ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
12 травня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3858/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Будішевської Л.О.
суддів Таран С.В., Поліщук Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення господарського суду Одеської області від 26.02.2020, ухвалене суддею Щавинською Ю.М., м. Одеса
у справі № 916/3858/19
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Степовик»
про стягнення 5956,77 грн.
У грудні 2019 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі АТ «НАК «Нафтогаз України») звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Степовик» (ОСББ «Степовик»), в якому просило суд стягнути з останнього 5956,77 грн., з яких: 4151,68 грн. пені, 593,12 грн. 3% річних та 1211,97 грн. інфляційних втрат.
Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем умов договору №3713/1617-ТЕ-23 від 08.09.2016 в частині своєчасної оплати вартості поставленого в період з жовтня 2016 року по березень 2017 року природного газу.
Рішенням господарського суду Одеської області від 26.02.2020 у справі № 916/3858/19 позов АТ «НАК «Нафтогаз України» задоволено частково, стягнуто з ОСББ «Степовик» 5946,88 грн., з яких: 4151,68 грн. пені, 593,12 грн. 3% річних, 1202,08 грн. інфляційних втрат, а також 1917,81 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.
Місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати вартості поставленого природного газу.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача 9,89 грн. інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив про додаткове нарахування по деяким періодам на суму заборгованості інфляції за попередні періоди, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про неправильність та необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат.
Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову, АТ «НАК «Нафтогаз України» подало на нього апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що судом першої інстанції було помилково здійснено перерахунок інфляційних втрат. Зокрема, скаржник зазначає, що інфляційні втрати за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні витрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, АТ «НАК «Нафтогаз України» просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 26.02.2020 у справі № 916/3858/19 в частині відмови у задоволенні позову, прийняти нове рішення в цій частині про задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді Будішевської Л.О., суддів Таран С.В., Поліщук Л.В.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 у справі №916/3858/19 за апеляційною скаргою АТ «НАК «Нафтогаз України» відкрито апеляційне провадження, вирішено здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено ОСББ «Степовик» строк до 13.04.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання стосовно процесуальних питань. Одночасно скаржнику поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження та зупинено дію оскаржуваного рішення суду.
Відзив на апеляційну скаргу від ОСББ «Степовик» не надходив.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, Південно-західний апеляційний господарський суд в даному випадку переглядає рішення господарського суду Одеської області від 26.02.2020 у справі № 916/3858/19 лише в частині відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 9,89 грн. інфляційних втрат.
Як вже зазначалось раніше, відмовляючи у задоволенні позову АТ «НАК «Нафтогаз України» в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а не на суму боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Нарахування інфляційних витрат на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданих у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997, визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду.
Відповідно до пункту 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу, не обтяжена будь-якими додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.
Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць, у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Аналогічний висновок щодо обґрунтованості нарахування втрат від інфляції лише на суму основного боргу викладено у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №914/712/16, від 08.05.2018 у справі № 924/669/17, від 21.05.2019 року у справі №916/2889/13.
Незважаючи на те, що дійсно інфляційні витрати є збільшенням суми основного боргу в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, входять до складу грошового зобов'язання, оскільки для їх застосування не потрібна вина відповідача (існують об'єктивні процеси в державі з обігом грошових коштів), але все ж таки законодавець розмістив норми ст. 625 ЦК України у главі 51, як правові наслідки порушення боржником зобов'язання у вигляді застосування до нього такого виду виключної відповідальності.
Тобто, здійснення нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, є помилковим, оскільки фактично, за таких умов, здійснюється нарахування "інфляції на інфляцію", а отже, має місце подвійна відповідальність особи, яка прострочила виконання грошового зобов'язання, що не відповідає приписам ст. 61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Зазначена стаття Конституції закріплює загальновизнаний принцип права "Non bis in idem" (двічі за одне і те саме не карають), що забороняє притягати особу (в т.ч. юридичну, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 30.05.2001 року № 7-рп/2001 у справі про відповідальність юридичних осіб) щонайменше двічі до юридичної відповідальності одного виду (цивільно-правової, кримінальної, адміністративної, дисциплінарної тощо) за одне й те саме правопорушення (цивільно-правовий делікт, злочин, адміністративне або дисциплінарне правопорушення).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно із суми боргу.
Перевіривши здійснений судом першої інстанції перерахунок інфляційних втрат, колегія суддів зазначає про його правильність.
Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №913/63/18 та від 17.07.2018 у справі №904/10242/17 колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки обставини, встановлені в цих справах, не є однаковими з обставинами даної справи. Зокрема, у вказаних справах вищезазначені висновки були зроблені з урахуванням того, що позивач звернувся з позовом про стягнення інфляційних втрат, нарахованих на основний борг, який був стягнутий за судовим рішенням у іншій справі.
Рішення господарського суду Одеської області від 26.02.2020 у справі №916/3858/19 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду та не можуть бути підставою для його скасування або зміни.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283
ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд -
Рішення господарського суду Одеської області від 26.02.2020 у справі №916/3858/19 залишити без змін.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 ГПК України, у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя Л.О. Будішевська
Суддя С.В. Таран
Суддя Л.В. Поліщук