справа№380/2419/20
13 травня 2020 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Прокуратури Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури №1 та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами :
- визнати протиправними дії Прокуратури Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури №1 щодо неналежного реагування на порушення законодавства під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 13.05.2019 року, що виразилося у відповіді від 05.06.2019 року та від 04.03.2020 року;
- зобов'язати Прокуратуру Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури №1 повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 13.05.2019 року стосовно належного реагування на порушення чинного законодавства з урахуванням висновків суду.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним розглядом на думку позивача його звернення щодо скерування до суду позову про скасування рішення Харківської міської ради від 20.08.2012 №788/12 «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в м. Харкові». Вважає дії відповідача протиправними та просить суд задовольнити позовну заяву.
Ухвалою суду від 30.03.2020 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 06.04.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у поданому відзиві проти позовних вимог заперечив повністю з тих підстав, що прокуратура в межах своїх повноважень, з урахуванням опрацьованих матеріалів, у тому числі й за зверненнями громадян, уповноважена на власний розсуд приймати рішення щодо вжиття заходів представницького характеру, у передбачених законом випадках. Вказує, що ОСОБА_1 направлено відповідь №04-20-3541-19 про те, що у зверненні від 13.05.2019 не містилось достатніх доказів про порушення або загрозу порушення інтересів держави. Просить у задоволенні позову відмовити повність.
Позивач 07.05.2020 подав суду відповідь на відзив, в якому заперечив щодо доводів відповідача та зокрема зазначив, що до своєї заяви від 13.05.2019 позивач додав відповідь-відмову Харківської міської ради, яка відмовилася самостійно скасувати рішення, які суперечать закону, що визнаний неконституційним. Таким чином, у відповідача були всі підстави визначені ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган місцевого самоврядування) для підготовки та подачі позову щодо скасування рішень міської ради, що функціонують на виконання закону, що визнаний неконституційним. Однак, відповідач у відзиві протиправно вказує, що у зверненні ОСОБА_2 не містилося достатніх доказів.
У зв'язку з перебуванням судді у відпустці (з 30.04.2020 по 12.05.2020), суддя розглядає дану справу в перший робочий день, а саме - 13.05.2020.
Суд на підставі заяв по суті справи, якими згідно ч.3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, є позов та відзив, та поданих сторонами доказів
встановив:
ОСОБА_1 звернувся 13.05.2019 із заявою до Прокуратури Харківської області (а.с.8-10).
Відповідно до змісту заяви позивач звернувся із інформацією про те, що Харківська міська рада керуючись Законом України "Про засади державної мовної політики" ухвалила рішення №788/12 від 20.08.2012 "Про реалізацію положень Закону України "Про засади державної мовної політики" в місті Харкові", в пункті першому резолютивної частини якого вирішила констатувати, що російська мова у місті Харкові є регіональною мовою. Повідомив, що Рішеням Конституційного Суду №2-р/2018 від 28.02.2018, Закон України «Про засади державної мовної політики» визнано таким, що не відповідає Конституції України.
ОСОБА_1 зазначив, що станом на 01.03.2018, рішення що прийняті задля реалізації вказаного Закону мають бути скасовані, оскільки відсутні будь-які правові підстави для функціонування таких регіональних підзаконних нормативно-правових актів.
Просив підготувати позови щодо скасування вищезазначеного рішення Харківської міської ради.
Прокуратурою Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури №1 05.06.2019 заявникові надано відповідь за №04-20-3541-19 про відсутність у зверненні конкретних фактів, які свідчать про порушення або загрозу порушення інтересів держави щодо звернення до суду з позовом про скасування рішення Харківської міської ради від 20.08.2012 № 788/12 «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в м. Харкові» (а.с.20).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.08.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019, задоволено позов ОСОБА_1 та зобов'язано розглянути місцеву прокуратуру звернення останнього від 13.05.2019 у відповідності з Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР та Інструкцією про порядок розгляду звернень і запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України від 20.12.2017 № 357.
На виконання вказаного рішення місцевою прокуратурою 04.03.2020 ОСОБА_1 направлено відповідь №04-20-3541-20 про те, що у зверненні від 13.05.2019 не містилось достатніх доказів про порушення або загрозу порушення інтересів держави (а.с.21).
Враховуючи те, що у Прокуратури Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури №1, на думку позивача, не було законних підстав для відмови у розгляді питань поставлених у заяві, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Суд згідно ч.4 ст. 9 КАС України вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст.72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Докази суду надають відповідно до ч.3 ст.77 КАС України учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини другої статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення №6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення №9-зп від 25 грудня 1997 року; та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
У рішенні №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, системне тлумачення статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина друга цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Адже саме в такому контексті сформульовано частини третю, п'яту та шосту статті 55 Конституції України.
Приписами статті 40 Конституції України визначено, що держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відносини, що виникають між громадянами та органами місцевого самоврядування та/або органами державної влади щодо розгляду звернень, скарг, заяв та клопотань, регулюються нормами Закону України "Про звернення громадян".
Статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності державних органів чи посадових осіб.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням щодо реалізації законних прав та інтересів або повідомлення про порушення законодавства чи недоліки в діяльності органів чи установ, до яких ви звертаєтесь.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Частиною першою статті 14 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Згідно з статтею 20 Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Крім того, варто зазначити, що Наказом Генеральної прокуратури України від 20.12.2017 № 357, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 січня 2018 р. за № 65/31517, затверджено Інструкцію про порядок розгляду звернень і запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України (далі - Інструкція №357).
Дану Інструкцію розроблено відповідно до статті 40 Конституції України, Законів України "Про прокуратуру", "Про звернення громадян", "Про статус народного депутата України", "Про комітети Верховної Ради України", "Про статус депутатів місцевих рад", Указу Президента України від 07 лютого 2008 року № 109 "Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування", інших нормативно-правових актів з питань звернень громадян.
Інструкція №357 визначає порядок розгляду звернень громадян, запитів і звернень народних депутатів України, комітетів Верховної Ради України, депутатів місцевих рад (далі - звернення і запити), строки їх розгляду, а також основні вимоги до організації і проведення особистого прийому громадян у Генеральній прокуратурі України, у тому числі у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, регіональних, місцевих та військових прокуратурах (далі - органи прокуратури) (пункт 1 розділу І).
Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції №357 встановлює, що звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Згідно з пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №357 усі звернення та запити, що надійшли до органів прокуратури, підлягають попередньому розгляду. Попередній розгляд передбачає ознайомлення зі змістом звернень та запитів, перевірку правильності оформлення та належності порушених у них питань до компетенції прокуратури.
Відповідно до пункту 10 розділу ІІІ Інструкції №357 за результатами попереднього розгляду щодо кожного звернення і запиту визначеними у пункті 9 цього розділу особами у межах повноважень приймається одне з таких рішень: передання для розгляду керівнику органу прокуратури або його заступнику відповідно до розподілу обов'язків; передання для розгляду відповідному структурному підрозділу Генеральної прокуратури України або регіональної чи місцевої прокуратури, прокурору органу прокуратури; направлення за територіальністю та/або належністю; повернення заявнику з наданням відповідних роз'яснень; залишення без розгляду за наявності підстав, визначених статтею 8 Закону України "Про звернення громадян".
Згідно з пунктом 1 розділу IV Інструкції №357 звернення громадян вирішуються у строк не більше одного місяця від дня надходження до прокуратури. Звернення, що не потребують додаткового вивчення і перевірки, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів, якщо інший строк не встановлено спеціальним законом.
Відповідно до пункту 7 розділу V Інструкції №357 за результатами розгляду звернень приймається одне з таких рішень: задоволено - наведені у зверненні доводи визнано обґрунтованими і за результатами вжито заходів до поновлення прав і законних інтересів заявника (прийнято відповідне процесуальне рішення за результатами вирішення скарги на дії, рішення слідчого або прокурора; пред'явлено позов; здійснено вступ у справу, порушену за позовами інших осіб; внесено апеляційну, касаційну скарги або заяву про перегляд судового рішення; надано письмову вказівку відповідно до статті 26 Закону України "Про прокуратуру"); відмовлено у задоволенні (відхилено) - вимоги заявника, викладені у зверненні, визнано необґрунтованими; роз'яснено - надано роз'яснення щодо компетенції органів прокуратури, вимог законодавства.
Так, відповідно до пункту 8 розділу V Інструкції №357 звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі порушені у ньому питання, заявнику надано відповідь.
Відповідно до пункту 9 розділу V Інструкції №357 відповідь за результатами вирішення звернення надається тим органом прокуратури, якому його надіслано і до компетенції якого належить вирішення порушених у ньому питань.
Із змісту заяви ОСОБА_1 судом встановлено, що він звертався з проханням підготувати позови, щодо скасування рішення оргау місцевого самоврядування в порядку ст.264 КАС України прийнятих на основі Закону України "Про засади державної мовної політики".
03.07.2012 Верховною Радою України прийнятий Закон України "Про засади державної мовної політики", в ст. 5 якого зазначено, що державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної і гарантуванні вільного розвитку регіональних мов або мов меншин, інших мов, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини.
28.02.2018 Конституційним Судом України, у справі №1-1/2018, Закон України "Про засади державної мовної політики" визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Відповідно до ст.151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Тобто, закони та/або інші акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням.
Частиною 10 статті 95 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
Згідно частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
З сукупного аналізу вищезазначених норм законодавства можна дійти висновку, що прокурор може звертатися до суду у разі виявлення порушення закону з вимогою (вимогами) щодо, зокрема - скасування нормативно-правового акта, окремих його частин або приведення його у відповідність із законом.
Згідно рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Також, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти «орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади».
У розумінні статті 23 Закону № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Водночас, частинами четвертою та п'ятою статті 53 КАС України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
З сукупного аналізу вищезазначених норм законодавства, прокурор може звертатися до суду у разі виявлення порушення закону з вимогою (вимогами) щодо, зокрема - скасування нормативно-правового акта, окремих його частин або приведення його у відповідність із законом.
Позивач, ОСОБА_1 звернувся із заявою до прокуратури Харківської області, в якій вказав, що рішення Харківської міської ради, яке було прийняте для реалізації Закону України «Про засади державної мовної політики» діє всупереч тому, що сам закон визнано неконституційним та навів положення законодавства, які вказують на протиправність існування таких локальних нормативно-правових актів та законодавчо встановлені способи скасування таких органами прокуратури.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача в контексті їх не відповідності вимогам законодавства, і зокрема Закону України "Про звернення громадян".
За наслідками розгляду заяви, суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне рішення, в той час, як відповідач протиправно направив позивачу відповідь у формі листа із змісту якого встановлено, що відповідачем повно та ґрунтовно не досліджено суті звернення та не вирішено питань викладених у поданій заяві.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v.Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v.The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv.Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v.Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Крім того, суд зазначає, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон України "Про звернення громадян" і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому зазначають заходи, вжиті в межах компетенції відповідного органу для захисту конституційних прав громадян.
Також суд зазначає, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З сукупного аналізу вищевикладеного, враховуючи що відповідачем не надано належних доказів на спростування заявлених позивачем вимог, суд дійшов висновку, що такі є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень вказаного Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 1, 2, 5,19, 20, 241-246, 263 КАС України, суд -
ухвалив :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Прокуратури Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури №1 щодо неналежного реагування на порушення законодавства під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 13.05.2019 згідно відповіді від 05.06.2019 та від 04.03.2020.
3. Зобов'язати Прокуратуру Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури №1 (вул. Б.Хмельницького, 4, м. Харків, 61050; код ЄДРПОУ 02910108) повторно розглянути звернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від 13.05.2019 стосовно належного реагування на порушення чинного законодавства з урахуванням висновків суду.
4. Стягнути з бюджетних асигнувань Прокуратури Харківської області (вул. Б.Хмельницького, 4, м. Харків, 61050; код ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень, 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.
Повний текст рішення складений 13.05.2020.
Суддя Коморний О.І.