Справа № 420/1492/20
12 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної податкової служби України (Львівська площа,8, м.Київ, 04053), Головного управління ДПС в Одеській області (вул..Семінарська,5, м.Одеса, 65044), Ізмаїльського управління ГУ ДПС в Одеській області (вул..Кишинівська,3, м.Ізмаїл, Ізмаїльський район, Одеська область, 68609) про зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС в Одеській області, Ізмаїльського управління ГУ ДПС в Одеській області, в якому просить:
- Зобов'язати Державну податкову службу України не вносити про ОСОБА_1 інформацію до Державного реєстру фізичних осіб- платників податків, використовуючи цифрові Ідентифікатори (ідентифікаційний номер, серія та номер паспорту, помер облікової картки платника податків і інші форми) та зберегти за позивачем форму обліку платників податків за: прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації - згідно з дії норм спи ст. 28, 04, 296 ЦК України;
- Зобов'зати Головне управління державної податкової служби в Одеській області вести ОСОБА_1 , як платника податків без застосування цифрового ідентифікатора ( ідентифікаційного номера, серії та номера паспорту, номера облікової картки платника податків і інших форм), а саме : за прізвищем іменем та по батькові, роком народження і за місцем реєстрації та знищити інформацію про ОСОБА_1 у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, яка була надана інспекції під час реєстрації даних податковими органами та зобов'язати Ізмаїльське управління Головного управління ДПС в Одеській області (структурний підрозділ ГУДПС в Одеській області) зробити у паспорті ОСОБА_1 на стор. 7 або 8, або 9, запис про наявність права здійснювати будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи круглою гербовою печаткою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач сповідує православну релігію та є прихожанкою Української Православної Церкви. У зв'язку із чим, слідуючи своїм віруванням, позивач вказує на те, що бажає обліковуватись в органах податкової служби не за номером облікової картки, а за власним прізвищем, іменем, по-батькові роком народження та за місцем реєстрації.
Ухвалою суду від 23.03.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Представник відповідачів вимоги не визнав, надавши протягом встановленого судом строку відзив на позов та зазначив, що згідно існуючого порядку ведення обліку громадян як платників податків, закріпленого Податковим кодексом України, та неможливості застосування іншого, окрім закріпленого нормами податкового законодавства порядку, з огляду на вимоги ст.19 Конституції України, відповідачі діяли в межах наданих їм повноважень.
Позивач надав відповідь на відзив, в якій не погодився із альтернативним варіантом обліку за серією та номером паспорта, оскільки вважає такий облік тотожним обліку за ідентифікаційними номерами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач звернулась до ГУ ДФС в Одеській області, територіального органу Ізмаїльського управління Головного Управління ДПС в Одеській області із заявами в яких, зважаючи на свої релігійні переконання (є віруючою, прихожанкою Української православної церкви), в яких просила здійснювати в подальшому облік, як платника податків та інших обов'язкових платежів, під власним ім'ям (прізвище, ім'я та по-батькові ) згідно ст.ст. 28, 294, 296 Цивільного кодексу України; проставити у паспорті відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі без номера та завірити підпис відповідальної особи круглою гербовою печаткою ( згідно. Ст.63 Податкового кодексу України ) ; не вносити інформацію до
Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, без згоди фізичної особи платника податків; (згідно ст.35 Конституції України та ст.6 ЗУПро захист персональних даних "); внести на стор. 7 або 8 або 9 запис-про наявність права здійснювати будь-які платежі без цифрового кодифікатора та завірити підпис відповідальної особи круглою гербовою печаткою.
Водночас, у відповідь на звернення позивача відповідачі повідомили позивача про те, що контролюючі органи не мають повноважень у щодо ведення обліку платників податків в іншому порядку, за іншими формами, способами або видами, аніж у передбаченому податковим законодавством.
Вважаючи протиправними зазначені відповіді відповідачів, позивач звернулася за захистом власних порушених, на її думку, прав та інтересів до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на таке.
Згідно ч.63.5 ст.63 Податкового кодексу України всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Положеннями ч.63.6 ст.63 Податкового кодексу України передбачено, що облік платників податків у контролюючих органах ведеться за податковими номерами. Порядок визначення податкового номера встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться за прізвищем, ім'ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб контролюючими органами робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. Порядок внесення відмітки визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно ч.63.7 ст.63 Податкового кодексу України Контролюючий орган зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) у всіх свідоцтвах, довідках, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому.
Кожен платник податків зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних документах щодо податків і зборів, у фінансових документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно ст.70 Податкового кодексу України, облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім'ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.
Фізична особа - платник податків, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов'язана особисто подати відповідному контролюючому органу повідомлення та документи для забезпечення її обліку за прізвищем, ім'ям, по батькові і серією та номером паспорта, а також пред'явити паспорт.
Так, відповідно до ст.35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Водночас згідно ст.294 Цивільного кодексу України фізична особа має право на ім'я. Згідно положень ст.296 ЦК України передбаченим також є право фізичної особи на використання свого імені у всіх сферах своєї діяльності. Положеннями ст.28 ЦК України визначено, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, за своїм змістом положення ч.2 ст.22 Конституції України передбачають, з одного боку, обов'язок держави гарантувати конституційні права і свободи, як права на використання свого імені у всіх сферах своєї діяльності, а з другого - утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування конституційних прав і свобод, а отже - права на використання свого імені у всіх сферах своєї діяльності. Виходячи з положень ч.2 ст.8 Конституції України норма ч.2 ст.22 має враховуватись при прийнятті законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання відповідних суспільних відносин.
Зазначене трактування відповідає правовій позиції Конституційного Суду України, викладеної у п.3 мотивувальної частини рішення від 29.12.1999 №11-рп/99 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190-1 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару).
Разом з тим доцільно зауважити, що, як зазначено у п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень ст.92, п.6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Положеннями ч.2 ст.32 Конституції України визначено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Водночас ст.19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Окрім цього суд звертає увагу, що Україна як демократична і правова держава закріпила принцип поваги і непорушності прав та свобод людини, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави. При цьому конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі немайнових прав, до яких відноситься також право на використання свого імені у всіх сферах своєї діяльності.
Під час судового розгляду судом досліджено наявну у справі копію довідки , в якій зазначено, що позивач є прихожанкою Свято-Георгійовського Храму, роздруківки висновків експертів щодо небезпеки ідентифікаційного номера платника податків, тощо.
Таким чином, виходячи зі змісту згаданих вище норм податкового та цивільного законодавства, а також положень Основного Закону як норм прямої дії, суд прийшов до висновку про наявність достатніх правових підстав у відповідачів для виключення та невнесення відомостей про особу позивача до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, враховуючи, що через свої релігійні переконання позивач відмовляється від прийняття реєстраційного номера, а також проставленні у паспорті позивача відмітки про наявність у неї права здійснювати будь-які платежі фізичних осіб - платників податків за прізвищем, ім'ям та по-батькові, датою народження та місцем проживання та знищити інформацію про ОСОБА_1 у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, яка була надана інспекції під час реєстрації даних податковими органами.
Отже, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи сторонами обставини, виходячи із зазначених вище норм національного законодавства, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної податкової служби України (Львівська площа,8, м.Київ, 04053), Головного управління ДПС в Одеській області (вул..Семінарська,5, м.Одеса, 65044), Ізмаїльського управління ГУ ДПС в Одеській області (вул..Кишинівська,3, м.Ізмаїл, Ізмаїльський район, Одеська область, 68609) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Зобов'язати Державну податкову службу України не вносити про ОСОБА_1 інформацію до Державного реєстру фізичних осіб- платників податків, використовуючи цифрові Ідентифікатори (ідентифікаційний номер, серія та номер паспорту, помер облікової картки платника податків і інші форми) та зберегти за позивачем форму обліку платників податків за: прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації - згідно з дії норм спи ст. 28, 04, 296 ЦК України.
3. Зобов'зати Головне управління державної податкової служби в Одеській області вести ОСОБА_1 , як платника податків без застосування цифрового ідентифікатора ( ідентифікаційного номера, серії та номера паспорту, номера облікової картки платника податків і інших форм), а саме: за прізвищем іменем та по батькові, роком народження і за місцем реєстрації та знищити інформацію про ОСОБА_1 у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, яка була надана інспекції під час реєстрації даних податковими органами та зобов'язати Ізмаїльське управління Головного управління ДПС в Одеській області (структурний підрозділ ГУДПС в Одеській області) зробити у паспорті ОСОБА_1 на стор. 7 або 8, або 9, запис про наявність права здійснювати будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи круглою гербовою печаткою.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко
.