Справа № 420/2018/20
07 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні (в порядку ст. 262 КАС України) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про скасування рішення про відмову в провадженні строку перебування на території України,-
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській об, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 06 лютого 2020 року № 51035300002721 в продовженні строку перебування на території України громадянину Російської Федерації - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина громадянину Російської Федерації - ОСОБА_1 від 03 лютого 2020 року про продовження строку перебування на території Україну.
Адміністративний позов обґрунтовано наступним.
Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області року Рішенням ГУ ДМС України в Одеській області за підписом в.о. начальника Безкищенко Івана № 51035300002721 , є невмотивованим, необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Процесуальні дії.
Ухвалою суду від 12.03.2020 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст. 262 КАС України).
Відповідно ст. 162 КАС України відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалу про відкриття провадження по справі та копію позову з додатками отримано представником відповідача Головного управління ДМС України в Одеській області 26.03.2020 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення за трек-номером 65045 1712498 2.
10.04.2020 року за вх. 15197/20 від Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (за підписом Білоконь Н.О.) надано відзив на адміністративний позов.
Відзив обґрунтовано наступним.
Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
В першу чергу особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов'язками.
Рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 06.02.2020 № 51035300002721 про відмову у продовжені строку перебування на території України прийняте у відповідності до норм чинного законодавства, у відповідності, та у спосіб, визначений діючим законодавством, передбачений Конституцією України та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, що вказує на дотримання ГУ ДМС України в Одеській області вимог чинного законодавства, а тому не може бути визнано протиправним та скасовано.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
03.02.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про продовження строку перебування на території України, на підставі шлюбу з громадянкою України ОСОБА_3 .
06.02.2020 ГУ ДМС України в Одеській області позивачу відмовлено в
продовжені строку перебування на території України на підставі підпункту 1
пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150.
Як зазначає відповідач в тексті відзиву підставою для прийняття рішення про відмову у продовженні строку перебування на території України було подання Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 оскільки його дії загрожують національній безпеці, громадянському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають на території України.
Зокрема, 30.10.2019 до ГУ ДМС України в Одеській області за № 11467/1/5101-19 надійшло подання подання від Головного управління національної поліції в Одеській області про відмову на міграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно подання Головного управління національної поліції в Одеській області, встановлено, що здійсненою перевіркою діяльності громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , він порушує законодавство України.
В рамках кримінального провадження № 12018160000000854 від 19.12.2019, здійснюється перевірка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі причетності до вчинення вказаного кримінального правопорушення та фіктивного шлюбу із громадянкою України ОСОБА_3 , для подальшої легалізації на території України громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , полягає у тому, що він є сином «злодія в законі» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кримінальне прізвисько якого « ОСОБА_4 » та представляє його інтереси в Одеському регіоні, користується авторитетом в кримінальному середовищі, підтримує злочині традиції, організовує та координує злочину цільність інших громадян Грузії та РФ і таким чином здійснює вплив на загострення криміногенної обстановки в Україні та Одеському регіоні, створює загрозу громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які проживають на території України.
Відповідно до п.п. 7, п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 № 322 ГУ НП в Одеській області просить прийняти рішення про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в дозволі на імміграцію в Україну, оскільки його дії загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Стаття 19 Конституції України в першому реченні закріплює автономію особистості в її різноманітній життєдіяльності, а у другому реченні містить її королларій, передбачаючи, що держава не може виходити за межі повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».
Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.2-3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - України).
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477- ІV від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.
В даній справі підставою виникнення юридичного спору стало рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 06 лютого 2020 року № 51035300002721 про відмову в продовженні строку перебування на території України.
Спірні правовідносини у сфері продовження строку перебування на території України регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабміну від 15 лютого 2012 року №150 (далі Порядок №150), Порядком розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затверджений Наказом МВС України №363 від 25.04.2012 року.
Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У відповідності до п. 9 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.
Пунктом 1 Порядку № 150 визначено процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року (пункт 2 Порядку продовження строку перебування).
Згідно п. 6 Порядку № 150 обґрунтованими підставами для продовження строку перебування на території України є лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обов'язків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо.
У відповідності до пп. 1 п. 10 Порядку № 150 рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі, коли є необхідність забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку.
Згідно до пп. 2 п. 10 Порядку № 150 рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Підпунктом 6 п. 10 Порядку № 150 рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження.
Згідно п. 8 Порядку, заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС.
Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.
При цьому, у продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.
Основною умовою для подання іноземцем заяви про продовження строку перебування (за наявності законних підстав) є його перебування на території України на законних підставах.
Іншими умовами є: - подання цієї заяви не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України; - наявність законних підстав для продовження строку перебування на території України.
Відповідно до п. 8 Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затвердженого Наказом МВС України №363 від 25.04.2012 року працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про продовження строку перебування на території України вивчає обґрунтованість наведених підстав стосовно необхідності продовження строку перебування, перевіряє дійсність поданих документів, своєчасність їх подання, наявність відміток про реєстрацію (відмітки органів охорони державного кордону В'їзд (Виїзд) або документа, що підтверджує законність перебування іноземця, особи без громадянства в Україні) чи продовження строку перебування, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їх паспортних документах, з даними, що містяться в цих зверненнях, з'ясовує законність перебування іноземців та осіб без громадянства в державі та відсутність відомостей, що перешкоджають подальшому перебуванню цих осіб в Україні та завіряє копії прийнятих документів своїм підписом.
Виходячи з викладеного у пункті 8 Порядку № 363 основною умовою для подання іноземцем заяви про продовження строку перебування є його перебування на території України на законних підставах.
Іншими умовами є: - подання цієї заяви не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України; - наявність законних підстав для продовження строку перебування на території України.
Слід зазначити, що на відповідача як суб'єкта владних повноважень поширюється конституційний принцип, згідно з яким «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (частина друга статті 19 Конституції України).
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується.
Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувало, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті рішень дотримано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності винесення оскаржуваного рішення.
Окремо суд, вважає за необхідне зазначити, що критично ставиться до доводів відповідача відображених у тексті відзиву, що підставою для прийняття рішення про відмову у продовженні строку перебування на території України було подання Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 оскільки його дії загрожують національній безпеці, громадянському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають на території України.
По перше: вказана підстава не була зазначена у оскаржуваному рішенні.
По друге: вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 31.03.2020 р. у справі № 826/15115/17, від 28.02.2020 р. у справі № 520/4398/19, від 14 листопада 2018 року у справі № 820/1293/16, від 24 квітня 2019 року у справі № 2040/5642/18 та від 19 грудня 2019 року у справі № 815/3575/15.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (справи "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Москаль проти Польщі". Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справи "Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010 року та "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("справи "Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (справа "Лелас проти Хорватії").
Принципи, які знайшли розвиток і відображення в процедурних рішеннях ЄСПЛ, також закріплені і в Висновку Венеціанської комісії "За демократію через право" (Мірило правовладдя), ухвалений Венеціанською Комісією на 106-му пленарному засіданні 11-12 березня 2016 р. та схвалений Комітетом Міністрів на 1263-му засіданні 6-7 вересня 2016 року і Конгресом місцевих і регіональних влад Ради Європи на 31 - й сесії 19-21 жовтня 2016 року.
Зокрема, принцип легітимних очікувань є складовою загального принципу юридичної визначеності в праві Європейського Союзу, виведеного з національних систем права. Він так само виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань. Утім, нові ситуації можуть бути достатньою підставою для законодавчих змін, що спричиняють виникнення відчуття краху легітимних очікувань у виняткових випадках. Така доктрина застосовна не лише до законодавства, а й до рішень індивідуального характеру, що їх ухвалюють органи публічної влади (п. 61).
Враховуючи викладене, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 06 лютого 2020 року № 51035300002721 в продовженні строку перебування на території України громадянину Російської Федерації - ОСОБА_1 відповідає ознакам свавільного рішення; згідно з принципом «належного урядування», ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 року у справі №820/1916/18 (адміністративне провадження №К/9901/68081/18).
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про скасування рішення про відмову в провадженні строку перебування на території України - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 06 лютого 2020 року № 51035300002721 в продовженні строку перебування на території України громадянину Російської Федерації - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина громадянину Російської Федерації - ОСОБА_1 від 03 лютого 2020 року про продовження строку перебування на території Україну.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 , телефон: НОМЕР_4
Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області - адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384, телефон: (048)705-31-68, е-mail:ІНФОРМАЦІЯ_3
Головуючий суддя Потоцька Н.В.
.