"23" липня 2007 р.
Справа № 14/82-2356
12 год. 10 хв.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
при секретарі судового засідання Єднаку О.М.
Розглянув справу
За позовом Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції, Майдан Волі, 1, м. Бучач, Бучацький район, Тернопільська область, 48400
до відповідача 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучач-цукор", вул. Тичини, 3, м. Бучач, Бучацький район, Тернопільська область, 48400,
до відповідача 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл", вул. Грушевського, 8, м. Скалат, 48851, Тернопільська область
про визнання недійсним господарського зобов'язання.
За участю представників сторін:
позивача: Гладиш А.С., довіреність №5035 від 28.12.06р.;
відповідача 1: Кудінова Т.І., довіреність №104 від 01.12.05р.;
відповідача 2: не з'явився.
Суть справи:
Бучацька міжрайонна державна податкова інспекція звернулась в господарський суд Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучач-цукор" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл" про визнання недійсним господарського зобов'язання, яке виникло між відповідачами на підставі договору від 04.04.2005 року; стягнення з ТОВ "Бучач-цукор" в дохід держави вартості одержаних послуг в сумі 40000 грн. та стягнення з ТОВ "Інтеграл" в дохід держави коштів в розмірі 40000 грн., отриманих за оспорюванним договором.
Позивач в обґрунтування позову, підтриманого його представником у судовому засіданні в повному обсязі посилається на Закон України "Про державну податкову службу в Україні", ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України та стверджує, що надання послуг ТОВ "Інтеграл" контрагенту за договором не підтверджено належними первинними бухгалтерськими документами, а відтак оспорюване господарське зобов'язання вчинене не в рамках проведення фінансово-господарської діяльності його учасників, а з метою формування податкового кредиту та зменшення сум податку, які підлягають до сплати.
Наведене, на думку контролюючого органу вказує на те, що обидві сторони договірних відносин усвідомлювали протиправність укладеного правочину та суперечність його інтересам держави та суспільства, що і слугує підставою для звернення до суду державної податкової інспекції з відповідними позовними вимогами.
Відповідач - 1 - ТОВ "Бучач-цукор" позов не визнає, посилаючись на те що товариство на підставі правочину отримало маркетингові послуги від відповідача 2 по дослідженню ринку цукру та патоки, свідченням чого є дані актів виконаних робіт, докази проведення оплати таких послуг та подальше використання інформації отриманої від виконавця за договором в господарський діяльності цукрового заводу.
Відповідач - 2 - ТОВ "Інтеграл" не скористався правом направити в судове засідання повноважного представника, письмових заперечень проти позову не подав, хоча про час і місце слухання справи був повідомленій належним чином, у встановленому законом порядку (повідомлення про вручення поштового відправлення у матеріалах справи) тому у відповідності ст. 128 КАС України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні представнику позивача та відповідача-1 роз'яснено належні їм процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України.
За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи позивача, заперечення відповідача - 1, оцінивши представлені докази в їх сукупності суд встановив наступне.
Бучацькою міжрайонною ДПІ проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства товариством з обмеженою відповідальністю "Бучач-цукор" за період з 01.01.2005 року по 31.12.2005 року, про що податковим органом складено акт №20/23-31274406 від 20.04.2006 року.
За наслідками дослідження представлених платником податків документів, контролюючим органом з'ясовано, що на підставі договору №404/5 від 04.04.2005 року товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеграл» надано ТОВ «Бучач цукор» маркетингові послуги по дослідженню ринку цукру та патоки.
За результатами проведення робіт (надання послуг) сторонами підписано акти виконаних робіт від 30 травня 2005 року за №00094 та від 30 липня 2005 року за №000104 на загальну вартість робіт 40 000 грн., в тому числі ПДВ -6666,66 грн.
Крім того, на підтвердження виконання умов договору Виконавцем послуг були складені та оформлені податкові накладні від 30.05.2005р. №145 та від 30.07.2005р. №195, а його контрагентом проведено оплату у безготівковому порядку (банківські виписки у матеріалах справи) та наслідки вказаної господарської операції відображено в бухгалтерському та податковому обліку.
Позивач, посилаючись на Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, стверджує, що представлений при перевірці Акт виконаних робіт від 30.09.2004 року за № 30/10 не є належним первинним документом для внесення даних до бухгалтерського обліку, тому що не містить необхідної і повної інформації про господарську операцію та не підтверджує її здійснення.
Крім того, контролюючий орган посилаючись на п.п.7.2.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97 (із змінами та доповненнями), п. 5.1., 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94 (із змінами та доповненнями) стверджує, що відповідачем - ТОВ "Бучач-цукор" неправомірно суму податку на додану вартість згідно податкової накладної від 30.05.2005р. за №145 та від 30.07.2005р. за №195 включено до складу податкового кредиту у розмірі 6666,7 грн., а понесені витрати безпідставно віднесено до складу валових витрат за відповідні звітні періоди 2005 року.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін у засіданні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
У відповідності до ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачем позов подано 23.05.2007р., в той час як контролюючим органом акт перевірки №20/23-31274406 складено 20.04.2006р.
За таких обставин суд констатує, що позивачем пропущено річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.
Щодо доводів контролюючого органу, які викладені в акті перевірки, та у позовній заяві суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору.
Як свідчать матеріали справи, між відповідачами у справі виникли зобов'язання з договору про надання послуг, згідно якого, в силу ст. 901 ЦК України, виконавець зобов'язався надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язався оплатити виконавцеві зазначену послугу.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Виконання договору надання послуг сторони засвідчили підписанням Акту від 30.05.2005р. за №00094, від 30.07.2005р. №000104, який містить реквізити замовника, виконавця, визначення виконаних робіт та їхню вартість, акт підписано повноважними представниками сторін, підписи яких завірено печатками юридичних осіб, тобто з огляду на приписи статті 207 ЦК України, можна вважати що сторони дійшли згоди з усіх істотних умов даного виду договору в момент прийняття робіт. В силу статті 203 ЦК України даний правочин вчинено юридичними особами які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників даного правочину не заперечено сторонами.
Щодо твердження позивача про те, що акт виконаних робіт не може використовуватися, як доказ виконання зобов'язання слід зазначити, що даний документ фіксує виконання належним чином зобов'язання, адже заперечень і претензій сторін в акті не зазначено, даний документ є доказом того, що обов'язок виконано належною стороною (ст. 526 ЦК України) та прийнято уповноваженою на прийняття особою (ст. 527 ЦК України).
Відповідно до ст. 207 Господарського Кодексу України господарське зобов'язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Правові наслідки недійсності такого зобов'язання викладенні в ч. 1. ст. 208 ГК України.
У постанові від 26 вересня 2006 року Верховний Суд України (копія у справі) роз'яснив, що положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Поряд із цим, слід врахувати, що санкції передбачені ст.208 ГК України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а відтак вони не є цивільно-правовими, а являються адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України, що контролюючим органом залишено поза увагою.
Крім того, санкції встановлені ч.1 ст.208 ГК України не можуть застосовуватися і за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. У такому разі правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.
Посилання державної податкової інспекції на те, що оспорювані правочини укладені не в рамках фінансово-господарської діяльності, а з метою формування податкового кредиту та зменшення сум податку, які підлягають до сплати суд вважає необґрунтованими припущеннями, а не встановленими у спосіб визначеним законом фактами, оскільки виконання платником податків при обчисленні податку на додану вартість вимог Закону України "Про податок на додану вартість", у жодному разі протиправними діяннями вважатись не можуть.
Крім того, необхідними умовами для визнання недійсними господарських зобов'язань, є укладання договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Суд при вирішенні спору враховує, що сам по собі оспорюваний правочин не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Поряд із цим, системний аналіз законодавства, що регламентує спірні правовідносини, дає суду підстави стверджувати, що наявність умислу у сторін (або однієї із сторін) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків, в тому числі і у вигляді безпідставного отримання прибутків (доходу) та ухилення від сплати податків, обов'язкових платежів до бюджету та до державних цільових фондів від результатів своєї діяльності.
При цьому суд констатує, що контролюючим органом не зазначено жодної із наведених вище обставин, на підтвердження того, що виконуючи (в момент вчинення) умови правочинів, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.
Так, пунктом 10 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, що затверджена наказом ДПА України 17.03.2001 №110 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 р. визначено, що факти порушень податкового та іншого законодавства посадова особа органу державної податкової служби оформляє актом перевірки, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні їх пункти і статті.
Жодних допустимих доказів зазначених вище, які вказували б на порушення відповідачем - 2 у 2005 році вимог законодавства з питань оподаткування при формуванні своїх податкових зобов'язань по спірних операціях із відповідачем -1 (безпідставного отримання прибутків (доходу) та ухилення від сплати податків за результатами господарських операцій із ТОВ "Бучач- цукор"), а відтак і задекларованих у деклараціях сум податків за звітні періоди контролюючим органом суду не представлено.
Перевіркою дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Інтеграл" за період з 29.01. 2004 року по 30.09.2005 року (обревізований період включає в себе і час коли відповідачами у справі укладено спірний Договір) встановлено ( акт в матеріалах справи), порушення відповідачем 2 Закону України "Про податок на додану вартість", з огляду на здійснення ним операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та включення за даними операціями до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які у відповідних звітних періодах його постачальниками не були задекларовані до сплати та не були сплачені до бюджету.
Поза увагою податкового органу залишена та обставина, що предметом спірного Договору являлось надання (отримання) послуги, а не купівля - продаж товарно-матеріальних цінностей; за результатами виконання даного правочину у ТОВ "Інтеграл" виникли податкові зобов'язання з ПДВ ( п.7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"), а не право на отримання податкового кредиту.
В той же час, актом перевірки не встановлено взагалі порушень відповідачем 2 вимог законодавства з питань оподаткування при визначенні, обчисленні та відображенні у документах податкової звітності податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
За таких обставин, суд констатує, що всі доводи з приводу наявності умислу у діях відповідача 2 на ухилення від сплати податків, можуть стосуватись інших його фінансово-господарських операцій, а до оспорюваної вони взагалі жодного відношення не мають.
В той же час, із акта перевірки відповідача 1 слідує, що останній суми податку на додану вартість, сплачені своєму контрагенту включив до складу податкового кредиту з ПДВ у деклараціях за відповідні звітні періоди; понесені відповідачем - 1 витрати як компенсація вартості товарів, придбаних ним у ТОВ "Інтеграл" для подальшого їх використання у власній господарській діяльності, згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" включені до складу валових витрат по податку на прибуток. Вказане в сукупності дає підстави стверджувати про належне відображення товариством оспорюваної господарської операції як у бухгалтерському так і в податковому обліку.
Суд враховує також, що документи, надані відповідачем 1 в процесі розгляду справи (Звіт про маркетингові послуги по дослідженню ринку цукру та патоки, копії банківських виписок про оплату 40000 грн. на рахунок ТОВ "Інтеграл") підтверджують виконання сторонами обов'язків в повному обсязі, і констатує, що навіть коли останні були б оформлені з порушенням вимог нормативно - правових актів, вказана обставина свідчила б про неналежне документальне забезпечення результатів виконання правочину, а не вказувала б на його недійсність.
При посиланні податкового органу на Наказ Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998р. №41, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 17.09.1998р. за №576/3016, останнім не враховано, що вказаний правовий акт є основним нормативним документом при визначенні термінів зберігання документів та їх відбору для внесення до складу Національного архівного фонду (НАФ) України або для знищення документів, а не законодавчим актом, який визначає перелік тих чи інших документів що створюються за наслідками певних господарських операцій.
Крім наведеного вище в сукупності, суд враховує також, що в силу ст.71 КАС України на податковому органі лежить обов'язок доказування факту наявності правопорушень контрагентами договору. Всупереч вказаних норм, належних та допустимих доказів, які б підтверджували протиправні дії з боку відповідачів державною податковою інспекцією суду не представлено, обставини, з якими закон пов'язує визнання господарських зобов'язань недійсними і настання певних юридичних наслідків для сторін, у встановленому порядку позивачем не доведено, а відтак в позові контролюючому органу слід відмовити.
У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі не стягуються.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 7, 86, 89, 94 - 98, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд
В позові відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя О.В. Руденко