Справа № 420/3076/20
12 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за результатом якого позивач просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) щодо обмеження призначеної ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії з 20 грудня 2016 року та виплачувати її без обмеження граничних розмірів, з урахуванням сплачених сум.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 1993 року, а в органах прокуратури України у період з 2002 по 2012 рік. На даний час позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Одеській області. Особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно протоколу за пенсійною справою 1501011405 від 15.08.2012 року позивачу з 15.08.2012 призначено пенсію за інвалідністю на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», підсумок якої склав 4638,86 грн.
Основний розмір пенсії по інвалідності, отриманій внаслідок виконання обов'язків військової служби, був призначений у розмірі 60% грошового забезпечення (III група), а згодом з 01 грудня 2015 року - 80% грошового забезпечення (II група).
02 липня 2016 року позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 та постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763 здійснено з 01 січня 2016 року перерахунок пенсії, та встановлено її основний розмір 60% грошового забезпечення, підсумок якої з надбавками склав 14805,93 гривень та обмежено її граничним розміром 10740,00 гривень.
В подальшому позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Головне управління або відповідач) неодноразово здійснювався перерахунок пенсії, відповідно до якого сума пенсії збільшилась до 16800,61 гривень, однак при цьому обмежуючи її граничним розміром 10740,00 гривень, а з 01 січня 2018 граничним розміром 13730,00 гривень.
Так, відповідно до наявних в матеріалах пенсійної справи довідок Головного управління про перерахунок пенсії від 12.12.2016, згідно якої розмір пенсії позивача складає 16671,81 гривень, від 22.12.2016, згідно якої розмір пенсії позивача складає 16718,61 гривень, позивачу сплачувалась пенсія у розмірі 10740 гривень.
Аналогічно незважаючи на наявність у матеріалах пенсійної справи довідки про перерахунок пенсії від 19.12.2017, згідно якої розмір пенсії позивача складає 16800,61 гривень, позивачу сплачувалась пенсія у розмірі 13730 гривень.
08.02.2020 позивач звернувся до Головного управління з проханням здійснити перерахунок пенсії за період її незаконного обмеження з 01.01.2016 по теперішній час зі сплатою різниці між розмірами обчисленої пенсії та фактично сплаченої та нарахування і виплати в подальшому пенсії у повному обсязі без обмежень та без застосування максимального розміру пенсії.
Листом Головного управління від 28.02.2020 № 1414-1298/К-02/8-1500/20 позивачу відмовлено. Роз'яснено право оскарження вказаного рішення у судовому порядку.
Вважаючи протиправним обмеження пенсії максимальним розміром, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що починаючи з 01.01.2018 згідно із статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668 "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668) максимальний розмір пенсій (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зазначений Закон є чинним з 1 жовтня 2011 року та неконституційним не визнавався.
В свою чергу, згідно з п. 2 розділу II Закону № 3668 обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Відтак, факт призначення пенсії Позивачу саме в 2012 році свідчить про правомірність застосування до нього наведених вище нормативних положень про обмеження його пенсії максимальним розміром, який не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст. 19 Конституції України головне управління діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відтак, підстав для виплати пенсії Позивачу в розмірах більших, ніж передбачено статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668 "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" з 01.01.2018 у розмірі більшому ніж десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність Позивач не має права.
Ухвалою від 13.04.2020 р. прийнято до розгляду справу та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги та докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 1993 року, а в органах прокуратури України у період з 2002 по 2012 рік. На даний час позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Одеській області. Особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно протоколу за пенсійною справою 1501011405 від 15.08.2012 року позивачу з 15.08.2012 призначено пенсію за інвалідністю на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», підсумок якої склав 4638,86 грн.
Основний розмір пенсії по інвалідності, отриманій внаслідок виконання обов'язків військової служби, був призначений у розмірі 60% грошового забезпечення (III група), а згодом з 01 грудня 2015 року - 80% грошового забезпечення (II група).
02 липня 2016 року позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 та постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763 здійснено з 01 січня 2016 року перерахунок пенсії, та встановлено її основний розмір 60% грошового забезпечення, підсумок якої з надбавками склав 14805,93 гривень та обмежено її граничним розміром 10740,00 гривень.
В подальшому позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Головне управління або відповідач) неодноразово здійснювався перерахунок пенсії, відповідно до якого сума пенсії збільшилась до 16800,61 гривень, однак при цьому обмежуючи її граничним розміром 10740,00 гривень, а з 01 січня 2018 граничним розміром 13730,00 гривень.
Так, відповідно до наявних в матеріалах пенсійної справи довідок Головного управління про перерахунок пенсії від 12.12.2016, згідно якої розмір пенсії позивача складає 16671,81 гривень, від 22.12.2016, згідно якої розмір пенсії позивача складає 16718,61 гривень, позивачу сплачувалась пенсія у розмірі 10740 гривень.
Аналогічно незважаючи на наявність у матеріалах пенсійної справи довідки про перерахунок пенсії від 19.12.2017, згідно якої розмір пенсії позивача складає 16800,61 гривень, позивачу сплачувалась пенсія у розмірі 13730 гривень.
08.02.2020 позивач звернувся до Головного управління з проханням здійснити перерахунок пенсії за період її незаконного обмеження з 01.01.2016 по теперішній час зі сплатою різниці між розмірами обчисленої пенсії та фактично сплаченої та нарахування і виплати в подальшому пенсії у повному обсязі без обмежень та без застосування максимального розміру пенсії.
Листом Головного управління від 28.02.2020 № 1414-1298/К-02/8-1500/20 позивачу відмовлено. Роз'яснено право оскарження вказаного рішення у судовому порядку.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Згідно правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури, додатками до якої затверджено нові збільшені схеми посадових окладів працівників прокуратури.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року № 3668-VI (зі змінами) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про прокуратуру", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про прокуратуру", не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до п.2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Суд звертає увагу, що наведені вище положення, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, - в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016.
Тобто, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплачувати позивачу пенсію щомісячно без обмеження максимального розміру та здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії з 20 грудня 2016 року, з урахуванням сплачених сум.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 263 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) щодо обмеження призначеної ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії з 20 грудня 2016 року та виплачувати її без обмеження граничних розмірів, з урахуванням сплачених сум.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко
.