справа№380/1945/20
07 травня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Брильовського Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про скасування рішення про коригування митної вартості товарів, -
На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби, у якій просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості № UA209000/2019/000537/2 від 19.11.2019; судові витрати покласти на Галицьку митницю Держмитслужби.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 06.11.2019 декларантом подано до митного контролю митну декларацію №UА209190/2019/071411 на товар - «Легковий автомобіль, бувший у використанні, призначений для використання на дорогах загального користування: марка - RENAULT; модель - CLIO; рік випуску - 2017, модельний рік - 2017, дата введення в експлуатацію - 13.07.2017, номер кузова: НОМЕР_1 , номер двигуна: невизначений, двигун - дизель, об'єм-1461 см3, потужність - 66 kw, колір - білий, кузов- універсал, колісна формула - 4х2, місць включаючи водія - 5. Дверей - 5. Країна виробництва - Франція. На підтвердження факту купівлі-продажу товару продавцем видано (інвойс) від 01.11.2019 №217/11/2019 та митну декларацію країни відправлення (MRN) №19PL402010E1265490. Стверджує, що митниці було надано також банківський документ з назвою «підтвердження здійснення готівкової оплати» №217/11/2019 на суму 5100 євро польській фірмі EUROCAR&COMPANY. Вказує, що висновки посадової особи митного органу, які зазначені у рішенні про коригування митної вартості зумовлені тим, що він не навів жодних розрахунків, не надав належних документів, які пояснюють митну вартість товару за якими ним було визначено таку вартість товару, а натомість використано інформацію із зовнішніх джерел, які використовувалися при визначенні митної вартості за резервним методом. Вважає, що рахунок-фактура є документом у відповідності до ч. 1 ст. 368 МК України, який повинен використовуватися митним органом для цілей оподаткування товарів. Однак, відповідачем за результатами перевірки митної декларації та доданих документів винесено картку відмови у митному оформленні та рішення про коригування митної вартості. На думку позивача, наданих відповідачу документів було достатньо для визначення митної вартості товару за основним методом. Вказане рішення позивач вважає протиправними, оскільки наданими до митного оформлення документами повністю підтверджується визначена декларантом митна вартість автомобіля. Додатково зазначив, що відповідачем порушено ч. 3 ст. 53 Митного Кодексу України (далі- МК України) з огляду на відсутність підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі митну вартість автомобіля марки RENAULT модель Clio, НОМЕР_2 -код НОМЕР_1 . Позивач вважає рішення відповідача протиправними та такими, що підлягає скасуванню. Просив позов задовольнити.
Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю. Свої заперечення обґрунтовує тим, що у митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, що згенеровано АСАУР ДФС. Зазначає, що при розгляді поданих до митного оформлення документів було виявлено, що касовий чек, який подавався до митного оформлення, не містить підпису та печатки установи, яка зазначена як видавець документа (PKO Bank Polski). В касовому чеку відсутні посилання на VIN код чи реєстраційний номер автомобіля. Зазначена комісія у розмірі 25.50 євро до митної вартості не була включена. Вказує, що посадові особи Галицької митниці Держмитслужби при здійсненні контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.
Представником позивача подано відповідь на відзив, у якому зазначено, що спрацювання АСАУР є лише рекомендацією посадовій особі митниці більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою митною вартістю товару. З приводу тверджень у відзиві вказує, що митний орган не може оцінювати документи іноземних держав з точки зору достатності та необхідності реквізитів, митний орган міг, та повинен був скористатись правом запиту до держави банку з метою перевірки цих обставин; відсутність в касовому чеку посилань на VIN-код чи реєстраційний номер автомобіля не можуть бути підставою для відхилення їх, оскільки вказаний документ містить інші дані, що дозволяють ідентифікувати операцію (зокрема реквізити фактури 217/11/2019); щодо комісії у розмірі 25.50 євро, яка до митної вартості не була включена, то немає законодавчих підстав включення плати за банківські послуги до митної вартості товару, в жодному випадку при переміщенні товарів громадянами вартість банківських послуг не включається до бази митної вартості, відповідно до ч.11 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 13.04.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи наведене, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті встановив наступне.
06.11.2019 декларантом подано до митного контролю митну декларацію №UА209190/2019/071411 на товар - «Легковий автомобіль, бувший у використанні, призначений для використання на дорогах загального користування: марка - RENAULT; модель - CLIO; рік випуску - 2017, модельний рік - 2017, дата введення в експлуатацію - 13.07.2017, номер кузова: НОМЕР_1 , номер двигуна: невизначений, двигун - дизель, об'єм-1461 см3, потужність - 66 kw, колір - білий, кузов- універсал, колісна формула - 4х2, місць включаючи водія - 5. Дверей - 5. Країна виробництва - Франція.
У поданій митній декларації визначено митну вартість вказаного автомобіля за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Одночасно із митною декларацією для підтвердження митної вартості товару і обраного методу визначення такого надано наступні документи: рахунок-фактуру (інвойс) від 01.11.2019 №217/11/2019; Довіреність НОВ 994127; підтвердження здійснення готівкової оплати №217/11/2019; декларація країни відправлення (MRN) №19PL402010E1265490 від 04.11.2019; додатковий аркуш до Акту про проведення митного огляду товарів від 04.11.2019 № UA20903/2019/93501.
Митну вартість визначено за резервним методом у зв'язку з наявністю у митного органу цінової інформації з системи АСАУР ДФС. Джерелом інформації для визначення митної вартості використано ціну, за яку транспортний засіб зазначеної марки, модулі, комплектації пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції, визначену за результатами спрацювання АСАУР.
За результатами опрацювання поданого пакету документів та аналізу профілів ризику посадовою особою Галицької митниці Держмитслужби було надіслано електронне повідомлення щодо необхідності подання додаткових документів для підтвердження заявленої декларантом митної вартості.
19.11.2019 Галицькою митницею Держмитслужби здійснено коригування митної вартості транспортного засобу та прийнято рішення №UA209000/2019/000537/2 відповідно до якого визначено митну вартість імпортованого автомобіля за резервним методом у розмірі 10 900 євро. Прийняте рішення відповідач мотивував тим, що заявлена митна вартість товару не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС складає 10 900 Євро.
З метою отримання транспортного засобу у вільний обіг 20.11.2019 декларант подав митну декларацію № UА209190/2019/074433 з наданням гарантій, в якій зазначив митну вартість транспортного засобу відповідно до рішення про коригування митної вартості товару.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався такими нормами законодавства.
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012 та Генеральною угодою про тарифи та торгівлю 1994 року (ГАТТ 1994).
Статтею 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ст. 50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГААТ).
Згідно з ч. 2 ст. VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.
Частинами 4 та 5 ст. 58 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з ч.1 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 1 та ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
В силу ч. 5 ст. 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу ч.ч. 1, 2 ст. 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Вказана норма кореспондується з положеннями ч.3 ст. 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим п.3.16 та п. 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 15.02.2011 р. № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Водночас частиною третьою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Зміст наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребуванням додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Зі змісту приписів розділу ІІІ («Митна вартість товарів та методи її визначення») Митного кодексу України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів. Відповідно до положень пункту третього частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Із змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості вбачається, що таке прийнято у зв'язку з тим, що у митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС. Декларанту було запропоновано надати додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості, а саме: - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, якщо здійснювалось страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
Визначення митної вартості в розмірі 10 900 Євро базується на твердженні: «у митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС складає 10 900 Євро» та встановлено, що рівень митної вартості подібних товарів є вищим.
Однак, подані уповноваженою особою позивача до суду документи, а саме підтвердження платежу №217/11/2019 та рахунок-фактура, є належними доказами, які підтверджують понесені позивачем витрати, пов'язані із придбанням та розмитненням автомобіля та на думку суду підтверджує числові значення складових митної вартості товарів.
Поряд з тим, Галицькою митницею Держмитслужби не доведено у відзиві неналежність касового чека, який подавався до митного оформлення.
Таким чином, на переконання суду, відповідач, здійснюючи контроль за правильністю обчислення позивачем митної вартості автомобіля, володів достатньою інформацією про вартість транспортного засобу, що був придбаний позивачем та про вартість витрат, які формують митну вартість автомобіля.
Так, вартість придбаного автомобіля в розмірі 5100 євро підтверджується інвойсом від 01.11.2019 №217/11/2019 на оплату вартості автомобіля.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 05.03.2019 у справі №815/5791/17 Верховний Суд наголошує і вказує, що основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, та банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Оцінюючи рішення про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за резервним методом, суд враховує таке.
Згідно з частиною другою статті 55 Митного кодексу України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Відповідно до статті 55 Митного кодексу України наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012 серед іншого затверджено Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів.
В пункті 2.1 цих Правил у розділі заповнення графи 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначено, що у графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу.
Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.
Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Отже, з системного аналізу наведених норм права випливає, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 Митного кодексу України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України.
При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 816/1199/15.
Спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 805/2713/16-а.
Оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не містить ані порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за другорядним методом (резервним), ані джерел інформації, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості товару.
Відповідач не обґрунтував, яким чином системою АСАУР було визначено («згенеровано») вартість транспортного засобу в розмірі 10900,00 EUR, які складові вплинули на формування саме такої вартості. Орган доходів та зборів не навів жодних розрахунків, за якими було визначено таку вартість транспортного засобу, що свідчить про порушення вимог статті 55 Митного кодексу України.
В оскарженому рішенні не наведено і суду не надано доказів, які підтверджують використання при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів інформації спеціалізованих видань та/або інформаційних ресурсів, які містять відомості про ціни, сформовані у відповідному регіоні світового ринку, з урахуванням марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального та фактичного пробігу оцінюваного транспортного засобу.
Суд також наголошує на той факт, що позивач придбав транспортний засіб, що має ушкодження, що впливає (зменшує) його вартість.
Суд критично ставиться до тверджень відповідача у відзиві про те, що при розгляді поданих до митного оформлення документів було виявлено, що касовий чек, який подавався до митного оформлення, не містить підпису та печатки установи, яка зазначена як видавець документа (PKO Bank Polski). В касовому чеку відсутні посилання на VIN код чи реєстраційний номер автомобіля. Зазначена комісія у розмірі 25.50 євро до митної вартості не була включена, адже такі висновки відповідача не містяться в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів, а адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень такий суб'єкт не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Окрім того, такі висновки суперечать матеріалам справи та нормам законодавства, а саме митний орган не може оцінювати документи іноземних держав з точки зору достатності та необхідності реквізитів. Більше того, митний орган міг, та повинен був скористатись правом запиту до держави банку з метою перевірки цих обставин. Те саме стосується інших припущень митного органу, перелічених вище. Відсутність в касовому чеку посилань на VIN-код чи реєстраційний номер автомобіля не можуть бути підставою для відхилення їх, оскільки вказаний документ містить інші дані, що дозволяють ідентифікувати операцію (зокрема реквізити фактури 217/11/2019).
Щодо комісії у розмірі 25.50 євро, яка до митної вартості не була включена, то немає законодавчих підстав включення плати за банківські послуги до митної вартості товару. Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.368 МК України для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів. Згідно з ч. 2. цієї ж статті при визначенні фактурної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України.
Тобто в жодному випадку при переміщенні товарів громадянами вартість банківських послуг не включається до бази митної вартості. Більш того згідно з ч. 10 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті також не додається вартість банківських послуг. А відповідно до ч.11 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.
Отже митний орган не може покладатися на невідповідність касового чека чи іншого документа, що підтверджує митну вартість товару вимогам, які не встановлені ні національним законодавством, ні законодавством країни, в якій він виданий, а також, на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Відповідно до приписів частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 19.11.2019 № UA209000/2019/000537/2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Галицької митниці Держмитслужби від 19.11.2019 № UA209000/2019/000537/2 про коригування митної вартості товарів.
Стягнути з Галицької митниці Держмитслужби (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43348711) за рахунок її бюджетних асигнувань 1592,73 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто дві) грн 73 коп сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.М. Брильовський