Справа № 420/2465/20
13 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Танцюри К.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 не отриманої за період з 01.08.2018р. по 31.12.2018р. пенсії, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 21145,40грн. недоотриманої пенсії за період з 01.08.2018р. по 31.12.2018р.
Ухвалою суду від 30.03.2020р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що 14.11.2019р. він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про виплату заборгованості по пенсії за період з 01.08.2018 р. по 31.12.2018р. як внутрішньо переміщеній особі. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області 28 листопада 2019 року надано відповідь № 3058/Н-11, з якої вбачається, що 10 липня 2018 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов протокол департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 05.07.2018 р. № 13/п засідання комісії по призначення населенню субсидій, в окремих випадках, для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг; придбання скрапленого газу, твердого та рідкого палива, надання пільг за фактичним місцем проживання та призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Позивач вказав, що згідно вказаного протоколу ОСОБА_1 відмовлено у виплаті пенсії з 01.08.2018р. та у подальшому на підставі протоколу від 15.11.2018 р. №22/п засідання вищевказаної комісії, починаючи з 01.01.2019р., поновлено виплату пенсії.
У зв'язку з викладеним, як зазначив позивач, у період з 01.08.2018 р. по 31.12.2018 р. він пенсійні виплати не отримував, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 21145,40грн. Позивач зазначив, що з вказаної відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області вбачається, що борг у сумі 21 145,40 грн. обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати і буде виплачено на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. ОСОБА_1 , посилаючись на те, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України та порушення відповідачем норм ст. 19 Конституції України, ст. 49 Закону № 1058-VI, а також на практику ЄСПЛ, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
15.04.2020р. до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач зазначив, що
підпунктом 2 пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 8 червня 2016 р. № 365 чітко передбачено, що соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, а тому, головне управління з 01.08.2018р. на підставі протоколу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 05.07.2018р. № 13/п та доданого до нього додатку припинило виплату пенсії позивачу у зв'язку з відсутністю його за фактичним місцем проживання. У подальшому, як зазначив відповідач, у зв'язку з поверненням позивача на постійне місце проживання за фактичною адресою, з дотриманням вимог Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу на підставі його особистої заяви від 26.10.2018р., протоколу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради №22/п від 15.11.2018р. та додатку до нього Головним управлінням поновлено виплату пенсії з 01.01.2019р. Відповідач вказав, що нарахована пенсія за період з 01.08.2018р. по 31.12.2018р. в сумі 21145,40 грн обліковується в Головному управлінні та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. При цьому, як зазначив відповідач, Головне управління є органом виконавчої влади, який відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України має право діяти лише у межах, передбачених діючим законодавством України, яке при розрахунку та виплаті пенсії позивачу керувалось виключно чинним законодавством України, а самостійна виплата утвореної доплати призведе до порушення вимог діючого законодавства. У зв'язку з викладеним та зазначивши, що Головне управління не порушувало прав позивача, просить суд відмовити у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеної особою, фактичне місце проживаня якого АДРЕСА_1 , про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 0000640437 від 26.10.2018 р. (а.с.12).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №53 від 23.07.2018р. припинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2018р. до надання пенсіонером нової заяви.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, з 01.01.2019р. ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії. При цьому, за період з 01.08.2018р. по 31.12.2018р. позивачу була нарахована пенсія в сумі 21145,40грн., яка фактично не виплачена пенсіонеру.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №3058/Н-11 від 28.11.2019р. адресованого ОСОБА_1 повідомлено, що протоколом засідання комісії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради по розгляду заяв з призначення населенню субсидій №13/п від 05.07.2018р., вирішено припинити ОСОБА_1 виплату пенсію з 01.08.2018р. На підставі протоколу від 15.11.2018р. №22/п засідання вказаної комісії поновлено виплату пенсії з 01.01.2019р. Нарахована пенсія за період з 01.08.2018р. по 31.12.2018р. в сумі 21145,40грн. облікована головним управлінням і буде виплачена на умовах окремого порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (а.с.13).
Листом Пенсійного фонду України від 11.01.2020р., на звернення ОСОБА_1 від 05.12.2019р., повідомлено заявника, що суми пенсії, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковується у органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачується з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. №637 на умовах окремого порядку, після прийняття цього порядку Кабінетом Міністрів України (а.с.14).
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII визначено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 07 листопада 2014 року №595 «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» затвердив Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області.
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р. передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 5 цього Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що право громадянина на призначення, отримання йому пенсії не може пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб. Факт внутрішнього переміщення особи підтверджується виключно довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а виникнення сумнівів у пенсійного органа щодо постійного проживання особи за наведеною у довідці адресою не може бути підставою для припинення соціальних виплат.
Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №53 від 23.07.2018р. припинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2018р., виплата якої поновлена з 01.01.2019р.
Разом з тим, як вбачається з розрахунку Головного управліня Пенсійного фонду України в Одеській області від 02.12.2018р. на доплату (виплату, утримання) пенсії пенсіонера ОСОБА_1 , сума доплати пенсії за період серпень- грудень 2018 року складає 21145,40 грн.
При цьому, як вбачається з відзиву Головного управліня Пенсійного фонду України в Одеській області на позовну заяву ОСОБА_1 нарахована пенсія за період з 01.08.2018р. по 31.12.2018р. в сумі 21145,40грн. облікована головним управлінням і буде виплачена на умовах окремого порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України
Згідно з ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Відповідно до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно з п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Однак, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави для невиплати пенсії, як наявність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах пріоритет надається положенням Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не підзаконному нормативно-правовому акту - Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р.№ 365, на який посилається відповідач, оскільки Закон України має вищу юридичну силу.
Таким чином, вказані посилання відповідача фактично обмежують позивача на реалізацію конституційного права на соціальний захист, гарантованого статтею 46 Конституції України, яке згідно зі статтею 64 Основного Закону не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховною Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії.
Згідно з ч.2 ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).
У п.54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини вказує, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушуваластаттю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський Суд з прав людини, в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
При цьому, суд звертає увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
У зв'язку з викладеним, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 не отриманої за період з 01.08.2018р. по 31.12.2018р. пенсії та відповідно зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 21145,40грн. недоотриманої пенсії за період з 01.08.2018р. по 31.12.2018р., є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн., про що свідчить квитанція №0.0.1654711746.1 від 19.03.2020р.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом встановлено, що позивач є інвалідом другої групи інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 від 01.03.2018р.(а.с.11) та відповідно до п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку, про відсутність підстав для розподілу судових витрат. Водночас, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про повернення помилково сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 не отриманої за період з 01.08.2018р. по 31.12.2018р. пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код 20987385, вул. Канатна 83, м.Одеса) виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 21145,40грн.(двадцять одна тисяча сто сорок п'ять гривень сорок копійок) недоотриманої пенсії за період з 01.08.2018р. по 31.12.2018р.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.