Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
12 травня 2020 р. № 520/4184/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Білової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 16.06.2016 по 31.10.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення - 31 жовтня 2019 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16.06.2016 по 31.10.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення - 31 жовтня 2019 року.
Ухвалою суду від 01.04.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України та був звільнений з військової служби з 31.10.2019. Позивач отримав посвідчення учасника бойових дій. Позивач вважає, що при звільненні йому неправомірно не проведено розрахунок та виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої чинним законодавством.
Представник Військової частини НОМЕР_2 офіцер юридичної служби Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України старший лейтенант юстиції С.Павліха надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив про непогодження з позовними вимогами та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що військова частина діяла в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством.
Суд зазначає, що відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підписантами відповідача визначені «ЖУК ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ - керівник; ЖУК ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ - підписант», інформація щодо наявності у С.Павліхи прав на підписання документів, а також права представництва відповідача в судах у порядку самопредставництва не зазначено, а представником відповідача відповідних доказів до суду не надано.
Отже, з урахуванням приписів ст. 55 КАС України щодо підстав здійснення представництва в адміністративному суді суд зазначає про відсутність підстав для прийняття до уваги відзиву на позов через те, що офіцер юридичної служби Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України старший лейтенант юстиції ОСОБА_2 разом з відзивом не надав жодних доказів на підтвердження його повноважень на представництво Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України у суді.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з положеннями ч.4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України з 16.06.2016, що підтверджується відомостями з трудової книжки позивача.
Позивач був звільнений з військової служби з 31.10.2019, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 31.10.2019 № 24.
З наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 31.10.2019 № 24 вбачається, що позивач брав безпосередню участь в проведенні Антитерористичної операції, забезпеченні її проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності у м. Слов'янськ Донецької області в періоди з 15.06.2015 по 19.10.2015, з 04.11.2015 по 19.01.2016, з 30.01.2016 по 31.07.2016, з 16.08.2016 по 02.01.2017, з 03.02.2017 по 13.03.2017, з 20.03.2017 по 30.04.2018, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення в періоди з 01.05.2018 по 14.05.2018, з 31.05.2018 по 11.06.2018, з 22.06.2018 по 14.10.2018, з 30.10.2018 по 12.11.2018, з 21.11.2018 по 20.12.2018, з 27.12.2018 по 03.02.2019, з 06.03.2019 по 16.04.2019.
Вказані обставини також підтверджуються наданою позивачем довідкою, виданою командиром Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 31.10.2019 № 22-1357, про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( далі за текстом - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до абзац перший пункту 5 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 р. за № 405/31857 (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 554 від 09.07.2019, стара редакція містила аналогічну норму в частині, що стосується позивача), у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу (а це - особи офіцерського складу, особи рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів або з інших підстав), у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Також п. 10 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 р. за № 405/31857, визначає, що грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців Національної гвардії України з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
При цьому приписи закону щодо права військовослужбовця на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні зі служби є імперативними, реалізація даного права не передбачає необхідності вчинення певних дій з боку військовослужбовця, зокрема, звернення з даного питання з відповідним рапортом чи заявою.
З огляду на зазначене, суд вважає наявними підстави для врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по зразковій справі №620/4218/18, оскільки спірні правовідносини та обставини даної справи є подібними, нормативне регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та Національної гвардії України в частині права на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку не відрізняється.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Щодо строків звернення позивача до суду із цим позовом, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом п.п. 5, 10 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду по зразковій справі № 620/4218/18, суд відхиляє твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2019 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Щодо поданої 10.04.2020 позивачем через канцелярію суду заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4500,00 грн, судом встановлено наступне.
Відповідно до умов договору надання правничої допомоги № 16 від 21.02.2020, укладеного між позивачем та його представником, адвокатом Хижняком О.С., Адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правничу допомогу клієнту у адміністративній справі про стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, яка буде розглядатися у Харківському окружному адміністративному суді. Гонорар складається з суми вартості наданої правової/правничої допомоги, тарифи яких узгоджені Сторонами та зазначені в Додатку 1 до цього Договору. При цьому, такий додаток 1 позивачем до заяви не наданий.
Зі змісту заяви про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, а також доданих до заяви доказів, вбачається, що позивачем понесені такі витрати на загальну суму 4500,00 грн:
- консультація усна, з вивченням документів (фіксована ціна) - 500 грн,
- правовий аналіз правочину (фіксована ціна) - 1000,00 грн,
- складання позовної заяви (фіксована ціна) - 3000 грн;
Загальна сума, сплачена Клієнтом Адвокату, відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 21/02 від 21.02.2020 складає 4500,00 грн.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
З огляду на викладене, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходив зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), надання до суду доказів, які стосуються спірних правовідносин.
Щодо таких видів правової допомоги як: «- консультація усна, з вивченням документів (фіксована ціна) - 500 грн, - правовий аналіз правочину (фіксована ціна) - 1000,00 грн”, суд зазначає, що вони не є окремими послугами та охоплюються послугою “підготовка та складання позовної заяви”. Інакше, вказані послуги були б окремими консультаційними послугами з юридичних питань.
Враховуючи предмет спірних правовідносин та наявність значного обсягу судової практики з цього питання, зокрема, Рішення Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, суд вважає, що витрати, які підлягають відшкодуванню за підготовку та складання позовної заяви, слід зменшити, та співмірною сумою відшкодування понесених витрат є 1000,00 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у загальній сумі 1000,0 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 16.06.2016 по 31.10.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення - 31 жовтня 2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16.06.2016 по 31.10.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення - 31 жовтня 2019 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 12 травня 2020 року.
Суддя Білова О.В.