Постанова
Іменем України
05 травня 2020 року
м. Київ
справа № 205/9126/16-ц
провадження № 61-1599св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Лаченкової О. В., Свистунової О. В.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відновлення становища, що існувало до порушеного права, усунення перешкод у реалізації права власності, визначення порядку користування спільною частковою власністю.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що з відповідачем вони є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 , однак протягом тривалого часу відповідач не дає йому можливості вселитися в будинок та користуватися його частиною, чинить йому перешкоди у вільному користуванні майном, тому він просив суд відновити становище, що існувало до порушеного права, вселити його у будинок АДРЕСА_1 ; встановити порядок користування вказаним домоволодінням, а саме: надати йому у користування житлову кімнату «1-3» площею 12,1 кв. м; ОСОБА_2 житлову кімнату
«2-3» площею 22,6 кв. м; у загальному користуванні залишити кухню «2-2» площею
9,2 кв. м, коридор «1-2» площею 9,4 кв. м, коридор «1-1» площею 7,3 кв. м, коридор
«2-1» площею 3,7 кв. м.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що учасники справи, будучи членами однієї родини впродовж тривалого часу перебувають у вкрай неприязних стосунках. Позивач з часу свого народження мешкає за іншою адресою, наміру проживати у спірному будинку немає. Судом встановлено, що підставою звернення із позовом до суду став конфлікт, що виник восени 2016 року між бабусею позивача ОСОБА_3 , як колишньою власницею домоволодіння та відповідачем з приводу користування будинком. Таким чином, в контексті даного спору позивач вправі вимагати аналогічного захисту свого права на проживання у будинку саме бабусі, як члена своєї сім'ї, у разі якщо це право не визнається або оспорюється відповідачем.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду
м. Дніпропетровська від 16 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Усунено перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права користування майном. Вселино ОСОБА_1 у будинок АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі
1 378,03 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, між сторонами спору існують неприязні стосунки, позивач обмежений в праві користування своїм майном, оскільки відповідач чинить йому перешкоди у доступі до будинку, ключів від домовоління позивач не має. ОСОБА_1 надсилав відповідачу свої пропозиції щодо встановлення порядку користування спільним майном, однак залишились без відповіді, також позивач неодноразово звертався до органів поліціїї. Судом апеляційної інстанції надавався сторонам час для вирішення спору мирним шляхом, проте позивачу ключі від спірного будинку ані відповідачем, ані його представником передано не було, тому майнові права ОСОБА_1 як власника
16/36 часток домоволодіння підлягають захисту шляхом усунення йому перешкод у користуванні майном та його вселення в будинок. Здійснено розподіл судових витрат у відповідності із статтею 141 ЦПК України.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У січні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення у частині стягнення судових витрат у розмірі 1 378, 03 грн, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував фінансове становище відповідача, а саме те, що на його утриманні знаходяться: дружина - інвалід третьої групи з дитинства; двоє неповнолітніх дітей; матір -інвалід другої групи; вітчим - інвалід другої групи.
Оскільки касаційна скарга містить доводи лише в частині розподілу судами судових витрат, тому законність ухваленого у справі судового рішення відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядається лише у цій частині.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є двоюрідними братами та співвласниками будинку
АДРЕСА_1 .
Згідно даних технічної інвентаризації станом на 02 грудня 2005 року, спірне домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 1,424 кв. м і складається із житлового будинку А-1 загальною площею 64, 3 кв. м жилою площею 34,7 кв. м, що має дві житлові кімнати відповідно площею 12, 1 кв. м та 22,6 кв. м, кухню, коридор, а також будівлі і споруди: літня кухня Б, сараї Д, Е, Ж, З, вбиральня Г, колодязь К споруди №1-3.
Позивач набув право спільної часткової власності на 16/36 частини спірного будинку із господарчими будівлями та спорудами на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 11 жовтня 1991року державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Якушевою Г. С., зареєстрованого в реєстрі за № 900, після смерті діда ОСОБА_4 ,
померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 належить право власності на 20/36 частини домоволодіння на підставі договору дарування від 17 січня 2006 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори
Драпатою О. М. за реєстровим номером 1-4753, укладеного із ОСОБА_3 .
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами спору існують неприязні стосунки, позивач обмежений в праві користування своїм майном, оскільки відповідач чинить йому перешкоди у доступі до будинку, ключів від домовоління позивач не має. ОСОБА_1 надсилав відповідачу свої пропозиції щодо встановлення порядку користування спільним майном, однак залишились без відповіді, також позивач неодноразово звертався до органів поліціїї.
Судом апеляційної інстанції сторонам надавався час для вирішення спору мирним шляхом, проте позивачу ключі від спірного будинку ані відповідачем, ані його представником передано не було.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується
статтею 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір»
( далі - ЗУ «Про судовий збір» ).
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 ЗУ «Про судовий збір» від
сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не врахував скрутного фінансового становища відповідача, оскільки на його утриманні знаходяться: дружина - інвалід третьої групи з дитинства; двоє неповнолітніх дітей; матір -інвалід другої групи; вітчим - інвалід другої групи, не заслуговують на увагу, оскільки стаття 141 ЦПК України, яка регулює розподіл судових витрат між сторонами, не передбачає звільнення від сплати судового збору відповідача за результатами розгляду справи.
У випадку розподіл судових витрат на підставі статті 141 ЦПК України, звільненими від сплати судового збору за результатами розгляду справу, можуть бути лише особи, які зазначені у статті 5 ЗУ «Про судовий збір», оскільки судом не встановлено, а відповідачем не подано доказів того, що він належить до цих осіб, то постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині розподілу судових витрат, тому в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції Верховним Судом не переглядається.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик