Справа № 311/1181/20
Провадження № 2-з/311/10/2020
06.05.2020
06 травня 2020 року м. Василівка
Суддя Василівського районного суду Запорізької Сидоренко Ю.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення суми боргу кредитором спадкодавця -
13 квітня 2020 року до Василівського районного суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення суми боргу кредитором спадкодавця та у пред'явленому позові позивачка просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 04.03.2019 року у сумі 200000,00 грн. в межах вартості спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з відповідача ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2000,00 грн.
Одночасно з поданням позовної заяви до суду позивачем ОСОБА_1 подано до суду 04.05.2020 року клопотання про забезпечення позову, викладене в редакції від 30.04.2020 року та в якому заявник просить з метою забезпечення позовних вимог заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно, а також іншим суб'єктам, на яких покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчинити реєстраційні дії (реєстрацію права та їх обтяжень) відносно відчуження спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вирішення даного позову по суті.
В обґрунтування поданого клопотання, заявник ОСОБА_1 посилається на те, що 04.03.2020 року нею була направлена до Василівської державної нотаріальної контори Запорізької області претензія кредитора. Василівською державною нотаріальною конторою Запорізької області дана претензія була направлена до приватного нотаріуса Василівського районного нотаріального округу Петричкович Ю.А. за місцем відкриття спадщини, якою в свою чергу були пред'явлені вимоги кредитора до спадкоємця померлого ОСОБА_2 , який звернувся із заявою про прийняття спадщини, відповідач по даній справі. Однак, вимога з боку останнього виконана не була.
Та у зв'язку з тим, що за пред'явленим позовом ціна позову складає 200 000 грн.00 коп., а також, що спадкоємець ОСОБА_2 після отримання свідоцтва про право на спадщину може вчинити дії щодо відчуження спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заявник ОСОБА_1 , посилаючись на ст.ст.76,149,151,153 ЦПК України, звертається до суду з даним клопотанням про забезпечення позову.
Вивчивши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, проаналізувавши зміст позовних вимог, виходячи із пов'язаності заходів забезпечення позову з предметом спору, співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, оглянувши матеріали позовної заяви, суд вважає, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п.п.1,2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії, а у відповідності до ч.3 цієї статті заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У відповідності з ч.1 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.
У відповідності з ч.2 ст.151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.151 ЦПК України, серед іншого заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Тобто, для обґрунтування забезпечення позову повинна бути підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.
Відповідно до ч.3 ст.152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Частиною 1 статті 153 ЦПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Згідно роз'яснень, наданих в пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину, а також має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути обмежений в своїй власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Аналізуючи вищезазначені норми, можна зробити висновок, що у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
За змістом заявлених ОСОБА_1 позовних вимог вбачається, що предметом позову є стягнення суми боргу кредитором спадкодавця. Однак, наведені позивачем у поданій заяві від 30.04.2020 року заходи забезпечення позову не пов'язані з предметом заявлених на теперішній час позовними вимогами про стягнення суми боргу кредитором спадкодавця. У поданій заяві про забезпечення позову позивачка просить заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно, а також іншим суб'єктам, на яких покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчинити реєстраційні дії (реєстрацію права та їх обтяжень) відносно відчуження спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Проте, у пред'явленому позові відповідачем визначено ОСОБА_2 і, як на підставу забезпечення позову позивач ОСОБА_1 , посилається на ті обставини, що відповідач ОСОБА_2 являється спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , однак, будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин про те, що відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_3 , звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно, у встановленому законом порядку прийняв спадщину, до матеріалів заяви про забезпечення позову, матеріалів позовної заяви не додано. Також, позивачем не надано доказів на підтвердження заяви про забезпечення позову, які б свідчили, що відповідачу ОСОБА_2 належить право власності чи право користування на певне спадкове майно і що відповідач, маючи таке право, зможе відчужити це майно і, на думку суду, такі твердження позивача є голослівними та належними доказами не підтвердженими.
З врахуванням вищенаведеного, співмірними заявленим позивачем вимогами та недопущення порушення прав спадкоємців на отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , суд дійшов до висновку, що в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити, оскільки заява позивача не містить належного обґрунтування обставин про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.149-150, 153, 258-260, 353, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення суми боргу кредитором спадкодавця - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Василівський районний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя
Василівського районного суду
Запорізької області Ю.В. СИДОРЕНКО