№ 336/5175/2019
1-кп/336/271/2020
24 квітня 2020 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, з неповною середньою освітою (9 класів), неодруженого, непрацевлаштованого, що не має зареєстрованого місця проживання, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,
- обвинуваченого за ч. 3 ст. 185 КК України,
Обвинувачений вчинив злочинне посягання проти чужої власності за таких обставин.
Близько 13-00 години 27 червня 2019 року обвинувачений, керуючись умислом на крадіжку, з охоронюваної території приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Олексія Поради, 44, де він опинився, перелізши через паркан, таємно викрав металевий кут довжиною 1 м 17 см вагою 21 кг 900 гр. вартістю відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи 267 грн. 73 коп. та металевий кут довжиною 1 м 50 см вагою 28 кг вартістю відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи 343 грн. 25 коп.
Описаними діями потерпілому - приватному акціонерному товариству «Запорізький абразивний комбінат» - спричинено майнову шкоду у сумі 610 грн. 25 коп.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений повністю визнав винуватість у вчиненні таємного заволодіння чужим майном за вказаних в обвинуваченні обставин і дав показання про мотиви і фактичні обставини вчинення кримінально караного діяння.
Пояснив, що вчинив крадіжку, оскільки не мав грошей на випивку і в такий спосіб бажав їх заробити. В зазначеному в обвинуваченні місці переліз через паркан і одразу помітив два кути, що лежали просто на землі. В такий же спосіб залишив територію підприємства та направився до пункту приймання металобрухту, проте, пройшовши близько 100 метрів, був зупинений співробітниками охорони підприємства, які вилучили у нього викрадене майно.
У вчиненні злочину щиро розкаявся. Пояснив, що повністю усвідомив протиправність вчиненого і жалкує про те, що сталося.
Зі згоди учасників кримінального провадження в силу ч. 3 ст. 349 КПК України інші докази щодо обставин, які ніким не оспорюються, при з'ясуванні обставин справи не досліджувалися, при цьому суд з'ясував, чи правильно розуміють учасники провадження ці обставини, чи добровільна їх позиція, а також роз'яснив наслідки дослідження доказів в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України і переконався в правильності усвідомлення ними цих наслідків.
Суд кваліфікує дії обвинуваченого:
- за ч. 3 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка, поєднана з проникненням до сховища;
При призначенні покарання суд у відповідності до ст. 65 КК України, яка внормовує загальні засади призначення покарання, виходить із ступеня тяжкості вчиненого діяння, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Як випливає із змісту ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
За змістом роз'яснення п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України випливає, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання. а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.
Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено є не лише кара, а й виправлення засудженого.
З урахуванням наведених положень законодавства при призначенні покарання суд враховує, що ОСОБА_4 тяжкий скоїв злочин.
Разом з цим суд бере до уваги і зміст обвинувачення, яке утворює один епізод крадіжки, а також об'єкт викрадення, яким є лом металу, що, очевидно, не представляв для потерпілого великої споживчої цінності, тому зберігався не лише поза обладнаних для цієї мети приміщень, а взагалі - на вулиці; той факт, що предмет викрадення, визнаний речовим доказом, переданий на зберігання потерпілому і в силу ст. 374 КПК України буде повернений йому за належністю.
Бере до уваги суд і спосіб вчинення зазначеної крадіжки, яка не поєднана із псуванням запорів, пошкодженням майна для досягнення мети доступу до нього, а вчинена хоча і на території чужого володіння, проте шляхом доступу до матеріальних цінностей шляхом подолання висоти паркану.
Наведені обставини свідчать про невисокий ступінь суспільної небезпеки цього злочинного посягання, хоча й віднесеного за формальними критеріями до тяжких злочинів.
У вчиненому обвинувачений щиро покаявся, активно сприяв суду у встановленні фактичних обставин справи, через повернення потерпілому викраденої речі усунуто спричинено шкоду.
Перелічені обставини суд визнає такими, що пом'якшують покарання обвинуваченого.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , фактичні обставини справи не містять.
Сукупність згаданих пом'якшуючих обставин, відсутність обтяжуючих покарання обставин; відомості про особу винного, який має постійне місце проживання, хоча й без реєстрації; роботу, хоча й у відсутність офіційного працевлаштування, що свідчить про достатній рівень його соціалізації, дають суду підстави при призначенні покарання звільнити винну особу від відбування покарання з випробуванням.
Застосування згаданого інституту звільнення від відбування покарання, яке, як зазначено, має бути індивідуальним щодо кожної особи, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання з урахуванням таких міркувань.
Як випливає з наведених роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов'язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.
Питання звільнення від відбування покарання з випробуванням внормоване статтею 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з ст. 61 Конституції, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст. 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у своєму Рішенні від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора»: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Вимога додержувати справедливості під час застосування кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема, у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.), статті 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Наведені міркування дають суду підстави дійти висновку про недоцільність застосування до обвинуваченого за вироком найбільш суворого заходу примусу, без надання особі можливості виправлення без ізоляції від суспільства.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про можливість призначення обвинуваченому мінімального покарання у виді позбавлення волі, яке передбачене санкцією частини статті обвинувачення та звільнення його від відбування покарання з випробуванням з встановленням мінімального строку такого випробування.
Визнана речовим доказом викрадена річ підлягає поверненню потерпілому.
Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлений, відомостей про процесуальні витрати суду не надано.
У відсутність клопотань учасників кримінального провадження щодо застосування до обвинуваченого запобіжного заходу суд вважає за можливе не застосовувати до ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили запобіжний захід, який не обирався і на стадії досудового розслідування.
Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, що передбачений ч. 3 ст. 185 КК України та призначити покарання у вигляді трьох років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнити, якщо обвинувачений протягом іспитового строку тривалістю в один рік не скоїть нового злочину і виконає покладені на нього в силу ст. 76 КК України обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Речові докази - металевий кут довжиною 1 м 17 см вагою 21 кг 900 гр. та металевий кут довжиною 1 м 50 см вагою 28 кг, передані на зберігання представнику приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат», - повернути приватному акціонерному товариству «Запорізький абразивний комбінат» за належністю.
Запобіжний захід до обвинуваченого до набрання вироком законної сили не застосовувати.
На вирок суду може бути подана апеляція до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасникам провадження, які не були присутні в залі судового засідання під час проголошення вироку, його копія буде направлена не пізніше наступного за днем проголошення вироку дня.
Суддя ОСОБА_1