Справа №380/2396/20
07 травня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Сасевича О.М.,
за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,
представника позивача Раневича О.Ю.,
розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання до вчинення дій, -
На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, із вимогами:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08.01.2020 року про відмову у проведенні ОСОБА_1 перерахунку про перехід з пенсії за віком на пенсію, у зв'язку із втратою годувальника;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з 08.10.2019 року із пенсії за віком на пенсію, у зв'язку з втратою годувальника та з вказаної дати виплачувати їй (обчислити) без обмеження максимальним розміром пенсію, у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 , розрахованої на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 02.09.2019 року №244/29-2, виданої Львівським апеляційним адміністративним судом, а з 01.03.2020 року розрахованої на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 26.02.2020 року №9, виданої Львівським апеляційним адміністративним судом.
Ухвалою судді від 26.03.2020 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання.
Сторонами при розгляді справи було подано до суду заяви по суті справи - письмові відзив, відповідь на відзив, заперечення.
Відповідно до позиції позивача, яка нею висловлена, зокрема, в позові, інших письмових заявах, що були подані до суду, вона вважає, що відповідачем було порушено її право на пенсійне забезпечення, з урахуванням особливостей, які встановлені чинним законодавством України щодо суддів і членів їх сімей.
Позивач зазначає, що вона є вдовою судді у відставці ОСОБА_2 (який вийшов у відставку ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_1 на час його смерті не працювала, отримувала пенсію за віком, проживала однією сім'єю разом із своїм чоловіком і перебувала на утриманні померлого чоловіка ( ОСОБА_2 ).
У зв'язку з чим, після смерті чоловіка ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зі заявою про перехід із пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Проте, відповідачем було відмовлено в цьому та проінформовано, що розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника буде меншим від актуального розміру пенсії позивача.
У той же час, позивач вважає такі висновки та рішення відповідача некоректними, позаяк, вона має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за наявності необхідної сукупності підстав для цього. При цьому, розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника повинен визначатися виходячи з розміру довічного грошового утримання судді у відставці, право на яке набув її померлий чоловік.
ОСОБА_1 акцентує на тому, що довічне грошове утримання судді у відставці є однією з форм соціального захисту суддів, а також членів їхніх сімей. У зв'язку з чим, на переконання позивача, держава гарантує рівний підхід і до форми пенсійного забезпечення членів сім'ї судді у відставці, забезпечуючи в тому числі можливість призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, розмір якої повинен визначатися відповідно до виплат, що призначені померлому судді.
Окрім того, позивач зазначає, що 18.02.2020 року було постановлено рішення Конституційного Суду України №2-р/2020, унаслідок чого зрівняно довічне грошове утримання судді у відставці зі суддівською винагородою. Відтак, у зв'язку з такою обставиною повинна змінитися й пенсія у зв'язку з втратою годувальника (при цьому, зміна грошового утримання судді у відставці не є його перерахунком тощо, а є відновленням відповідної соціальної гарантії в належному розмірі).
У зв'язку з чим, ОСОБА_1 стверджує про те, що вона має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, розмір якої повинен визначатися відповідно від рівня довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням його збільшення у лютому 2020 року.
Відтак, позивач вважає свої вимоги повністю обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до позиції Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яка ним висловлена, зокрема, у відзиві, запереченні, він вважає вимоги позивача безпідставними.
Відповідач зазначає, що оскільки ОСОБА_2 не отримував пенсії, відтак, відсутні підстави для призначення і визначення в бажаному для позивача розмірі пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Відповідач вважає, що довічне грошове утримання судді не слід ототожнювати з пенсійним забезпеченням, а тому, здійснення державою таких виплат судді не тягне за собою тих наслідків, як у випадку з виплатою пенсії.
Також відповідач вказує на те, що «Про судоустрій та статус суддів» не передбачено можливості призначення членам сім'ї судді пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до довічного грошового утримання померлого судді у відставці.
Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вважає помилковими доводи позивача й щодо необхідності перерахунку розміру пенсії в зв'язку зі збільшенням довічного грошового утримання після смерті судді, оскільки, він не мав право на відповідні виплати за життя.
У зв'язку з чим, відповідач вважає, що ним було правомірно відмовлено у заяві ОСОБА_1 щодо призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника, в тому числі, з огляду й на те, що зміна виду пенсії призвела би фактично до зменшення її розміру (за умови правильного визначення), що є недопустимим. А також, відповідач не погоджується з вимогами ОСОБА_1 у частині перерахунку розміру пенсії через збільшення розміру довічного грошового утримання.
Таким чином, відповідач підстав для задоволення позовних вимог не вбачає.
Розглянувши доводи та заперечення сторін позивача, відповідача, дослідивши зібрані в справі докази, об'єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 09.06.1985 року ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб із ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 17.05.2001 року 1-СГ НОМЕР_1 (повторне), про що зроблено запис №1691.
Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 проживала однією сім'єю із ОСОБА_2 , перебувала на його утриманні та доходи чоловіка були для неї постійним і основним джерелом засобів до існування, на що вказують відомості довідок виконавчого комітету Бібрської міської ради від 10.09.2019 року №1879, від 16.12.2019 року №2292, №2294.
Відповідно до записів у трудовій книжці позивача, останнім місцем праці була діяльність приватного нотаріуса й вона припинена позивачем 01.03.2016 року (запис №30). Із 26.08.2019 року ОСОБА_1 отримувала призначену їй пенсію за віком.
Судом також установлено, що ОСОБА_2 (чоловік позивача) обіймав посаду судді - з 06.07.1990 року по 15.02.2012 року судді, голови Перемишлянського районного суду Львівської області, з 16.02.2012 року по 16.08.2019 року судді Львівського апеляційного адміністративного суд та був звільнений у зв'язку з виходом у відставку, після чого отримував щомісячне довічне грошове утримання. Зазначене підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_2 , довідками Львівського апеляційного адміністративного суду.
Як засвідчується свідоцтвом про смерть від 07.10.2019 року 1-СГ НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що вчинено актовий запис №214.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зі заявою за призначенням/перерахунком пенсії від 03.01.2020 року, в якій просила призначити їй пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Заява прийнята відповідачем 03.01.2020 року. Зазначене підтверджується копіями заяви, розписки-повідомлення про отримання.
За поданою заявою Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області було прийнято рішення від 08.01.2020 року №32/03.21-28 про відмову у проведенні перерахунку про перехід з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 .
У такому рішенні про відмову відповідач зазначив, що при обчисленні пенсії у зв'язку з втратою годувальника розрахунковий розмір такої пенсії для ОСОБА_3 буде меншим від пенсії за віком. Окрім того, відповідач вказав на те, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено лише пенсії або щомісячне довічне грошове утримання для суддів у відставці, інших пенсій або грошового утримання, у тому числі непрацездатним членам сім'ї по втраті годувальника, таким законом не передбачено.
Окрім того, в зв'язку зі зміною розмірів складових суддівської винагороди, що враховується для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивачем було подано відповідачеві заяву від 03.02.2020 року з оригіналом відповідної довідки Львівського апеляційного адміністративного суду, яку вона просила долучити до матеріалів пенсійної справи та врахувати її під час обчислення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Установлені обставини справи також визнаються і не оспорюються сторонами справи.
У зв'язку з чим, установивши необхідні дійсні обставини справи, суд, вирішуючи даний спір, керуючись принципом змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ураховуючи визначений законом обов'язок з доказування в такій категорії справи, постановляючи рішення виходить із наступного.
Статтею 46 Конституції України кожному громадянину гарантоване право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як це визначено його преамбулою.
Крім того, слід ураховувати, що відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України та складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно зі ст.1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Як визначено п.1 ч.1 ст.25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням надаються, зокрема, такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення як пенсійне страхування у формі: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Згідно з положеннями ст.26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, смерть годувальника відноситься до страхових випадків, з настанням яких надаються матеріальне забезпечення та соціальні послуги забезпечення особам за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
За приписами ч.1 ст.9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1)пенсія за віком; 2)пенсія по інвалідності; 3)пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.1 ст.10 цього ж Закону, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Розділ V Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ст.ст. 36-39) присвячений пенсії у зв'язку з втратою годувальника в солідарній системі.
Так, як установлено абз.1 ч.1 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Відповідно до ч.2 цієї ж статті, непрацездатними членами сім'ї вважаються: 1)чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2)діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3)чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
Згідно з абз.1 ч.3 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1)були на повному утриманні померлого годувальника; 2)одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Відповідно ж до абз.2 ч.3 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 3 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Таким чином, слід резюмувати, що ОСОБА_1 за сукупності встановлених обставин справи, має право на перехід, за своїм бажанням і в порядку, що визначений законом, на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, як непрацездатний член сім'ї померлого годувальника, для якої його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування та яка сама одержувала пенсію (за віком).
У частині ж бази для обчислення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, суд відзначає, що згідно з ч.1 ст.37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч.5 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, судді, який вийшов у відставку може виплачуватися або пенсія на умовах, визначених законом, або щомісячне довічне грошове утримання судді, в залежності від вибору останнього.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що пенсія за віком та довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу. Так, пенсією є регулярна щомісячна грошова виплата, яка призначається у встановленому державою порядку як захід матеріального забезпечення у зв'язку з настанням певної обставини - досягнення пенсійного віку, інвалідності, смерті годувальника. Щомісячне довічне грошове утримання також являє собою регулярну щомісячну грошову виплату, яка призначається при звільненні судді у відставку та виплачувалась територіальним органом Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України як захід матеріального забезпечення.
Окрім того, у цьому контексті суд також вважає за необхідне погодитися з доводами позивача про те, що встановлене державою матеріальне й соціальне забезпечення судді (пенсійне забезпечення та довічне грошове утримання судді) мають спільну мету та призначення й є однією з форм гарантій незалежності судді, що кореспондує ст.126 Конституції України.
Відповідно ж до норм чинного законодавства України (п.10 ч.5 ст.48, ч.1 ст.140 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), забезпечення незалежності судді досягається в тому числі у спосіб надання певних соціальних гарантій членам їх сімей.
Таким чином, слід прийти до висновку про безпідставність обмеження особи в праві отримувати пенсію у зв'язку з втратою годувальника через помилкову кваліфікацію органами Пенсійного фонду отримуваної померлим годувальником щомісячної грошової виплати (довічне грошове утримання судді у відставці), яка за своєю суттю, змістом і метою є тотожною до пенсійної виплати.
У зв'язку з чим, суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 має право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання померлого судді у відставці ОСОБА_2 , обчисленої відповідно до ст.37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто, в розмірі 50 відсотків від щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. При цьому, обмеження максимального розміру такої пенсії не застосовуються, оскільки, відповідно до ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», воно встановлене для пенсії за віком.
Окрім того, відповідно до п.3 ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
У даному випадку, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а ОСОБА_1 звернулася зі заявою про перехід на відповідний вид пенсії у січні 2020 року. Отже, пенсія у зв'язку з втратою годувальника підлягала призначенню позивачу з 08.10.2019 року, чого відповідачем безпідставно вчинено не було.
При цьому, рішення органу Пенсійного фонду, яким позивачу було відмовлено в переведенні на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, не містить інших підстав для відмови, які би могли визнаватися законними, й відповідач не навів їх у ході розгляду цієї справи.
Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що оспорюване рішення про відмову в переведенні на інший вид пенсії не може визнаватися правомірним, позаяк не кореспондує чинному законодавству України, відтак, було порушене право ОСОБА_1 на призначення та отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника з 08.10.2019 року відповідно до розміру щомісячного довічного грошового утримання померлого судді у відставці ОСОБА_2 .
У зв'язку з чим, відповідна позовна вимога позивача підлягає до задоволення.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача виплачувати ОСОБА_1 із 01.03.2020 року пенсію у зв'язку із втратою годувальника в розмірі, визначеному виходячи зі збільшеної суми, щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, суд зазначає таке.
Виходячи з позиції Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яка була ним засвідчена, зокрема, при розгляді в суді означеної справи, відповідач не визнає права позивача на перерахунок пенсії у зв'язку із втратою годувальника з указаної вище підстави.
Таким чином, факт невизнання відповідачем цивільного права позивача (щодо перерахунку пенсії) підлягає захисту у суді, без огляду на те, що їй (позивачу) ще не було призначено пенсію у зв'язку із втратою годувальника. Це матиме своїм наслідком усунення перешкод у здійсненні такого права та буде ефективним вирішенням спору, який є предметом даного судового провадження.
Вирішуючи спір у цій частині, суд відзначає, що Конституційним Судом України було ухвалене рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII.
У такому рішенні Суд вказав, що довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Запровадження, згідно із положеннями пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402, різних підходів до порядку обчислення розміру довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої ст.126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У п.1 ч.4 рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI, зазначив, що у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
При цьому, зміна грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, є підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Отже, зміна розміру раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є також підставою для зміни розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, яка призначена та обчислена виходячи з такого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.38 Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.
Таким чином, позивач має право на виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника в зміненому розмірі (відповідно до нового значення щомісячного довічного грошового утримання померлого судді у відставці) з 01.03.2020 року, що є першим числом місяця наступного за тим, у якому було змінено відповідні складові суддівської винагороди.
У зв'язку з чим, заявлена ОСОБА_1 вимога в цій частині також підлягає до задоволення.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, встановлюючи істину у справі, суд повинен ґрунтуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву, що випливає з позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п.45 рішення в справі «Бочаров проти України», п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п.43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернулася позивач. При цьому, відповідачем не доведено правомірність своїх дій і рішень у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.19 Основного Закону та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним і підлягає до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з нормами ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких від носяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 134, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання до вчинення дій задоволити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08.01.2020 року №32/03.21-28 про відмову у проведенні ОСОБА_1 перерахунку про перехід з пенсії за віком на пенсію у зв'язку із втратою годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з 08.10.2019 року із пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника та з вказаної дати виплачувати їй (обчислити) без обмеження максимальним розміром пенсію у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 , розрахованої на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 02.09.2019 року №244/29-2, виданої Львівським апеляційним адміністративним судом, а з 01.03.2020 року розрахованої на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 26.02.2020 року №9, виданої Львівським апеляційним адміністративним судом.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя Сасевич О.М.
Повний текст рішення складено та підписано 08.05.2020 року.