24 квітня 2020 року Справа № 280/1007/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Артоуз О.О.,
за участю секретаря Поліщука Я.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 26316700), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795)
про визнання протиправними дії та бездіяльності відповідачів щодо визначення розміру надбавки за вислугу років, зобов'язання вчинити певні дії
14.02.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), відповідно до якої просить суд:
визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області в частині визначення розміру надбавки за вислугу років у період з 01.08.2003 по 31.12.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007, та з 22.05.2008 по 17.05.2011 у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та бездіяльності, що полягала у не проведенні нарахування та виплати надбавки за вислугу років до заробітної плати за період у відповідності до ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку;
зобов'язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області перерахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 01.08.2003 по 31.12.2005, 01.01.2007 по 31.12.2007, та за період з 22.05.2008 по 17.05.2011 надбавку за вислугу років в розмірі визначеному частиною четвертою статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: від окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу, та з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
зобов'язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з період з 01.08.2003 по 31.12.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007 та за період з 22.05.2008 по 17.05.2011 заробітну плату за час відпустки, допомогу по тимчасовій непрацездатності та матеріальні допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказані періоди включно з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню державної судової адміністрації України в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_1 заробітної плати виходячи з розрахунку надбавки за вислугу років частиною четвертою ст. 44 Закону України «Про статус судців» з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: урахуванням окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, та індексації доходу з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» за періоди з 01.08.2003 по 31.12.2005, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 01 січня 2012 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що зі змісту розрахункових листів слідує, що працюючи на посаді судді позивачу виплачувалися: середня заробітна плата для оплати часу щорічної (додаткової) відпустки; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; допомога по тимчасовій непрацездатності; премії щомісячні та до свят. Разом з тим, позивач вважає протиправними дії та бездіяльність відповідача, щодо нарахування та виплати позивачу надбавки за вислугу років виходячи із суми розміру посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас, без урахування інших виплат та надбавок, що зазначені в розрахункових листах. Також, позивач звертав увагу на те, що нарахування та виплати сум недоплаченої надбавки за вислугу років та недоплачених сум заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за оскаржувані періоди підлягають індексації відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», з виплатою компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Позивач просив задовольнити позовні вимоги. Наполягає на розгляді справи у письмовому провадженні без його участі
Від відповідача 1 та 2 до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх..№13250 від 20.03.2020), в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, оскільки Закон України «Про статус суддів» не містив поняття «загальна сума щомісячного заробітку», а положення постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 судом неконституційними не визнавалися, надбавка за вислугу років позивачу нараховувалася у період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2010 року у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас. Також, відповідач вказував на те, що у період з 22 травня 2008 року по 01 січня 2012 року включно діяли норми законодавства, що передбачали нарахування та виплату надбавки за вислугу років, виходячи із посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас. Також зазначили, що враховуючи положення Бюджетного кодексу України, а також факт відсутності у кошторисі на 2020 рік фінансування, передбаченого для перерахунку та виплати надбавки за вислугу років суддям у відставці за минулі роки, задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та їх подальше виконання у 2020 році буде розцінено контролюючим органом як нецільове використання коштів та призведе до притягнення керівника територіального управління чи інших відповідальних осіб до відповідальності. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Від відповідачів 1 та 2 було подано до суду клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.
За приписами частиною шостою статтею 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 працював на посаді судді Ленінського районного суду міста Запоріжжя, Хортицького районного суду міста Запоріжжя Запорізького районного суду Запорізької області з 06.07.2000 до 03.10.2011.
Наказом ТУ ДСА в Запорізькій області від з 01.01.2003 позивачу встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 25% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Наказом ТУ ДСА в Запорізькій області №208 від 31.10.2003 позивачу встановлено доплату до посадового окладу за присвоєний 3 кваліфікаційний клас.
Наказом ТУ ДСА в Запорізькій області від 19.09.2007 № 213 з 24.09.2007 позивачу було встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 30 % від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
На звернення позивача від 15.03.2019 ТУ ДСА в Запорізькій області 28.03.2019 надало відповідь № Г-24/08-02/997 та розрахунок, з якого вбачається, що при визначені розміру заробітної плати за період з 01.01.2003 до 31.12.2005 та період 01.01.2007 по 23.09.2007 позивачу здійснювалась доплата відповідно до положень ч.4 ст.44 Закону України «Про статус суддів» у розмірі 25% щомісячного заробітку з урахування доплати за кваліфікаційний клас. У період з 24.09.2007 по 28.02.2008 виплата надбавки за вислугу років здійснювалась у розмірі 30% щомісячного заробітку з врахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Не погодившись з діями та бездіяльністю відповідача щодо нарахування та виплати надбавки за вислугу років виходячи із суми розміру посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас без врахування інших виплат та надбавок, що зазначені в розрахункових листах, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 № 2862-XII, який втратив чинність 01.01.2012, передбачалося, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Згідно з частиною четвертою статті 44 Закону України "Про статус суддів", суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
З 01.01.2007 вказана вище надбавка мала нараховуватися відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України "Про статус суддів".
Положеннями п.п. "б" п.п 2 п. 61 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" у абзаці другому частини четвертої статті 44 Закону України "Про статус суддів" слова "загальної суми щомісячного заробітку" замінено словами "посадового окладу".
Отже, надбавка за вислугу років мала розраховуватися в тих же відсотках, проте не від загальної суми щомісячного заробітку, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 №19, якою затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів", зазначену постанову було доповнено пунктом 2-2 такого змісту: "Суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п'ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків".
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення підпункту "б" підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, після 22 травня 2008 року, тобто з часу ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - Закон № 2862-XII та Постанова № 865 по-різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років.
Згідно ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч. 3 ст. 22 Конституції України).
Враховуючи наведене, виходячи із визначених у частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд приходить до висновку, що при визначенні бази обчислення суддям набавки за вислугу років після 22 травня 2008 року - дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - слід застосовувати положення Закону № 2862-XII, який має вищу юридичну силу, а не підзаконний нормативний акт - Постанову № 865.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах міститься в постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 816/301/16 та від 03 жовтня 2019 року у справі № 0840/3371/18, які враховуються судом відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
Виходячи із визначених у частині третій статті 7 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами слід зазначити, що при визначенні бази обчислення суддям набавки за вислугу років після 22 травня 2008 року - дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - слід застосовувати положення Закону № 2862-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підзаконний нормативний акт - постанову № 865.
Відповідно до цієї позиції, посилання відповідача на відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «загальна сума щомісячного заробітку» не може бути підставою для не врахування при визначенні суми надбавки за вислугу років інших виплат та надбавок, зокрема, щомісячних премій, премій до свят та інших надбавок, оскільки стаття 44 Закону України «Про статус суддів» 15 грудня 1992 року №2862-XII, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначала, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідачів 1 та 2 нарахувати та виплатити за період з 01.08.2003 по 31.12.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007 та за період з 22.05.2008 по 17.05.2011 заробітну плату за час відпустки, допомогу по тимчасовій непрацездатності, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказані періоди включно, враховуючи компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» суд зазначає наступне.
Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Вказана норма ставить у залежність суму заробітної плати за період відпустки від виплат, які нараховуються особі за 12 календарних місяців роботи.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 за № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" посадовим особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови: у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п'ятої статті 44 Закону України "Про статус суддів", а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати.
Отже, вказані вище виплати заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань взаємозалежні від заробітної плати судді.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на вказане, суд зазначає що, заробітна плата за час відпустки, допомога по тимчасовій непрацездатності та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань підлягають перерахунку, оскільки вони входять до складових заробітної плати суддів.
Вищезазначене спростовує пояснення відповідачів 1 та 2, що заробітна плата за час відпустки, допомога по тимчасовій непрацездатності та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не підлягають перерахунку, оскільки вони не входять до складових заробітної плати суддів.
Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином враховуючи наведене та з огляду на те, що в даному випадку, повинен бути обраний такий спосіб захисту порушеного права позивача, який призведе до правильних результатів, наслідків, що дасть найбільший ефект, який буде адекватним наявним обставинам справи та не порушить інтереси другої сторони, оскільки для вирішення судом питання про стягнення коштів на користь позивача відсутні відповідні елементи для визначення їх розміру з урахування положень законодавства. Такі елементи можуть бути визначені органом, що безпосередньо мав нараховувати та виплачувати грошове утримання судді. У суду, в даному випадку, відсутні такі можливості, тому суд приходить до висновку про необхідність прийняття рішення про захист порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідачів 1 та 2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01.08.2003 по 31.12.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 31.12.2011 з урахуванням загального щомісячного заробітку з урахуванням проведених виплат.
Щодо застосування Законів України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", суд зазначає таке.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Суд звертає увагу, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст. 1- 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16.
Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України від 03 липня 1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення", в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) згідно із нормами статей 1 та 2 якого індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг. Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Частиною 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі, заробітна плата (грошове забезпечення).
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 частини 4 вищевказаного Порядку).
Таким чином, індексація заробітної плати є її складовою частиною та в умовах зростання цін її віднесено до державних соціальних гарантій, що є обов'язковим для підприємств, установ та організацій всіх форм власності. Несвоєчасна виплата заробітної плати є підставою для виплати компенсації.
Оскільки предметом позову є перерахунок складових заробітної плати для цілей обчислення розміру надбавки за вислугу років, а перерахунку підлягають виплати нараховані та одержані позивачем, то саме відповідач має перераховувати конкретні складові заробітної плати, які нараховувались та отримувались позивачем.
Посилання відповідачів на відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «загальна сума щомісячного заробітку» та «інші виплати» не може бути підставою для не врахування при визначенні суми надбавки за вислугу років інших виплат та надбавок, зокрема, щомісячних премій, премій до свят та інших надбавок, оскільки стаття 44 Закону України «Про статус суддів» 15 грудня 1992 року № 2862-XII, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначала, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч цим вимогам КАС України відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності нарахування ОСОБА_1 надбавки за вислугу років не від розміру загальної суми щомісячної заробітної плати, а від розміру посадового окладу та відповідно виплати заробітної плати у період з 01.08.2003 по 31.12.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 31.12.2011 не у повному обсязі.
Щодо вимог позивача зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню державної судової адміністрації України в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_1 заробітної плати з розрахунку надбавки за вислугу років згідно ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, та індексації доходу з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» за періоди з 01.08.2003 по 31.12.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 31.12.2011 суд зазначає наступне.
З огляду на те, що питання здійснення фінансування при виконання рішення суду в даній справі виникає тільки після набрання законної сили цим рішенням, а також у зв'язку з відсутністю відмови щодо такого фінансування з боку Державної судової адміністрації України, суд приходить до висновку про передчасний характер заявленої позовної вимоги. З огляду на вищезазначене, суд відмовляє у задоволенні вказаної позовної вимоги.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Оскільки позивач відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, тому розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст. 139 КАС України не здійснюється.
Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 26316700), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дії та бездіяльності відповідачів щодо визначення розміру надбавки за вислугу років, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області в частині визначення ОСОБА_1 розміру надбавки за вислугу років у період з 01.08.2003 по 31.12.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 17.05.2011 у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та бездіяльності, що полягала у не проведенні нарахування та виплати надбавки за вислугу років до заробітної плати за період у відповідності до ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку;
Зобов'язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 01.08.2003 по 31.12.2005, 01.01.2007 по 31.12.2007 та за період з 22.05.2008 по 17.05.2011 надбавку за вислугу років в розмірі визначеному частиною четвертою статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: від окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу, та з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
Зобов'язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з період з 01.08.2003 по 31.12.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007 та за період з 22.05.2008 по 17.05.2011 заробітну плату за час відпустки, допомогу по тимчасовій непрацездатності та матеріальні допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказані періоди включно з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
В частині зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіальному управлінню державної судової адміністрації України в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів коштів для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_1 заробітної плати, виходячи з розрахунку надбавки за вислугу років - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення та з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з порушенням корона вірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 №540-ІX
Рішення у повному обсязі складено та підписано 24 квітня 2020 року.
Суддя О.О. Артоуз