Іменем України
13 травня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1407/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
03.04.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, відповідно до якого позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в період з 07.11.2015 по 30.09.2019 позивач проходив службу в органах Національної поліції, що підтверджується записом у трудовій книжці. Згідно довідки від 09.09.2019 № А-676 позивач з 07.11.2015 по 30.04.2018 безпосередньо приймав участь в антитерорнстичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
З 06.11.2015 згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого позивачу 06.11.2015, він є учасником бойових дій та має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
З 30.09.2019 позивач згідно наказу № 929 о/с від 30.09.2019 звільнений з органів поліції, про що має витяг з відповідного наказу.
Згідно листа Головного управління Національної поліції в Луганській області № 163/111/22 - 2020 від 12.02.2020 з додатками, наданих позивачу у відповідь на його звернення від 16.01.2020, вбачається, що протягом 2015, 2017, 2018 та.2019 років позивач не перебував у додаткових відпустках із збереженням заробітної плати, як учасник бойових дій, передбачених статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та при звільненні йому не було нараховано та сплачено відповідну компенсацію.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог, про що 22.04.2020 подав відзив на позовну заяву (а.с.27-31), в якому зазначив таке.
Зі змісту частини 1 статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» у вказаному Законі йдеться лише про «щорічні чергові оплачувані відпустки», а тому у частині 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якого за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону, йдеться про щорічну чергову оплачувану відпустку (яка відповідно до статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» складається з щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки).
Тобто поліцейському, який звільняється зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за невикористану в році звільнення «щорічну чергову оплачувану відпустку».
До інших видів відпусток, які надаються поліцейському, що вказані у частині 2 статті 92 Закону України «Про Національну поліцію», застосовуються норми законодавства про відпустки.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відпустки», законодавство про відпустки складається з Конституції України, Закону України «Про відпустки», Кодексу законів про працю України (КЗпП України), інших законів та інших нормативно-правових актів.
З урахуванням правил законодавчої техніки вбачається, що зазначений вид відпустки («додаткова відпустка із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій) не є щорічною відпусткою з огляду на:
- закріплення норми, яка регламентує надання зазначеної відпустки в окремій статті КЗпП (ст. 77-2 «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни»);
- розміщення норми, яка регламентує надання зазначеної відпустки (ст. 16-2 «Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності») у Законі України «Про відпустки» у розділі III вказаного Закону (у свою чергу тривалість, умови та порядок надання щорічних (основних та додаткових) відпусток регламентовано у розділі II «Щорічні відпустки» цього Закону).
Додаткова оплачувана відпустка не належить до щорічних відпусток, перелік яких встановлено пунктом 1 статті 4 Закону «Про відпустки» в зв'язку з тим, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» № 426-VIII від 14 травня 2015 року статтю 162 доповнено до розділу III з «Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях.
Отже вищевказана відпустка надається за конкретний календарний рік зі збереженням заробітної плати; не переноситься та не продовжується у разі тимчасової непрацездатності працівника; не надається за минулий рік та не може бути поділена на частини. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначаються за погодженням між працівником і роботодавцем.
Із частиною 1 статті 83 КЗпП України кореспондуються положення частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки», відповідно до якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток. Отже, норми Закону України «Про відпустки» передбачені для щорічних відпусток (ст. 10-12 Закону про відпустки), та на порядок надання такої відпустки не поширюються.
У разі не використання додаткової відпустки працівником у поточному році, який мав право на її отримання, додаткова відпустка не підлягає грошовій компенсації при звільненні. Таку думку виразило Міністерство соціальної політики України у листі від 04 серпня 2016 року № 430/13/116-16 та 23 вересня 2016 року № 531/13/116-16.
У пункті 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС від 06 квітня 2016 року № 260 зазначено, що кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Тобто, обов'язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення.
У даному випадку, належність до виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2017-2019 роки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій в наказі ГУНП в Луганській області від 30.09.2019 №929 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції не визначена.
Позивач у встановленому порядку наказ ГУНП в Луганській області від 30.09.2019 №929 о/с, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим підрозділом ГУНП в Луганській області проводиться виплата коштів, не оскаржив, а тому вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2017-2019 роки є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з приписами пункту 8 розділу III Порядок № 260 від 06 квітня 2016 року.
На підставі вищенаведеного, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, у зв'язку з необґрунтованістю.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (фактичне місце проживання/перебування за довідкою від 27.03.2017 №917-9140: АДРЕСА_2 ), є учасником бойових дій, що підтверджено копіями документів: паспорта громадянина України, карткою платника податків, посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 06 листопада 2015 року, відповідно до якого позивач має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.5,6,8,10).
Згідно з довідкою Старобільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області від 09.04.2020 №4923/111/43-2020 вбачається, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 12.08.1995 по 06.11.2015 та в Національній поліції України з 07.11.2015 по 30.09.2019. Також з вказаної довідки вбачається, що позивач додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 днів не використовував (а.с.38-41).
Відповідно до витягу з наказу № 929 о/с від 30.09.2019 «По особовому складу» звільнено зі служби в поліції підполковника поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_3), заступника начальника відділу поліції - начальника відділу кримінальної поліції Старобільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч.1 п.2 (через хворобу), з 30.09.2019, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 24 роки 01 місяць 19 днів, у пільговому обчисленні: 37 років 00 місяців 29 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає 24 роки, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 33 діб, встановивши відсоток премії за вересень 2019 року 19,98%. Вказаний витяг з наказу позивач отримав 30.09.2019 (а.с.11).
Згідно з довідкою Рубіжанського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області від 09.04.2020 №4881/111/36-2020 позивач у додатковій відпустці як учасник бойових дій за 2015, 2017, 2018 роки не перебував (а.с.42).
З довідки Рубіжанського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області від 27.01.2020 вбачається, що позивач перебував у додатковій відпустці із збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій за 2016 рік у кількості 14 днів, а саме з 31.12.2016 по 13.01.2017, що також підтверджується витягом з наказу №880 о/с від 23.12.2016 (а.с.13,43).
Листом Головного управління Національної поліції в Луганській області надано копії документів, підтверджуючих проведення остаточного розрахунку при звільненні з позивачем (а.с.32-36).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті п'ятої Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».
За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
З матеріалів справи встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 2015 року.
За приписами статті 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Службовий час і час відпочинку поліцейських регулюється статтями 91 - 93 Законом № 580-VIII.
Приписами частини другої статті 92 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
За приписами частини дев'ятої та десятої статті 93 Закон № 580-VIII, поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Крім того, відповідно до абзацу 8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260) встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Слід зазначити, що в частині десятій статті 93 Закону № 580-VIII та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова).
Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закон № 580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Закон України «Про відпустки» (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Приписами частини першої статті четвертої Закону № 504/96-ВР, установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».
Отже, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а.
При вирішені справи суд враховує висновки викладені в рішенні Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні позивача як учасника бойових дій, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015, 2017-2019 роках щорічну додаткову відпустку, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Таким чином, на момент звільнення позивача, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2015, 2017-2019 роки.
Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 820/5122/17, є безпідставними, оскільки предметом розгляду даної справи було, зокрема щодо нарахування та виплату компенсації за невикористану частину відпустки за 2016 рік в кількості 20 днів, а не з приводу додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій.
Суд зазначає, що під час розгляду справи судом зазначено, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі; виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції.
Щодо посилання відповідача на листи Міністерства соціальної політики України від 04 серпня 2016 року № 430/13/116-16 та від 23 вересня 2016 року № 531/13/116-16 суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Листи Міністерства соціальної політики України від 04 серпня 2016 року № 430/13/116-16 та від 23 вересня 2016 року № 531/13/116-16 не є нормативно-правовими актами, мають виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, не є джерелом права, а тому не можуть бути застосовані при розгляді даної справи.
Щодо посилання відповідача, що позивач під час проходження служби в спірний період не звертався з відповідними рапортами щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає безпідставними з мотивів викладених у рішенні.
Посилання відповідача, що не оскарження наказу про звільнення позивача є підставою для визнання позову передчасним, суд вважає незмістовним, оскільки відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу позивача про звільнення, при цьому, розрахунок кількості днів та сум компенсації за невикористані дні відпусток також належить до повноважень відповідача.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв'язку з чим позов слід задовольнити повністю.
Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.
З огляду на викладене, на підставі статей 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 30 вересня 2019 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області (93406, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1, ідентифікаційний код 40108845) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 30 вересня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Є. Петросян