Справа № 420/2587/20
08 травня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та Військової частини НОМЕР_4 (адреса: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.03.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_4 , у якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня по 1 листопада 2016 року (по день виключення із списків особового складу військової частини);
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 2 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня по 1 листопада 2016 року (по день виключення із списків особового складу військової частини);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, з квітня 2013 року по 1 листопада 2016 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_7 , а з 2 листопада 2016 року по 2 квітня 2018 року у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » позивача звільнено у запас за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) виключено зі списків особового складу частини. Однак, позивачу за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (по день виключення із списків особового складу військової частини) не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. Вважаючи такі дії відповідача протиправними та незаконними позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 31.03.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного провадження.
30.04.2020 року за вх. № ЕП/6226/20 від Військової частини НОМЕР_4 надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що згідно Порядоку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 року № 13700/з та від 08.08.2017 року № 78/0/66-17 не передбачають механізму нарахування та виплати сум індексації грошового забезпечення за попередні періоди та у поточному році.
Відповідачем 2 - Військовою частиною НОМЕР_2 отримано 21.04.2020 року ухвалу про відкриття провадження у справі, копію позовної заяви з додатками, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, що навне в матеріалах справи.
У встановлений в ухвалі від 31.03.2020 року строк відповідачем 2 - Військовою частиною НОМЕР_2 відзив на адміністративний позов до суду не надано.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 з квітня 2013 року по 1 листопада 2016 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_7 на посаді заступника командира військової частини НОМЕР_7 з оперативної роботи - начальника командного пункту та перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_4 (а.с.4).
Згідно витягу з наказу командира військової часмтини НОМЕР_4 від 01.11.2016 року № 236, ОСОБА_1 вибув до нового місця служби на підставі та з 01 листопада 2016 року виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Відповідно до витягу з наказу, позивачу здійснено наступні виплати: премія у розмірі 450% від посадового окладу за 01 листопала 201 6 року; щомісячна додаткова винагорода за 01 листопада 2016 року у розмірі 60% місячного грошового забезпечення; надбавка за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% від посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавка за вислугу років за 01 листопада 2016 року; грошова допомога на оздоровлення за 2016 рік, також вбачається, що позивач використав щорічну відпустку за 2016 рік тривалістю 30 діб. Проте, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік, відповідно до пункту 33.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 позивач не отримав (а.с.5).
На підставі наказу командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” від 30 вересня 2016 року №164 ОСОБА_1 призначений на посаду офіцера інформаційно-аналітичного відділу командного центру штабу військової частини НОМЕР_2 оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, ВОС - 0201003, де проходив службу з 1 листопада 2016 року по 2 квітня 2018 року (а.с.4).
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.04.2018 року №68, позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення та направлено для зарахуванням на військовий облік до Роздільнянського районного військового комісаріату Одеської область (а.с.6).
З даного витягу з наказу вбачається, що позивачу призначено до виплати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 50,9 % посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 10 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01 квітня 2018 року по 02 квітня 2018 року; виплатити грошову компенсацію за 08 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік в розмірі 3148,04 грн. також зазначено, що щорічна основна відпустка за 2018 рік, позивачем, не використана, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік - не отримав (а.с.6).
30.09.2019 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з вересня 2016 року по 2 квітня 2018 року (по день виключення із списків особового складу військової частинну) (а.с.7).
Листом від 01.11.2019 року № 2393/19/1529 т.в.о. начальника штабу військової частини НОМЕР_2 повідомив позивачу, що відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. У межах наявного фінансового ресурсу Міністерства оборони за січень 2016 - березень 2018 року фінансування витрат на індексацію грошового забезпечення військовослужбовців не здійснювалось. Враховуючи викладене, виплата індексації грошового забезпечення за період з вересня 2016 року по 02.04.2018 року не проводилась, підстав для її нарахування і виплати за вказаний період немає (а.с.8).
24.01.2020 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_4 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.11.2016 рік (по день виключення із списків особового складу військової частинну) (а.с.9).
Листом від 06.03.2020 року № 3438/1/308 позивачу повідомлено, що відповідно до п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, також Порядок не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди (а.с.10).
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25 березня 1992 № 2232-XII (надалі Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 1-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (надалі Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України Про індексацію грошових доходів населення від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ (надалі Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).
У відповідності до статті 2 Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 6 Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (надалі - Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року).
При цьому, нормами Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації, зокрема, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації, при цьому, у Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
У статті 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ зазначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кечко проти України від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 23 березня 2002 року № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Таким чином, відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення та незакладення до бюджету коштів для виплати індексації не позбавляють відповідача обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
При цьому, відсутність бюджетного фінансування вказаної витрати не позбавляє позивача права на її отримання і не звільняє від обов'язку її виплачувати.
На переконання суду, відповідачами не доведено правомірність не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.11.2016 та з 02.11.2016 по 28.02.2018 року.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача (в/ч НОМЕР_4 ) про відсутність коштів для виплати індексації, оскільки відсутність бюджетного фінансування для проведення індексації, не впливає на обов'язок відповідача її нараховувати та виплачувати.
Враховуючи встановлені обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI “Про судовий збір”.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Керуючись статтями 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня по 1 листопада 2016 року (по день виключення із списків особового складу військової частини).
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 2 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня по 1 листопада 2016 року (по день виключення із списків особового складу військової частини).
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя Токмілова Л.М.
.