
Ухвалою суду від 06.03.2020 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а третій особі - пояснення щодо позовних вимог.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу та третім особам, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
23.03.2020 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що обов'язок щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 6640,20 грн. для позивача встановив нотаріус, при посвідченні договору, а не орган Пенсійного фонду. Крім того, повернення помилково або надміру сплачених коштів регулюється Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.10.2013 №787 за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету.
06.04.2020 року від третьої особи - Державної казначейської служби України, надійшли письмові пояснення, в яких останній заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що не є учасником спірних правовідносин, оскільки, подання на повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, необхідно надати до органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету.
09.04.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказано, що доводи відповідача не спростовують тверджень та аргументів, викладених в позовній заяві, у зв'язку з чим просить їх відхилити, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Третя особа - Управління державної казначейської служби України у Київському районі м.Харкова, правом надати письмові пояснення щодо позовних вимог не скористався.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10.12.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Петриченко О.О., реєстраційний номер 9342, позивачем придбано у власність квартиру АДРЕСА_2 вартістю 664020,00 грн. (а.с.9).
Право власності на придбану квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 10.12.2019 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1952770263101, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (зворотній бік а.с.10).
Під час укладення договору купівлі-продажу квартири позивачем сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6640,20 грн. (1% її вартості), що підтверджується копією квитанції від 10.12.2019 року №ПН250547С1, наявною у матеріалах справи (а.с.11).
Вважаючи, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачений помилково, позивач 08.01.2020 звернувся з заявою до відповідача про повернення помилково сплачених коштів у розмірі 6640,20 грн.
Листом від 16.01.2020 №636/05.8-20 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило позивачу у поверненні коштів, у зв'язку з відсутністю повноважень щодо визначення осіб, які придбавають нерухоме майно вперше, а отже, управління не має підстав для повернення сплати збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна (а.с.12).
Не погодившись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України від 26.06.1997 №400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 400/97-ВР) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України (абзац 2 пункту 9 частини першої статті 1 Закону №400/97-ВР).
Пунктом 8 статті 2 вказаного Закону встановлено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 15-3 цього Порядку передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
У позовній заяві позивач стверджує, що ним придбано житло вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 10.12.2019 інша нерухомість ним не придбавалась.
У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів вказані твердження позивача, так як останні відповідають інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо позивача.
Так, станом на час придбання позивачем нерухомості, як і станом на час розгляду справи, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Аналізуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що саме, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зобов'язано довести, що позивач придбав житло згідно договору купівлі - продажу від 10.12.2019 не вперше.
Проте, всупереч вимогам статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не надано суду жодного доказу, який свідчив би про наявність у позивача зареєстрованого права власності.
За таких обставин, суд доходить висновку про необґрунтованість відмови відповідача у поверненні ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 5 розділу І Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182 (далі по тексту - Порядок №787), повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Згідно абзацу 2 зазначеного пункту Порядку №787 у разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Відповідно до пункту 10 розділу І Порядку №787, зокрема, заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету.
Згідно з пунктом 12 розділу І Порядку №787 органи Казначейства здійснюють процедури із забезпечення виконання документів, зазначених у пунктах 5-8 цього розділу, в такому порядку: 1) за наявності поточних надходжень на відповідних рахунках за надходженнями орган Казначейства протягом п'яти робочих днів з дня отримання заяви та подання (висновку) перераховує кошти на рахунок одержувача одноразово на загальну суму або частковими сумами; 2) у разі недостатності або відсутності поточних надходжень на відповідних рахунках за надходженнями для здійснення повернення відповідний орган Казначейства не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня отримання заяви та подання (висновку) надсилає звернення для підкріплення коштами цих рахунків: за платежами, що належать державному бюджету, - до Казначейства; за платежами, що належать місцевим бюджетам, - до відповідних місцевих фінансових органів; за частиною платежу, що перерахована до відповідного фонду загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, - до відповідного територіального органу цього фонду.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що законодавством встановлено чітку процедуру повернення помилково зарахованого до бюджету збору, яка передбачає звернення органу, що контролює справляння надходжень бюджету, до органу казначейської служби з відповідним поданням.
Доказів звернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області з відповідним поданням за місцем зарахування платежу до бюджету, тобто до Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м.Харкова, відповідачем суду не надано.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до вимог цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд звертає увагу, що відповідач рішення про відмову про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна не приймав, а лише надав відповідь у формі листа від 16.01.2020 №636/05.8-20 на звернення громадянина ОСОБА_1 від 08.01.2019 відповідно до Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян". Таким чином, позовні вимоги позивача в частині скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна задоволенню не підлягають.
Поряд з тим, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не направлення подання до відповідного органу Казначейства про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме: у розмірі 6640,20 грн.
Враховуючи положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати незаконною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не направлення подання до Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м.Харкова про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості у розмірі 6640,20 грн.
Беручи до уваги викладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м.Харкова подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за Договором купівлі-продажу квартири від 10.12.2019 у розмірі 6640,20 грн., сплаченого згідно з квитанцією №ПН250547С1 від 10.12.2019 як спосіб відновлення порушеного права протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судових витрат по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Щодо вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що згідно з ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.1, 4 ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI (далі по тексту - Закон №5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з п.п.1, 2, 6 ч.1 та ч.2 ст.19 Закону №5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
При цьому, за визначенням п.6 ст.1 Закону №5076 інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ст.1 Закону №5076).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі суд враховує, що відповідно до положень частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підтвердження витрат з оплати правничої допомоги, позивачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання правничої допомоги від 17.05.2019, додаток до договору про надання правової допомоги від 24.02.2020, копію розрахунку суми гонорару за надання правової допомоги, копію акту прийняття-передачі наданих послуг від 03.03.2020, копію квитанції до прибуткового касового ордера №15/08 від 24.02.2020.
Водночас, відповідно до договору про надання правничої допомоги від 17.05.2019 предметом якого є - "надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту як потерпілому по кримінальному провадженню за ознаками ч.4 ст.296 КК України та в усіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів".
Суд зазначає, що предмет вказаного договору не передбачає повноважень адвоката на надання професійної правничої допомоги в адміністративному провадженні в рамках даної адміністративної справи, тому не розглядається судом як доказ понесених позивачем судових витрат.
З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви щодо відшкодування позивачу судових витрат, на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа: Державна казначейська служба України, Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м.Харкова Харківської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не сформування та неподання до Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м.Харкова подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6640,20 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 10.12.2019 року №ПН250547С1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м.Харкова подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за Договором купівлі-продажу квартири від 10.12.2019 у розмірі 6640 (шість тисяч шістсот сорок) грн. 20 коп., сплаченого згідно з квитанцією №ПН250547С1 від 10.12.2019.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду із врахуванням приписів Закону України №540-IX від 30 березня 2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)".
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Панченко О.В.