30 квітня 2020 р.Справа № 480/4980/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.,
представників сторін : позивача - Кравченка П.А., відповідача - Дудченка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець, м. Суми, повний текст складено 07.02.20 року по справі № 480/4980/19
за позовом ОСОБА_1
до Сумської митниці ДФС , Слобожанської митниці Держмитслужби
про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумської митниці ДФС (далі по тексту - перший відповідач), у якій просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Сумської митниці ДФС про коригування вартості товарів від 18.11.2019 №UA805180/2019/000239/2.
В обґрунтування позовних вимог пояснив, що 21.10.2019 придбав в Естонській Республіці (м.Таллінн) уживаний легковий автомобіль OPEL ASTRA, 2007 року випуску, митну вартість якого було визначено за основним методом на підставі договору купівлі-продажу на рівні 950 євро. Зазначив, що всі документи, подані 24.10.2019 до митного оформлення, були належним чином оформлені, містили всю необхідну інформацію про вартість товару та не мали жодних розбіжностей щодо вартості товару. З посиланням на ст.368 Митного кодексу України вказав, що для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, або документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів. З огляду на викладене, вважає, що договір купівлі-продажу, наданий позивачем до митного оформлення, у розумінні вказаної норми є належним і достатнім документом на підтвердження фактурної вартості ввезеного позивачем автомобіля (950 євро), а відтак, у першого відповідача були відсутні підстави для обґрунтованого сумніву у заявленій позивачем митній (фактурній) вартості та, як наслідок - для її коригування, внаслідок чого спрацювання профілю ризику АСАУР та відомості цієї системи щодо ціни на даний автомобіль (3096 євро), визначеної за VIN-кодом НОМЕР_1, не є належною підставою для коригування митної вартості. Також вважає, що першим відповідачем безпідставно проігноровано ціну товару за договором, вказану декларантом в МД від 30.07.2019 (700 Євро), а взято до уваги вартість автомобілю, яку було визначено митним органом (3064 Євро), та яка не могла братися для порівняння Сумською митницею в порядку застосування другорядного методу "щодо ідентичних товарів", як того вимагає ст.59 МК України. Враховуючи викладене, вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості від 25.10.2019 не відповідає вимогам ч.2 ст.55 МК України. є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 по справі № 480/4980/19 до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Слобожанську митницю Держмитслужби (далі по тексту - другий відповідач).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 по справі № 480/4980/19 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС, Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення - відмовлено в повному обсязі.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 по справі № 480/4980/19 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, вирішити питання про судові витрати.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що наданий позивачем договір купівлі-продажу автомобіля є належним доказом правильності визначенням митної вартості на рівні 950 євро. Висновок суду першої інстанції про ненадання платіжних документів не узгоджується з приписами ст.368 МК України, відповідно до якої надання таких документів не є обов'язковим, а заявлена фактурна вартість товару може бути підтверджена іншим документом, яким в даному випадку є договір. Зазначив, що використання позивачем типового бланку договору, взятого з мережі інтернет, та відсутність на договорі печатки продавця не свідчать про неправомірність дій позивача та відповідають торговим звичаям Естонії. Такі обставини не є підставою вважати договір недійсним та не були підставою для коригування митної вартості, а відтак, посилання суду на ці обставини є безпідставним. Вказує, що в силу ст.364 МК України, яка є спеціальною відносно ст.53 МК України та підлягає пріоритетному застосуванню у спірних відносинах, відповідач не лише мав навести підстави для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості, а й надати докази недостовірності наданих позивачем документів. При цьому, в силу цієї норми є неможливим застосування резервного методу для коригування митної вартості, заявленої громадянином (лише на підставі методів ціни на ідентичні або аналогічні товари).
Пояснив, що автомобіль OPEL ASTRA, 2007 року випуску, ввезений громадянином ОСОБА_2 та оформлений за МД від 30.07.2019 №805180/2019/21188, підпадає під критерії ідентичного або, принаймні, аналогічного товару, у зв'язку з чим відповідач, використовуючи відомості зазначеної митної декларації, був зобов'язаний застосувати у спірних відносинах метод визначення митної вартості за ціною ідентичних або аналогічних товарів, при цьому, враховувати саме ціну договору, за якою автомобіль було придбано ОСОБА_2 (700 євро). Однак, відповідач, пославшись на відсутність відомостей щодо митного оформлення за ціною ідентичних або аналогічних товарів, безпідставно здійснив коригування митної вартості за шостим (резервним) методом, взявши за основу саме митну вартість (а не ціну договору), за якою було здійснено розмитнення автомобіля ОСОБА_2 (3064 євро). Вказує, що судом першої інстанції безпідставно не було застосовано норми ст.7 Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року, яка є пріоритетною в застосуванні перед ч.2 ст.264 МК України та при коригуванні митної вартості дозволяє проводити порівняння між заявленою ціною договору та ціною договору за попередньою митною декларацією, а не з митною вартістю, що було зроблено відповідачем. Пояснив, що резервний метод (на відміну від методів за ціною ідентичних або аналогічних товарів) дозволяє порівнювати не ціну договору із ціною договору, а заявлену митну вартість з митною вартістю, за якою раніше було здійснено митне оформлення іншого товару, що у спірних відносинах потягло безпідставне збільшення митних платежів.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 по справі № 480/4980/19, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Другий відповідач в надісланих до суду письмових поясненнях просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Пояснив, що після направлення декларантом позивача до АСМО митної декларації відбулося спрацювання системи управління ризиками з вказівкою на те, що заявлена вартість транспортного засобу нижча наявної цінової інформації із зовнішніх джерел (3096 євро). Зазначив, що для підтвердження заявленої митної вартості декларантом було надано лише договір купівлі-продажу від 21.10.2019, відповідно до якого ціна транспортного засобу складає 950 євро. Враховуючи, що вартість транспортного засобу була оплачена, а також те, що задекларований транспортний засіб був придбаний у підприємства, при здійсненні декларування товару разом із МД мали подаватися платіжні документи. Однак, всупереч п.п.4, 5 ст.53 МК України таких документів подано не було ані разом із митною декларацією, ані на запит митного органу. Враховуючи викладене, беручи до уваги відсутність документального підтвердження складових митної вартості задекларованого транспортного засобу та неподання декларантом документів, визначених ч.ч.2-4 ст.53 МК України, Сумська митниця була позбавлена правової можливості здійснити митне оформлення транспортного засобу за заявленим основним (першим) методом визначення митної вартості (за ціною договору). Вказав, що другорядні методи, передбачені ст.ст.59, 60 МК України, не були застосовані першим відповідачем з огляду на відсутність у нього відомостей про вартість операції з ідентичними та аналогічними товарами, а методи, передбачені ст.ст.62, 63 МК України - з підстав відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості товару в органі доходів і зборів. Митна вартість автомобіля позивача була визначена за резервним методом у зв'язку з наявністю у першого відповідача визнаної митної вартості аналогічного товару, яка була заявлена самостійно іншим декларантом у МД від 30.07.2019 №805180/2019/21188 на рівні 86032,05 грн. (без будь-яких коригувань з боку митниці). Враховуючи викладене, вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості є правомірним та скасуванню не підлягає.
Представник другого відповідача в судовому засіданні просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник першого відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
У відповідності до ч.2 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту КАС України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та другого відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 21.10.2019 ОСОБА_1 придбав в Естонській Республіці (м.Таллінн) легковий автомобіль уживаний марки OPEL модель ASTRA, 2007 року випуску, за 950 Євро.
22.10.2019 на підставі оформлених в країні експорту документів вказаний автомобіль було вивезено з Естонії та ввезено в Україну, а згодом доставлено в Сумську митницю ДФС для митного оформлення.
24.10.2019 декларантом ОСОБА_1 - митним брокером ФОП ОСОБА_3 - було подано до митного оформлення митну декларацію (далі по тексту - МД) №UA805180/2019/029484, згідно з якою відповідачеві пред'явлено до митного оформлення товар «Легковий автомобіль, що використовувався - 1шт. Марка OPEL. Модель ASTRA. Кузов НОМЕР_1 .VIN НОМЕР_1 . Загальна кількість місць, включаючи місце водія, - 5. Призначений для перевезення пасажирів по дорогах загального користування. Двигун бензиновий. Робочий об'єм циліндрів двигуна 1364 cm3. Колісна формула 4x2. Колір сірий. Календарний рік виготовлення 2007. Модельний рік виготовлення 2007. Відповідає екологічним нормам рівня ЄВРО-4. Пошкоджено лакофарбове покриття (подряпини, сколи), прояви корозії на лівому порозі".
Разом з митною декларацією до митного оформлення були подані також і інші документи, перелік яких було наведено у графі 44 вказаної МД :
- договір купівлі-продажу від 21.10.2019,
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 19.05.2011,
- акт про проведення огляду транспортного засобу UA205010/2019/237504 від 22.10.2019,
- митна декларація для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності від 22.10.2019,
- сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу №11А.46Е.8635-19 від 23.10.2019,
- квитанція про сплату коштів за митне оформлення транспортного засобу від 21.10.2019.
24.10.2019 з посиланням на ст.ст. 53, 368 Митного кодексу України, інспектором з митного оформлення було направлено декларантові електронне повідомлення щодо необхідності додаткового надання документів, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення : касових або товарних чеків, інших документів, які містять відомості щодо вартості товару; банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару; якщо здійснювалося страхування - страхових документів, а також документів, що містять відомості про вартість страхування; висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару; копії митної декларації країни відправлення (а.с. 44).
Листом № 01/24 від 24.10.2019 уповноваженою особою позивача повідомлено про неможливість надати додаткові документи з огляду на їх відсутність (а.с.46).
25.10.2019 Сумською митницею ДФС винесено рішення про коригування митної вартості товарів №UA805180/2019/00239/2, яким було визначено митну вартість транспортного засобу за резервним методом на рівні 3064,00 євро (а.с.22).
Не погодившись із вказаним рішенням Сумської митниці ДФС № UA805180/2019/00239/2 від 25.10.2019 про коригування митної вартості, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом про визнання його протиправним та скасування.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваного рішення, оскільки позивачем до митного оформлення на законну вимогу митниці не було подано документу на підтвердження вартості придбаного товару (платіжного документу, чеку, квитанції, інших доказів на підтвердження здійснення оплати за товар).
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав, з огляду на таке.
Статтею 246 Митного кодексу України встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (стаття 248 МК України).
Згідно з ч. 8 ст. 257 Митного кодексу України, митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, окрім іншого, відомості щодо митної вартості товарів та методу її визначення.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (стаття 49 МК України).
На виконання статті 52 Митного кодексу України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений статтею 53 Митного кодексу України. До таких документів належать: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За приписами частини 3 вказаної статті, у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
З метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, орган доходів і зборів має право, зокрема, у встановлених випадках, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені форми митного контролю.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування.
Відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, орган доходів і зборів може виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно зі ст. 55 Митного кодексу України якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, він має право прийняти у письмовій формі рішення про коригування заявленої митної вартості товарів.
Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту встановлюються статтею 57 Митного кодексу України. До таких методів належать: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); та другорядні - за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ч.9 ст. 58 МК України, яка регулює використання основного методу визначення митної вартості, розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.
Використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості повинні бути об'єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально (ч.21 ст.58 МК України).
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні (ч.2 ст.58 МК України).
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що митною вартістю товарів є ціна, яку декларант дійсно сплатив за придбаний товар, щодо якого здійснюється митне оформлення. Така ціна має бути підтверджена належними та достовірними документами, зокрема, зовнішньоекономічним договором (контрактом) або рахунком-фактурою (інвойсом). При цьому, якщо рахунок сплачено, декларант в обов'язковому порядку зобов'язаний надати банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.
Наведені вище норми містяться у розділі ІІІ Митного кодексу України "Митна вартість товарів та методи її визначення", глави 8 "Загальні положення щодо митної вартості" та 9 "Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на територію України відповідно до митного режиму імпорту, та порядок їх застосування". Тобто, ці норми є загальними і розповсюджуються на всі правовідносини, які виникають у процесі митного оформлення товарів, що імпортуються в Україну.
В той же час, статтею 364 МК України встановлено, що умови й порядок пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності, регулюються розділом ХІІ "Особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України громадянами". Тобто, норми цього розділу є спеціальними у правовідносинах, які виникають у процесі митного оформлення товарів, що імпортуються громадянами України для особистих потреб, у зв'язку з чим, превалюють над згаданими загальними нормами та першочергово мають застосовуватись при вирішенні спору між сторонами у цій справі.
Так, статтею 368 МК України врегульовано, що для цілей оподаткування товарів, які переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів.
При визначенні фактурної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України.
Особа, яка декларує товари, вправі довести достовірність відомостей, представлених для визначення їх фактурної вартості.
У разі наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів органи доходів і зборів визначають їх вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до вимог цього Кодексу.
Отже, системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що у правовідносинах, які виникають при імпорті громадянами товарів для власних потреб, митною вартістю є ціна, яку декларант дійсно сплатив за придбаний товар. Така ціна має бути підтверджена належними та достовірними документами, а саме: касовими або товарними чеками, ярликами та іншими документами роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів.
Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, декларантом позивача разом із митною декларацією не було подані ані жодного з документів роздрібної торгівлі, перелічених у ч.1 ст.368 МК України (касових або товарних чеків, ярликів тощо), ані документів, передбачених ч.2 ст.53 МК України (рахунку-фактури (інвойсу), банківських платіжних документів, інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару).
Для підтвердження заявленої митної вартості декларантом надано лише договір купівлі-продажу від 21.10.2019, відповідно до якого ціна транспортного засобу складає 950 євро.
Разом з тим, враховуючи, що вартість транспортного засобу була оплачена, про що свідчить наявність в розпорядженні позивача автомобіля, а також те, що задекларований транспортний засіб був придбаний у підприємства, а не у фізичної особи, при здійсненні декларування товару разом із митною декларацією мали подаватись платіжні документи.
Не заперечуючи, що розрахунок за товар може відбуватися в інший спосіб, ніж безготівковий розрахунок через банківську установу, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що юридична особа (підприємство-продавець автомобіля) веде свій внутрішній бухгалтерський облік, на підставі якого ведеться і податковий облік, що виключає можливість внесення готівки без оформлення певного касового документу, а також унеможливлює вибуття основного засобу - автомобіля - з балансу підприємства без належного документального оформлення.
Однак, будь-яких документів на підтвердження внесення готівки або розрахунку із підприємством у будь-який інший спосіб із фіксацією сплаченої суми (ціни товару), позивачем не надано.
Доводи представника позивача про те, що з урахуванням пріоритетності застосування ст.368 МК України як спеціальної норми, відповідач не мав права вимагати від позивача платіжних документів, що передбачено загальною нормою - ч.2 ст.53 МК України - колегія суддів вважає хибними, оскільки фактично ті документи, що перелічені у ч.1 ст.368 МК України, і є платіжними (розрахунковими) документами, характерними для документального оформлення купівлі товарів саме громадянами для свого особистого вжитку.
Твердження представника позивача про те, що договір купівлі-продажу від 21.10.2019, наданий позивачем до митного оформлення, у розумінні ч.1 ст.368 МК України є «іншим документом роздрібної торгівлі», який належним чином підтверджує заявлену митну вартість в розмірі 950 євро, колегія суддів вважає неприйнятним з наступних підстав.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.53 МК України, законодавцем окремо визначено види документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості : банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару (пункт 4 частини 2 статті 53 МК України), різновидом яких є касові або товарні чеки, ярлики, інші документи роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина 1 статті 368 МК України), та окремо - зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності (пункт 2 частини 2 статті 53 МК України).
За визначенням ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч.1 ст.638 ЦК України).
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України).
За визначенням ст.1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
З викладеного вище випливає, що договір посвідчує факт досягнення домовленості між сторонами, а платіжний документ - факт виконання ними цієї домовленості.
Отже, представником позивача безпідставно ототожнюються договір, який містить ціну товару, та платіжні (розрахункові) документи роздрібної торгівлі, які підтверджують фактично сплачену за товар суму коштів.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, договір від 21.10.2019 не містить жодного відтиску печатки підприємства-продавця, а бланк договору є типовим та доступний для скачування за посиланням https://teadmiseks.ee/ru/dokumenty/dogovor-kupli -prodazhi.
Самі по собі та незалежно одна від одної ці обставини не є підставою вважати договір недійсним, а дії позивача - такими, що суперечать законодавству або діловим звичаям країни-продавця.
Однак, беручи до уваги ці обставини у їх сукупності, а також відсутність розшифровки підпису особи, яка підписала договір від імені продавця, та ненадання позивачем будь-якого іншого документу, виданого продавцем та засвідченого його печаткою, підписом або електронним цифровим підписом службової особи, колегія суддів вважає, що факт оформлення документу не на бланку підприємства у сукупності з відсутністю відбитка печатки підприємства-продавця є підставою для виникнення у митниці обґрунтованого сумніву у достовірності відомостей, зазначених у договорі.
З приводу доводів представника позивача про те, що відсутність печатки на договорі та оформлення його на бланку, скачаному з інтернету, не суперечить законодавству та відповідає діловим звичаям Естонії, слід зауважити, що в даному випадку митницею надавалась оцінка правильності визначення митної вартості та достовірності відомостей, наведених у митній декларації, а не дотриманню сторонами договору законодавства Естонії або діловим звичаям цієї країни. Відтак, саме в інтересах позивача, які полягають у сплаті митних платежів у справедливому розмірі, що відповідає фактично сплаченій ціні за товар, було отримання від продавця та пред'явлення митниці всіх можливих документів для підтвердження факту сплати ціни за товар саме в розмірі 950 євро.
З огляду на викладене, посилання представника позивача на договір від 21.10.2019, як на документ на підтвердження сплати певної суми коштів за придбане авто, не є достатнім та належним для підтвердження заявленої митної вартості.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає обґрунтованими сумніви Сумської митниці ДФС щодо достовірності заявленої митної вартості, визначеної виключно на підставі договору купівлі-продажу від 21.10.2019.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, з урахуванням відсутності документального підтвердження відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за імпортований транспортний засіб, а також з метою виявлення можливості для визнання заявленої митної вартості, інспектором з митного оформлення правомірно було направлено декларантові електронне повідомлення щодо необхідності додаткового надання документів згідно зі ст.ст. 53, 368 Митного кодексу України, зокрема платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару (а.с.43-44).
Листом № 01/24 від 24.10.2019 уповноваженою особою позивача повідомлено про неможливість надати додаткові документи з причини їх відсутності (а.с.46).
Слід відмітити, що у вказаному електронному запиті декларанту було запропоновано надати, зокрема, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, тобто, документи, які могли бути складені в ході митного оформлення до моменту винесення оскаржуваного рішення. Однак, позивач такою можливістю не скористався.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 809/1260/17 (адміністративне провадження № К/9901/46425/18) констатовано, що "аналіз норм матеріального права (статей 49, 51, 52, 53, 54 МК України) свідчить, що обов'язок доведення митної ціни товару покладений на позивача. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Також Верховним Судом у цьому судовому рішенні резюмується, що оскільки позивачем не спростовано сумнівів митного органу у правильному визначенні митної вартості товару декларантом, позивачу правомірно було відмовлено у митному оформленні товару за заявленою ним митною вартістю відповідно до вимог митного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст.58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Таким чином, враховуючи відсутність документального підтвердження складових митної вартості задекларованого транспортного засобу та неподання декларантом документів, передбачених як ч.ч.2-4 ст.53 МК України, так і ч.1 ст.368 МК України, Сумська митниця ДФС була позбавлена правової можливості здійснити митне оформлення транспортного засобу за заявленим основним (першим) методом визначення митної вартості товарів за ціною договору.
Відповідно до ч.3 ст.58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.59 МК України, у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.60 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Зі змісту наведених положень вбачається, що для визначення митної вартості на підставі ст.59 або 60 МК України за основу береться не ціна договору як така, а вартість операції з ідентичними (або аналогічними) товарами, яка була визнана митним органом.
Статтями 62 та 63 МК України урегульовано застосування методів визначення митної вартості на основі віднімання вартості та на основі додавання вартості (обчислена вартість), а статтею 64 МК України встановлено засади застосування резервного методу визначення митної вартості.
За приписами ч. 1, 2 ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GАТT).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Відповідно до пп. «а» п.2 статті VII «Оцінка товару для митних цілей» Генеральної угоди з тарифів і торгівлі оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.(*).
Під "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. У тому ступені, в якому на ціну такого чи подібного товару впливає кількість окремої трансакції, ціна, що розглядається, повинна єдиним способом пов'язуватися або i) з порівнюваними кількостями, або ii) з кількостями, не менш сприятливими для імпортерів, ніж ті, в яких більший обсяг товарів продається у торгівлі між країнами експорту та імпорту.(*) (пп. «b» п.2 статті VII ГАТТ).
Якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до підпункту b) цього пункту, оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.(*) (пп. «с» п.2 статті статті VII ГАТТ).
Згідно з приміткою 1 до статті статті VII ГАТТ, сумісним зі статтею VII було б припущення, що "дійсна вартість" може бути представлена ціною, зазначеною у рахунку, плюс будь-які не включені до неї збори за виправдані витрати, які є звичайними складовими "дійсної вартості", а також плюс будь-яка виняткова знижка чи інше зменшення звичайної конкурентної ціни.
З огляду на викладене, Генеральною угодою з тарифів та торгівлі також розрізняються поняття «оцінка товару для митних цілей» (фактично, митна вартість) та «дійсна вартість», при цьому «дійсна вартість», а відтак, і «оцінка товару для митних цілей» не розуміється виключно як сама по собі ціна договору, як помилково стверджує представник позивача.
Також, слід відмітити, що Генеральною угодою з тарифів та торгівлі дозволяється визначення митної вартості на основі найближчого еквівалента такої вартості, який можна визначити. Тобто, ГАТТ фактично дозволено використання таких методів визначення митної вартості, як методи за ціною операції щодо ідентичних товарів, аналогічних товарів, та резервний, які ґрунтуються на найближчих визнаних митним органом митних вартостях.
Разом з тим, тлумачення статті VII ГАТТ у такий спосіб, як це робить представник позивача, взагалі унеможливлює застосування резервного методу при визначенні митної вартості, оскільки помилково виключає застосування митної вартості раніше ввезеного товару як основи для визначення митної вартості товару, що пред'являється для митного оформлення.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів Сумською митницею ДФС не застосовано другорядні методи, які передбачені статтями 59, 60 з причин відсутності в органу доходів і зборів відомостей про вартість операції з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами. Методи, передбачені статтями 62, 63 МК України не застосовані з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості товару в органі доходів та зборів.
Матеріалами справи підтверджено, що митна вартість ввезеного позивачем автомобіля визначена за шостим (резервним) методом у зв'язку з наявністю у органу доходів та зборів визнаної митним органом митної вартості аналогічного товару, яка була заявлена самостійно декларантом ОСОБА_2 у митній декларації від 30.07.2019 №UA805180/2019/21188 (а.с.26).
Наявною в матеріалах справи копією вказаної вище декларації від 30.07.2019 було встановлено, що декларант ОСОБА_2 дійсно зазначив ціну товару - 700 Євро. Однак, в ході митного оформлення транспортного засобу декларантом було визначено митну вартість автомобіля, відмінну від його ціни - 86032,05 грн. (що відповідало 3064 євро), з якої було сплачено митні платежі. Митна вартість була визначена декларантом за шостим (резервним) методом, про що свідчить зміст графи 43 (код МВВ) митної декларації.
При цьому, колегія суддів відмічає, що у графі 43 «Код MBB» заповнений лише один підрозділ (лівий), правий підрозділ є порожнім, що вказує на те, що шостий (резервний) метод було обрано самим декларантом без коригування митниці.
Крім того, у графі 47 відображено лише суми митних платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною декларантом, та відсутні суми митних платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною митним органом, а також різниці між сумами платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною декларантом, та митною вартістю, визначеною митним органом.
Також, у рядку "В" графи 47 «Подробиці розрахунків» не зазначено відомостей про забезпечення сплати митних платежів шляхом надання гарантом фінансової гарантії. Графа 48 «Відстрочення платежу» вказаної МД також є порожньою.
Зазначені вище особливості заповнення граф 47 та 48 митної декларації від 30.07.2019 №UA805180/2019/21188 свідчать про те, що товар був розмитнений саме за митною вартістю, самостійно визначеною декларантом, без коригування митної вартості та випуску товарів у вільний обіг.
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_2 самостійно обраний другорядний (резервний) метод визначення митної та самостійно заявлену митну вартість у сумі 86032,05 грн., а тому доводи позивача про те, що вказана сума є митною вартістю, скоригованою митним органом, є помилковими.
Отже, митним органом за МД від 30.07.2019 №UA805180/2019/21188 було визнано саме митну вартість товару, визначену декларантом за резервним методом на рівні 3064 євро, а не ту, яка відповідала б ціні договору (перший (основний) метод, 700 євро).
Враховуючи, що за митною декларацією від 30.07.2019 №UA805180/2019/21188 митним органом була визнана не ціна договору, а інша митна вартість, колегія суддів вважає безпідставними твердження представника позивача на те, що відповідач у спірних відносинах був зобов'язаний порівнювати заявлену позивачем митну вартість з ціною договору, вказаною ОСОБА_2 у МД від 30.07.2019 №UA805180/2019/21188.
Разом з тим, як зазначалось вище, визначення митної вартості за ст.ст. 59, 60 МК України здійснюється на підставі саме ціни договору, яка була визнана митним органом як митна вартість, а відтак, беручи до уваги, що ціна договору у 700 євро митним органом не визнавалась, у відповідача не було правових підстав для застосування другорядних методів за ціною договору щодо ідентичних або аналогічних товарів, як помилково стверджує представник позивача.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає, що митним органом правомірно визначено митну вартість ввезеного позивачем автомобіля за шостим (резервним) методом на підставі митної вартості, за якою раніше було здійснено митне оформлення аналогічного товару за МД від 30.07.2019 №UA805180/2019/21188.
Твердження представника позивача про те, що митна вартість товару, ввезеного фізичною особою для особистих цілей, може бути скоригована виключно з використанням методів за ціною договору щодо ідентичних або аналогічних товарів, колегія суддів вважає хибним, з наступних підстав.
Відповідно до ч.4 ст.368 МК України у разі наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів митні органи визначають їх вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до вимог цього Кодексу.
Разом з тим, ця норма не містить вказівки на ст.ст.59, 60 МК України, якими урегульовано застосування методів за ціною ідентичних або аналогічних товарів, та не забороняє застосування шостого (резервного) методу при визначенні митної вартості автомобіля.
При цьому, умовою застосування ч.4 ст.368 МК України є наявність доказів недостовірності заявленої фактурної вартості, проте, у спірних відносинах підставою для коригування слугувала не недостовірність фактурної вартості, а відсутність документального підтвердження заявленої митної вартості товару.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів дійшла висновку, що Сумська митниця ДФС при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів від 18.11.2019 №UA805180/2019/000239/2 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Митним кодексом України, а відтак, відсутні підстави для визнання протиправним та скасування зазначеного рішення.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 року по справі № 480/4980/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Роз'яснити, що відповідно до п. 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, cтрок на оскарження постанови продовжується на строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова
Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено 12.05.2020 року