Справа № 357/13993/19
2/357/311/20
Категорія 65
06 травня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Кривенко О. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія-23», ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом,-
Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що відповідно до ордеру №1247 Серії НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення Білоцерківського міськвиконкому від 09.07.1981 року, на заселення сім'ї з трьох чоловік, позивачу надали квартиру АДРЕСА_1 . На той час членами сім'ї позивача були її неповтновлітні брат - ОСОБА_4 та сестра ОСОБА_5 , відповідач по справі. Після отримання вказаної квартири, позивач з сестрою і братом вселилися в неї та зареєстрували своє місце проживання, згодом брат позивача, ОСОБА_4 виїхав до Росії де в 2003 році помер, сестра ОСОБА_6 в 1993 році вийшла заміж та пішла проживати до чоловіка. Позивач залишилася проживати в квартирі зі своєю сім'єю. Позивач вказує на те, що з 1993 року відповідач ОСОБА_2 у вказаній квартирі не проживає, не проводить оплату за комунальні послуги, будь-яких особистих її речей в квартирі не має. Позивач просила в судовому порядку, на підставі ст.ст. 71,72 ЖК України, визнати відповідача такою, що втратила право на користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .
Позивач в судовому засіданні позов підтримала.
Відповідач позов не визнала.
Третя особа - ОСОБА_3 підтримав позов.
Третя особа - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія-23» в судове засідання не направили свого представника, письмових пояснень, заяв чи будь-яких клопотань суду не подали, повідомлені про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.
Заслухавши пояснення учасників процесу, покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення.
В судовому засіданні встановлено, що виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради 09.07.1981 року було прийнято рішення про надання ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 двохкімнатну квартиру. Згідно ордеру №1247БЦ вказані особи були вселені в житлове приміщення площею 28,3 кв.м , квартиру АДРЕСА_1 . (а.с.8).
Як вбачається з довідки, наданої Управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради про місце проживання та склад сім'ї № 4704 від 29.11.2019 року, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані три особи: позивач ОСОБА_1 , її син - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , відповідач по справі. (а.с.9).
На підставі заяви позивача, працівниками ОСББ «Надія-23» було складено акт непроживання від 02.12.2019 року в присутності позивача та сусідів, які проживають в будинку АДРЕСА_2 , за підписом голови ОСББ «Надія-23». З даного Акта вбачається, що гр. ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_2 , зареєстрована, але не проживає. (а.с.10).
Встановлено, що 29.04.1988 року позивач в зв'язку з реєстрацією шлюбу змінила прізвище « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 . 01.12.2009 року шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 був розірваний, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу.
Встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 та 20.04.2006 року на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 15.03.2006 року шлюб розірвано.
Позивач суду пояснила, що згідно ордеру на житлове приміщення № НОМЕР_3 Серії НОМЕР_1 на сім'ю з трьох чоловік вона отримала квартиру АДРЕСА_1 . На той час членами сім'ї позивача були її брат - ОСОБА_4 та сестра ОСОБА_5 , які були неповнолітніми, позивач була призначена опікуном своїх менших сестри і брата. Після надання вказаної квартири всі троє вони вселилися в неї та були там зареєстровані, згодом брат ОСОБА_4 виїхав до Росії, сестра ОСОБА_2 вийшла заміж, забрала всі свої особисті речі із квартири та переїхала проживати до свого чоловіка. Позивач вказує на те, що з 1993 року відповідач ОСОБА_2 у вказаній квартирі не проживає, не сплачує комунальні платежі, не приймає участі у проведенні ремонтів, в квартирі відсутнє її майно. У позивача з відповідачем склалися недоброзичливі відносини. Позивач зазначає, що постійно проживає зі своїм чоловіком і сином в квартирі де відповідачу не має місця для проживання. Позивач вважає, що відповідач не має права на користування спірною квартирою, оскільки в квартирі відсутні умови для проживання двох сімей. Та оскільки відповідач більше 6 місяців не проживає в спірній квартирі, то слід її визнати такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Відповідач заперечуючи позов суду пояснила, що дійсно зареєстрована, але не проживає близько 20 років в квартирі АДРЕСА_1 , оскільки не мала доступу для постійного проживання в квартирі свої матері. Відповідач пояснила, що спірна квартира належала її матері ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та через місяць після її смерті материна квартира на 1-му поверсі була обміняна на іншу квартиру в цьому ж будинку. Ордер на квартиру було видано 09.07.1981 року і позивач і відповідач та їхній брат, всі були на той час неповнолітніми. В серпні 1981 року позивачу виповнилося 18 років та за допомогою родичів, які були небайдужі до дітей, було оформлено опікунство старшою сестрою над меншими братом і сестрою. Всі троє дітей є рівними в правах квартиру АДРЕСА_1 . Позивач перша вийшла заміж та створила свою сім'ю, а коли відповідач вийшла заміж, то через різні непорозуміння, відповідач вимушена була з чоловіком піти в орендоване житло. В 1995 році ОСОБА_2 мала намір вселитися у вказану квартиру, але не мала доступу. Позивач змінила двері, замки та постійно проживає з членами своєї сім'ї в квартирі АДРЕСА_1 , вважаючи, що, лише, їй належить право користуватися цим житлом. Після розірвання шлюбу з чоловіком, відповідач знову намагалася вселитися у вказану квартиру, але позивач не впустила її до квартири, тому відповідач з малолітньою донькою вимушена була йти проживати до тітки, потім винаймати собі жило. Позивач ніколи не цікавилася тим де живе її менша сестра, ніколи не надавала допомоги, іноді, не дозволяла залишитися переночувати в квартирі. Відповідач не має доступу до квартири для постійного проживання, хоча ніколи не відмовлялася від житла, мала намір проживати в ній.
Третя особа - ОСОБА_3 суду пояснив, що квартира де він проживає належить його матері ОСОБА_1 . А відповідач ОСОБА_2 хоча й зареєстрована в цій квартирі, але з 1993 року не проживає, не спілкується з позивачем, не з'являється, не допомагає утримувати житло, ніяких перешкод в користуванні житлом їм ніхто не чинив, але всім разом проживати в квартирі неможливо. У відповідача відсутній вільний доступ до квартири, де вона зареєстрована.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 суду пояснив, що з народження проживає по-сусідству з позивачем. Відповідача не зазнає, не бачив, щоб вона мешкала в їхньому будинку. В квартирі АДРЕСА_1 проживає позивач зі своїм сином. Свідок ОСОБА_14 , яка з позивачем проживає по сусідству з 1967 року, суду показала, що мати сторін у 80-х роках працювала на заводі де отримала житло та з трьома дітьми вселилася в двохкімнатну квартиру будинку АДРЕСА_3 році мати сторін померла, а в квартиру до дітей вселилася їхня тітка, яка доглядала дітей. А потім позивач ОСОБА_1 досягла повноліття, і стала опікуном менших сестри і брата. Після того, як відповідач ОСОБА_2 вийшла заміж, більше 20 років вона у вказаній квартирі не проживає. Свідку невідомо де мешкає відповідач. Між сестрами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неприязні відносини. Свідок ОСОБА_15 , яка приходиться донькою відповідача, суду пояснила, що позивач не впускає її з мамою проживати в квартиру по п- АДРЕСА_2 . Декілька раз позивач не впускала їх в квартиру. Був випадок коли вітчим свідка перебував в нетверезому стані і вона з мамою не могли знаходитися з вітчимом в одному помешканні, прийшли ночувати до позивача, яка їх не впустила, бо вважає, що відповідач не має права проживати в одній квартирі з позивачем. Свідок ОСОБА_16 , який є двоюрідним братом сторін, суду пояснив, що відповідач більшість часу проживала в орендованому помешканні. Коли в позивача народилися діти, то відповідач вимушена була виїхати зі спільної квартири. Відповідач проживала деякий час в квартирі свідка. Позивач не бажає ділити квартиру з сестрою. Позивач не допустить відповідача проживати в квартиру АДРЕСА_1 . Свідок ОСОБА_17 , яка приходиться сторонам тіткою, суду пояснила, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_12 , матері сторін. Всі родичі після смерті ОСОБА_12 допомагали ставити на ноги її дітей. Родичі складалися коштами, по черзі проживали з дітьми, писали прохання, звернення в різні інстанції, щоб покращити умови проживання дітей-сиріт. В липні 1981 році відбувся обмін квартири, ордер на поселення в квартирі АДРЕСА_1 виписали на трьох дітей. Але позивач вигнала з квартири сестру і брата, не спілкується з родичами, не допомагає сестрі, не впускає її жити в квартиру.
При вирішенні даної справи суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Згідно зі ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно зі ст.163 ЖК України, у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу.
За ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Це ж положення закріплено в ст.9 ЖК України, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
В п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12.04.1985 року /зі змінами/ «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Отже, у разі відсутності особи понад шість місяців при розгляді позову про визнання її такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини справи, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Проаналізувавши надані суду докази по справі, суд приходить до висновку, що позов не знайшов свого підтвердження в суді. Дійсно, відповідач понад 6 місяців не проживає в квартирі АДРЕСА_1 , однак, судом встановлені поважні причини такої відсутності відповідача у вказаному помешканні.
Встановленим є те, що позивач заперечує право відповідача користуватися спірною квартирою. Позивач необґрунтовано наділяє себе переважним правом користування та розпорядження житлом і, наразі, одноособово володіє квартирою, бажає на себе приватизувати спірну квартиру, тому ініціювала даний судовий спір. Хоча спірна квартира була надана в користування сторін внаслідок обміну квартири їхньої матері. На час видачі ордеру на житлове приміщення № НОМЕР_3 Серії НОМЕР_1 , позивач, яка записана квартиронаймачем, була неповнолітньою. У вказану квартиру, в липні 1981 року були вселені три неповнолітні особи, які залишилися сиротами після смерті їх матері. Зазначене позивач не заперечила.
Судом встановлено, що відповідачу чиняться перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Позивач заперечує право відповідача на спільне користування вказаним житлом, обґрунтовуючи дане відсутністю належних житлових умов для спільного проживання двох сімей. Позивач висловлює варіанти де могла б мешкати сім'я сестри (в квартирі тітки, двоюрідного брата), та при цьому не припускає вселення і проживання відповідача за місцем її реєстрації, в батьківській квартирі.
Відповідач ОСОБА_2 не має іншого власного житла для проживання, не має де зареєструвати своє місце проживання, а також, вона не має вільного доступу до спірної квартири, не має ключів від вхідних дверей. Наразі, доступ для проживання в спірній квартирі є, лише, у позивача та членів її сім'ї.
Відповідач не заперечує утримувати квартиру відповідно до своєї частки. ОСОБА_2 не втратила інтересу до житла та має намір проживати в квартирі, на яку, вважає, що має рівні права з позивачем.
Позивач скористалася своїм правом на судовий захист, однак її позиція не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду справи.
Керуючись ст..ст. 9,71,72,163 ЖК України, ст. 12, 13, 81, 141, 158, 258- 265, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа : Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія-23», ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 08.05.2020 року.
Згідно п. 3 Розділу ХІІ ЦПК України під час дії карантину, встановленого КМ України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений ст. 354 ЦПК України, продовжується на строк дії такого карантину.
СуддяО. Я. Ярмола