Постанова
Іменем України
06 травня 2020 року
м. Київ
справа № 155/333/17
провадження № 61-40660св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач -Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агропродторг»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 квітня 2018 року у складі судді Філюк Т. М. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 20 червня 2018 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Грушицького А. І., Данилюк В. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зпозовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродторг» (далі - СГ ТОВ «Агропродторг») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що відповідно до наказу від 30 серпня 2016 року № 15-к ОСОБА_1 незаконно звільнено з роботи згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Після закінчення чергової відпустки у червні 2016 року охоронець не допустив його до роботи за адресою: АДРЕСА_1 , пояснивши такі дії розпорядженням директора ОСОБА_2 .
У липні 2016 року позивач був присутній на підприємстві на переговорах з іншими засновниками товариства, однак жодних претензій щодо його не виходу на роботу директор не повідомив та пояснень не вимагав.
Про звільнення він дізнався 02 лютого 2017 року під час вручення виписки з наказу від 30 серпня 2016 року № 15-к.
Відповідач пропустив строк притягнення його до відповідальності, порушив порядок накладення дисциплінарного стягнення. Причини невиходу позивача на роботу є поважними і не можуть вважатись прогулом, а звільнення є незаконним.
Позивач просив суд поновити його на посаді начальника сільськогосподарського підрозділу СГ ТОВ «Агропродторг» та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17 920,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 квітня 2018 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 20 червня 2018 року, в позові відмовлено.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вчинення прогулів ОСОБА_1 є триваючим порушенням. Позивач не надав доказів поважності причин прогулів протягом тривалого часу та доказів повідомлення відповідача про причину його відсутності. Звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог законодавства.
У суді апеляційної інстанції позивач підтвердив свою відсутність на роботі як до дати складення акта від 20 липня 2016 року, так і з 20 липня 2016 року до моменту звільнення, тому відповідач не пропустив строки застосування дисциплінарного стягнення.
Керівництво СГ ТОВ «Агропродторг»при звільненні позивача з роботи врахувало ступінь тяжкості вчиненого проступку, а саме нез'явлення його на роботі протягом багатьох днів, не попередження про неможливість з'явлення на роботі, систематичне порушення правил трудового розпорядку.
Оскільки відсутні підстави для задоволення позову в частині поновлення на роботі, тому позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 20 червня 2018 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
25 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
10 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушеннями норм процесуального права.
Суди дійшли помилкових висновків, що відповідач не пропустив строки застосування дисциплінарного стягнення, оскільки у наказі про звільнення зазначено відсутність на роботі без поважних причин з 27 червня 2016 року до 19 липня 2016 року, а звільнення відбулося 30 серпня 2016 року, тобто більш як через місяць після виявлення дисциплінарного проступку, що є порушенням вимог статті 148 КЗпП України.
Прогули у період з 27 червня 2016 року до 19 липня 2016 року підтверджуються актом від 20 липня 2016 року, тому саме з цієї дати починається строк притягнення до дисциплінарної відповідальності. Іншим встановленим фактом прогулу є 30 серпня 2016 року, на підставі якого починається інший строк притягнення до дисциплінарно відповідальності. Тому висновок судів про триваюче порушення трудової дисципліни є безпідставним.
Висновки судів грунтуються на недопустимих доказах, що є порушенням статті 78 ЦПК України. Табелі обліку використання робочого часу не містять відомостей про відсутність позивача на роботі без поважних причин, оскільки відмітки, що містяться в табелях не відповідать Типовій формі № П-5, яка затверджена наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 року № 489.
Відповідач не надав належних письмових документів щодо внутрішнього трудового розпорядку, суди встановили графік роботи товариства за показаннями свідків.
Аргументи інших учасників справи
Відзив СГ ТОВ «Агропродторг» на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Позивач не довів підстави відсутності на роботі в період з 27 червня 2016 року до 30 серпня 2016 року.
Суди встановили графік роботи товариства за показаннями свідків, що не суперечить вимогам статті 76 ЦПК України, тому доводи касаційної скарги, що висновки судів не грунтуються на допустимих доказах є необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги, що табелі обліку використання робочого часу містять умовні позначення, які не відповідать Типовій формі № П-5, затвердженій наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 року № 489, не спростовують факт відсутності позивача на роботі у період з 27 червня 2016 року до 30 серпня 2016 року.
Суди дійшли обгрунтованих висновків, що ОСОБА_1 допустив прогули на роботі у вказаний період.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 працював в СГ ТОВ «Агропродторг» та відповідно до наказу від 08 листопада 2011 року № 26-к переведений на посаду начальника сільськогосподарського підрозділу СГ ТОВ «Агропродторг».
Згідно з наказом від 01 червня 2016 року № 12-о у період з 01 червня 2016 року до 25 червня 2016 року ОСОБА_1 перебував у щорічній відпустці.
Позивач у період з 27 червня 2016 року до 30 серпня 2016 року на роботу не виходив, про причини невиходу не повідомляв.
19 липня 2016 року у зв'язку з доповідною запискою інспектора відділу кадрів ОСОБА_3 , наказом № 14-К на підприємстві створено комісію з питань встановлення термінів, причин та обставин відсутності ОСОБА_1 на роботі.
Згідно з актом комісії від 20 липня 2016 року позивач 27 червня 2016 року, 29 червня 2016 року, 30 червня 2016 року, 01 липня 2016 року, 04 липня 2016 року, 05 липня 2016 року, 06 липня 2016 року, 07 липня 2016 року, 08 липня 2016 року, 11 липня 2016 року, 12 липня 2016 року, 13 липня 2016 року, 14 липня 2016 року, 15 липня 2016 року, 18 липня 2016 року та 19 липня 2016 року був відсутній на роботі з невідомих причин.
20 липня 2016 року ОСОБА_1 СГ ТОВ «Агропродторг»надіслало лист-вимогу про надання пояснень відсутності на роботі, який 30 серпня 2016 року повернувся з відміткою: «За закінченням терміну зберігання».
30 серпня 2016 року комісія склала акт, що начальник сільськогосподарського підрозділу товариства ОСОБА_1 пояснення з приводу відсутності на роботі у період з 27 червня 2016 року до 19 липня 2016 року не надав, також був відсутній на роботі у період з 20 липня 2016 року до 30 серпня 2016 року.
Відповідно до наказу від 30 серпня 2016 року № 15-к ОСОБА_1 звільнено з роботи за прогули згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки).
Прогул є дисциплінарним проступком, до звільнення з цієї підстави застосовується положення статей 147, 148, 149 КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.
Згідно зі статею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення до працівника, власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошуєтьсяв наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов'язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця, а не його обов'язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці. До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни. Власник підприємства зобов'язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов'язковому порядку зазначити мотиви застосування стягнення.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України у справі від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з'ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом четвертим статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.
З урахуванням встановлених обставин справи, суди дійшли обгрутованих висновків, що відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у період з 27 червня 2016 року до 30 серпня 2016 року є прогулами, оскільки він був відсутнім на роботі у цей період без поважних причин.
Суд апеляційної інстанції встановив, що пропонував позивачу надати письмові пояснення щодо прогулів, що підтверджується листом-вимогою від 20 липня 2016 року про надання пояснень, який відповідач надіслав за зареєстрованим місцем проживання позивача, відповідач проводив дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни, допущені позивачем, що підтверджено доповідною запискою, актами комісій, табелями виходу на роботу.
Відповідно до статті 21 КЗпП України на працівника покладається обов'язок виконувати роботу, визначену угодою між ним і власником та дотримання внутрішнього трудового розпорядку, а статтею 139 Кодексу встановлено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, точно додержуватись трудової дисципліни.
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Згідно з частиною третьою статті 241-1 КЗпП України строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.
Отже, наказ про звільнення ОСОБА_1 від 30 серпня 2016 року № 15-к, виданий в межах строку застосування до порушника дисциплінарного стягнення у виді звільнення, а саме не пізніше одного місяця з дня його виявлення і не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що відповідач порушив строки застосування дисциплінарного стягнення, оскільки в суді апеляційної інстанції позивач підтвердив свою відсутність на роботі як до дати складання акта від 20 липня 2016 року, так і з 20 липня 2016 року до часу звільнення, тому суди обгрунтовано виходили з того, що позивач вчинив прогули, що мали тривалий характер.
Верховний Суд зауважує, що встановлення судами графіку роботи товариства за показаннями свідків суперечить вимогам статті 76 ЦПК України та не є допустимим доказом, проте на розгляд справи по суті це не впливає.
Доводи касаційної скарги, що табелі обліку використання робочого часу містять умовні позначення, які не відповідать Типовій формі № П-5, затвердженій наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 року № 489, не спростовують факт відсутності позивача на роботі у період з 27 червня 2016 року до 30 серпня 2016 року.
Верховний Суд зауважує, що при звільненні позивача з роботи відповідач врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку, також тривалість відсутності позивача на робочому місці.
Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав відповідну правову оцінку та виклав висновки на їх спростування, які зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 20 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко