Постанова
Іменем України
29 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 203/6836/14-ц
провадження № 61-15415св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.
Олійник А. С., Усика Г. І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року у складі судді Колесніченко О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що на підставі договорів купівлі-продажу та дарування 21/100 частини домоволодіння, укладених між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Наукова виробнича фірма «Варіант» (далі - ТОВ « НВФ «Варіант») йому належала квартира АДРЕСА_1 .
Вказував, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська
від 06 березня 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_2 та витребувано у нього 21/100 частини (до якої входить квартира
АДРЕСА_1 загальною площею 135,8 кв. м, житловою площею 99,1 кв. м. Цим рішенням визнано право власності
ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно, а також встановлено, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем об'єкта нерухомості.
Звертав увагу на те, що в зазначеній вище квартирі ним проведено капітальний ремонт, внаслідок чого були понесені значні матеріальні витрати, на які збільшилася вартість вказаного майна, і які не можуть бути відокремлені від нього.
Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь понесені витрати на поліпшення квартири АДРЕСА_1 в розмірі 440 784,00 грн, а також 3 % річних в розмірі 13 223,52 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 440 784,00 грн в рахунок відшкодування вартості здійснених витрат на невід'ємні поліпшення майна - квартири
АДРЕСА_1 , а також витрати на проведення експертизи в розмірі
3 686,40 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача, як добросовісного набувача, що здійснив поліпшення спірного майна, підлягають захисту шляхом відшкодування відповідачем позивачу здійснених ним витрат у розмірі, на яку збільшилася вартість квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи від 10 вересня 2015 року.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року заочне рішення Кіровського районного суд м. Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року змінено, викладено другий абзац резолютивної частини рішення суду в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 238 420,00 грн на відшкодування вартості здійсненних витрат на невід'ємні поліпшення майна та судовий збір в розмірі 2 384,00 грн». В іншій частині заочне рішення Кіровського районного суд м. Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково виходив з розміру витрат, посилаючись на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 10 вересня 2015 року, оскільки цим висновком встановлена саме ринкова вартість поліпшень спірного майна, проте стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати, понесені останнім на здійснення цих поліпшень, розмір яких становить 238 420,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що в порушення норм процесуального права, апеляційним судом належно не досліджено зібрані у справі докази в їх сукупності, не встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, чи є позивач добросовісним набувачем спірного майна, чи забезпечили проведені в квартирі ремонтні роботи приріст ринкової вартості цього майна, оскільки поліпшення майна були здійснені у 2007 році, а тому для визначення суми, на яку збільшилася вартість майна, необхідні відомості про його вартість до поліпшення та після поліпшення.
Останньою постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 липня
2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що висновок судової будівельно-технічної експертизи є належним та допустимим доказом в справі, з якого вбачається на яку саме суму зросла ринкова вартість частки домоволодіння після проведення позивачем в ньому відповідних поліпшень, які не можуть бути відокремлені.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У серпні 2019 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції не було враховано висновки та мотиви з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, не встановлено добросовісності
ОСОБА_1 , не надано належної правової оцінки доказам, які відповідач надав в суді апеляційної інстанції, що свідчать про недобросовісність останнього.
Апеляційним судом безпідставно визначено розмір відшкодування на підставі висновку експерта, який не є належним доказом, оскільки експертиза проводилась з урахуванням цін станом на 2015 рік, а поліпшення спірного нерухомого майна відбулось у 2007 році, що не враховано судом апеляційної інстанції.
Також апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, не звернуто увагу на те, що відповідач отримав спірне нерухоме майно в порядку спадкування після смерті батька, а отже позивач, вважаючи себе кредитором, мав право звернутися до спадкоємця боржника протягом строку, встановленого цивільним законодавством, проте такий строк позивачем було пропущено.
Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 до Верховного Суду не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_2 на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, розглядається Верховним Судом в порядку та за правилами, передбаченими Цивільним процесуальним кодексом (далі - ЦПК України), в редакцій чинній на час її подання, тобто
до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини першої статті 402 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлені судами обставини
Судами встановлено, що за договором дарування від 18 квітня 2007 року
ОСОБА_3 подарував ТОВ «НВФ «Варіант» належну йому 21/100 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
12 вересня 2007 року між ТОВ «НВФ «Варіант» та ОСОБА_1 укладено договір дарування 1/100 частини зазначеного домоволодіння та договір купівлі-продажу 20/100 частин останнього.
14 вересня 2007 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності за вказаними вище правочинами.
Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2009 року у справі за позовом прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , 1990 року народження, було визнано недійсним договір дарування від 18 квітня 2007 року, укладений між
ОСОБА_3 та ТОВ «НВФ «Варіант», а також зобов'язано останнє повернути ОСОБА_3 в натурі все одержане на виконання договору дарування нерухоме майно.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 07 серпня 2013 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до
ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоус С. В., ТОВ «НВФ «Варіант» про визнання договорів недійсними з підстав, що ОСОБА_2 обрав невірний спосіб захисту свого права.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2014 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_1 21/100 частини (до якої входить квартира АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 21/100 частини (до якої входить квартира АДРЕСА_1 , що розташоване на земельній ділянці площею 831,0 кв. м, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 10 вересня 2015 року № 213-15 ринкова вартість поліпшень, проведених за договором від 14 вересня
2007 року № 09/03, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «ДПФ «Кодас», що не можуть бути відокремленими від самої квартири, на момент проведення експертизи складає 440 784,00 грн.
Відповідно до договору від 14 вересня 2007 року № 09/03, укладеного між
ОСОБА_1 (замовник) та ТОВ «ДПФ Кодас» (виконавець), замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання виконати роботи з ремонту приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , згідно специфікації (предмет договору) з оплатою робіт у строк до 31 грудня 2007 року. Сума цього договору складає 238 420,00 грн.
Договір виконаний сторонами угоди у повному обсязі, що підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт до договору № 09/03 від 14 вересня 2007 року, складеними та підписаними сторонами договору 31 жовтня 2007 року (роботи виконані на суму 56 000,00 грн), 30 листопада 2007 року (роботи виконані на суму 82 300,00 грн), 31 грудня 2007 року (роботи виконані на суму 62 000,00 грн.), 31 січня 2008 року (роботи виконані на суму 38 120,00 грн.), та долученими до матеріалів справи квитанціями до прибуткових касових ордерів № 13/1 від 13 грудня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 14/1 від 14 грудня 2007 року на суму 10 000,00 грн,
№ 10/1 від 10 грудня 2007 року на суму 10 000,00 грн., № 11/1 від 11 грудня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 12/1 від 12 грудня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 15/1 від 15 грудня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 22/1 від 22 вересня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 24/1 від 24 вересня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 25/1
від 25 вересня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 21/1 від 21 вересня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 20/1 від 20 вересня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 23/1
від 23 вересня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 14/1 від 14 вересня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 18/1 від 18 вересня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 19/1 від 19 вересня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 17/1 від 17 вересня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 15/1 від 15 вересня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 16/1
від 16 вересня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 18/1 від 18 грудня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 21/1 від 21 грудня 2007 року на суму 8 000,00 грн, № 19/1
від 19 грудня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 16/1 від 16 грудня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 20/1 від 20 грудня 2007 року на суму 10 000,00 грн, № 17/1
від 17 грудня 2007 року на суму 10 000,00 грн.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини четвертої статті 390 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
Тобто, добросовісний набувач (володілець) може залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені без завдання майну шкоди. Під поліпшенням слід розуміти такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості майна.
Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна (частина четверта статті 390 ЦК).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Для оцінки вартості невід'ємних поліпшень у спірній квартирі, ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2014 року було призначено судову будівельно-технічну експертизу.
На виконання вищевказаної ухвали суду було надано висновок судової будівельно-технічної експертизи від 10 вересня 2015 року № 213-15.
З зазначеного вище висновку судової будівельно-технічної експертизи вбачається, що середньоринкова вартість 21/100 частини спірного домоволодіння без врахування ремонтно-будівельних робіт які були проведені з 2007 року на дату оцінки складає 187 148,00 грн, а середньоринкова вартість 21/100 частини домоволодіння з урахуванням поліпшень становить 627 932,00 грн.
Таким чином, із висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10 вересня 2015 року № 213-15 вбачається, що сума приросту ринкової вартості 21/100 частини (до якої входить квартира
АДРЕСА_1 після проведення поліпшень становить 440 784,00 грн.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на підставі повного та всебічного розгляду справи, обґрунтовано виходили з того, що висновок судової будівельно-технічної експертизи є належним та допустимим доказом у справі, з якого вбачається на яку саме суму зросла ринкова вартість частки домоволодіння після проведення позивачем в ньому відповідних поліпшень, які не можуть бути відокремлені.
При цьому апеляційним судом правильно зазначено, що не погоджуючись з зазначеними вище висновком експертизи, відповідач не скористався своїм процесуальним правом заявити клопотання про проведення додаткової судової експертизи для уточнення вартості та підтвердження обставин на які він посилається заперечуючи цей доказ.
Зазначене вищеспростовує доводи касаційної скарги про те, що судами помилково визнано належним та допустимим доказом висновок судової будівельно-технічної експертизи від 10 вересня 2015 року.
Аргументи касаційної скарги про те, що під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції не будо враховано висновки та мотиви з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, не встановлено добросовісності
ОСОБА_1 , не надано належної правової оцінки доказам, які відповідач надав в суді апеляційної інстанції, спростовуються змістом оскаржуваної постанови. Під час нового розгляду справи, апеляційним судом на підставі наявних у справі доказів, що належним чином оцінені, встановлено витрати, на яку збільшилася вартість майна.
Судом апеляційної інстанції також враховано рішення Кіровського районного суду
м. Дніпропетровська від 06 березня 2014 року, ухвалене за результатом розгляду віндикаційного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яким встановлено, що останній є добросовісний набувач спірного мана, що також підтверджує механізм повернення цього майна та спосіб захисту ОСОБА_2 своїх порушених прав. Під час розгляду справи, що переглядається Верховним Судом, відповідачем добросовісність позивача не спростована.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, не звернуто увагу на те, що відповідач отримав спірне нерухоме майно в порядку спадкування після смерті батька, а отже позивач, вважаючи себе кредитором, мав право звернутися до спадкоємця боржника протягом строку, встановленого цивільним законодавством, проте такий строк позивачем було пропущено, є безпідставними та зводяться до неправильного розуміння відповідачем характеру спірних правовідносин.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного
суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня
2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак
Судді:І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
А. С. Олійник
Г. І. Усик