Постанова
Іменем України
07 травня 2020 року
м. Київ
справа № 369/11750/14-ц
провадження № 61-38384св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
відповідачі: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області,
треті особи: Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі, Громадська організація «Дбайливий господар плюс»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року у складі судді Волчка А. Я. та постанову Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі - Києво-Святошинська РДА), треті особи: Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі, Громадська організація «Дбайливий господар плюс» (далі - ГО «Дбайливий господар плюс»), про визнання недійсними розпоряджень Києво-Святошинської РДА та державних актів на земельні ділянки.
Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що наприкінці 2012 року їм стало відомо, що земельна ділянка на території адміністративних меж с. Петрівське Києво-Святошинського району Київської області, що розташована від лісопосадки біля залізничної станції Тарасівка до стику вул. Колгоспна та вул. Фурманова м. Боярки , якою вони користуються вільно та безперешкодно понад 20 років, незаконно передана у приватну власність рішеннями компетентних органів влади. Вказані рішення є незаконними, прийнятими всупереч процедурам чинного законодавства, такими, що порушують їхні права та права городників, мешканців м. Боярки. Вони обробляють городи на земельній ділянці з 1993 року. Цю земельну ділянку виділено колишнім радгоспом «Плодорозсадницьким» для групи мешканців м. Боярки, які об'єдналися у ГТ «Дари землі». Цю земельну ділянку площею у 16 га затверджено за Петрівською сільською радою народних депутатів згідно з рішенням Петрівської сільської ради від 25 березня 1993 року. В межах ГТ «Дари землі» їм, як і іншим учасникам товариства, виділено земельні ділянки під городи. У жовтні 1997 року Петрівська сільська рада своїм рішенням від 03 жовтня 1997 року погодила виділення городньому товариству «Дари землі» 24,8 га під ведення городництва до 2000 року. 22 лютого 2008 року Петрівська сільська рада своїм рішенням від 22 березня 2008 року погодила користування 14 га городниками ГТ «Дари землі». У березні 2010 року Києво-Святошинська РДА погодила присутність городників на території Петрівської сільської ради. У 2012 році для захисту своїх прав городники м. Боярки, які обробляють городи на території адміністративних меж с. Петрівське, що прилягає до вул. Колгоспної та Київської м. Боярка, об'єдналися у ГО «Дбайливий господар плюс», якій передані матеріали та документи, створені під час діяльності ГТ «Дари землі». Статутні документи ГТ «Дари землі» відсутні, будь-які відомості про державну реєстрацію цього товариства відсутні. Є лише листування з органами державної влади та підприємствами та установами, у яких використовується назва ГТ «Дари землі». Все листування від імені ГТ «Дари Землі» передано ГО «Дбайливий господар плюс» згідно з актом прийому-передачі.
Про те, що вони безперешкодно користуються земельними ділянками на території Петрівської сільської ради з 1993 до цього часу свідчить: акт депутата Боярської міської ради Казакова Ю. Ю., копія графічної карти із зображенням ділянок ГО «Дбайливий господар плюс», документ обліку розподілу земельних ділянок городників, що вівся ГТ «Дари Землі» і продовжує вестися ГО «Дбайливий господар плюс». Взимку 2011 вони поряд із іншими городниками від колишнього керівництва ГТ «Дари землі» дізналися про те, що земельні ділянки, на яких вони обробляють городи, можуть бути передані у приватну власність. Зокрема, кількома громадянами зафіксована активність, що могла свідчити про спробу вчинення цивільно-правового правочину на цій земельній ділянці з її продажу. Про це свідчить, зокрема, акт про спробу незаконного продажу однієї із земельних ділянок. Вони звернулися до керівництва ГО «Дбайливий господар плюс» із запитом щодо наявності в організації інформації про приватизацію земельної площі 09 березня 2011 року і отримали відповідь із копією листів до Києво-Святошинської РДА про виділення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, із яких стало очевидно, що земельні ділянки, які вони обробляють, приватизовані відповідачами. Згідно з наданими документами землі, на яких вони обробляють городи вільно і безперешкодно протягом 1992 року передані у приватну власність під особисте селянське господарство відповідачам відповідно до рішень Києво-Святошинської РДА. Вважають, що виділенням земельної ділянки відповідачам порушені їхні цивільні права поряд із іншими городниками, оскільки при прийнятті рішення про виділення земельної ділянки орган владних повноважень не зважав на те, що зазначена земельна площа перебуває у їхньому користуванні із 1993 року, хоча мав відповідну інформацію про це, і таким чином, порушив статтю 3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», відповідно до якої діяльність Києво-Святошинської РДА має відбуватися на засадах відповідальності перед людиною, державою за свої дії, верховенства права, законності, врахування місцевих і державних інтересів. Натомість рішення про виділення земельної ділянки прийнято кулуарно, без доведення його підготовки до відома півтисячі городників та до їхнього відома.
Посилаючись на викладене, позивачі просили визнати недійсними розпорядження Києво-Святошинської РДА: від 02 вересня 2009 року № 1091 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_7 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Петрівської сільської ради»; від 19 березня 2010 року № 224В «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_15 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Петрівської сільської ради»; від 05 березня 2010 року № 1578 «Про надання у власність земельної ділянки ОСОБА_12 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Петрівської сільської ради»; від 23 листопада 2009 року № 1920 «Про передачу у власність земельних ділянок 3-м громадянам України (згідно із додатком) для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області»; від 19 березня 2010 року № 2242 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_14 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Петрівської сільської ради»; від 19 березня 2010 року № 2244 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_16 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Петрівської сільської ради»; від 18 березня 2010 року № 2020 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_13 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Петрівської сільської ради»; від 23 листопада 2009 року № 1921 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_11 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Петрівської сільської ради». Скасувати рішення Києво-Святошинської РДА про затвердження технічної документації із землеустрою зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки, виділені вказаними розпорядженнями.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що права позивачів силу приписів Земельного та Цивільного кодексів України не порушені, оскільки користувачем спірних земельних ділянок виступало ГТ «Дари землі» та його правонаступник ГО «Дбайливий господар плюс», яким відповідно надавалась в користування земельні ділянки. Державними органами як розпорядниками земельних ділянок не видавились будь-які нормативно-правові актів індивідуальної дії, якими б були передані фізичним особам позивачам у користування відповідні земельні ділянки що знаходяться в адміністративних межах Петрівської сільської ради.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що прийнятими розпорядженнями не порушено прав позивачів, оскільки у них відсутні будь-які належні правовстановлюючі документи, які підтверджували б право власності чи право користування спірними земельними ділянками, які надавалися у тимчасове користування ГТ «Дари землі» та будь-яких доказів продовження такого права користування у позивачів відсутні, через що суд ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи апелянтів про те, що позивачі як члени ГТ «Дари землі» зберегли своє право користування спірною землею, оскільки відповідно до листа Києво-Святошинської РДА, орган влади не заперечував щодо продовження ГТ «Дари землі» користування цією землею, є безпідставними, оскільки такий лист не є правовстановлюючим документом та не може підтверджувати право користування позивачами спірними земельними ділянками. Крім того, посилання апелянтів на те, що оскаржувані розпорядження прийняті всупереч вимог закону, також є необґрунтованими, оскільки вони не підтвердженні жодними належними і допустимими доказами, тому також не спростовують обґрунтованих висновків суду у цій частині. Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У червні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року, в якій просять скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказують на те, що у практичній діяльності виникають питання, чи зберігається право тимчасового користування землею (не на умовах оренди), набуте до набрання чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, який не передбачає існування тимчасового користування землею як окремого титулу. 19 березня 2010 року заступником голови Києво-Святошинської РДА підтверджено, що РДА не заперечує щодо продовження користування земельною ділянкою площею 14 га, що прилягає до вул. Колгоспна та Київська м. Боярка для вирощування овочевих та інших культур. Позивачі є членами ГТ «Дари землі» та ГО «Дбайливий господар плюс» - пенсіонери, ветерани війни та праці, інваліди, учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які є користувачами спірних земельних ділянок і саме вони індивідуально сплачували земельний податок. ГО «Дбайливий господар плюс» у судовому засіданні вимоги позову підтримала повністю.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду ОСОБА_17 від 09 липня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
27 серпня 2018 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.
Рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», вирішено здійснити перерозподіл справ, у яких касаційні скарги подані до Верховного Суду у 2017-2018 роках.
На підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана судді Ступак О. В.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини встановлені судами
Рішенням Петрівської сільської ради від 03 жовтня 1997 року погоджено створення тимчасового ГТ «Дари землі» на земельній ділянці площею 24,8 га, яка належить Петрівській сільській раді, без права продажу та будівництва.
Рішенням Петрівської сільської ради від 14 вересня 1999 року продовжено термін використання ГТ «Дари землі» жителям м. Боярка на вказаній земельній ділянці.
Рішенням Петрівської сільської ради від 27 жовтня 2005 року надано ГТ «Дари землі» строком на 1 рік у тимчасове користування для ведення членами зазначеного товариства особистого селянського господарства земельну ділянку площею 14 га.
Рішенням Петрівської сільської ради від 25 грудня 2008 року запропоновано ГТ «Дари землі» звернутися з клопотанням до Києво-Святошинської РДА про надання дозволу на користування земельними ділянками для ведення городництва площею 14 га.
Листом Києво-Святошинської РДА від 19 березня 2010 року повідомлено ГТ «Дари землі», що не заперечує проти продовження користування ГТ «Дари землі» вказаною ділянкою.
Розпорядженнями Києво-Святошинської РДА від 02 вересня 2009 року № 1091, від 23 листопада 2009 року № 1920, від 23 листопада 2009 року № 1921, від 05 березня 2010 року № 1578, від 18 березня 2010 року № 2020, від 19 березня 2010 року № 2242, від 19 березня 2010 року № 2243, від 19 березня 2010 року № 2244 передано земельні ділянки в адміністративних межах Петрівської сільської ради ОСОБА_7, ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).
Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свободпризначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного закономінтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до статті 125 ЗК України, у редакції від 02 липня 2009 року, що була чинною на день видачі Києво-Святошинською РДА оскаржуваних позивачами розпоряджень, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно із частиною третьою статті 126 ЗК України у тій же редакції, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Вирішуючи питання правомірності звернення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до суду з відповідним позовом, Верховний Суд приходить висновку про відсутність порушених, оспорюваних чи невизнаних прав позивачів оскаржуваними розпорядженнями Києво-Святошинської РДА про передачу земельних ділянок в адміністративних межах Петрівської сільської ради ОСОБА_7, ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , оскільки у позивачів відсутні державні акти на право постійного користування земельними ділянками.
При цьому, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивачів, оскільки передача Києво-Святошинською РДА земельних ділянок відповідачам не порушує прав позивачів, які у встановленому законом порядку не оформили право користування земельними ділянками.
Доводи заявників про те, що вони як члени ГТ «Дари землі», а згодом і ГО «Дбайливий господар плюс» користуються земельно ділянкою ще з 1997 року з дозволу відповідних органів, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ні ГТ «Дари землі» ні ГО «Дбайливий господар плюс» не отримували державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. При цьому сам по собі лист Києво-Святошинської РДА від 19 березня 2010 року про відсутність заперечень проти продовження користування ГТ «Дари землі» вказаною ділянкою, не підміняє документи, що посвідчують право на земельну ділянку та не може бути правовою підставою для виникнення у позивачів прав на цю земельну ділянку.
Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик