про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
08 травня 2020 року СєвєродонецькСправа № 360/1805/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., перевіривши матеріали адміністративного позову адвоката Науменко Юлії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Луганської обласної державної адміністрації Луганської обласної військово - цивільної адміністрації, Станично - Луганської селищної ради Луганського району Луганської області про визнання рішення та дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
04 травня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Науменко Юлії Володимирівни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Луганської обласної державної адміністрації Луганської обласної військово - цивільної адміністрації (далі - відповідач-1), Станично - Луганської селищної ради Луганського району Луганської області (далі - відповідач -2), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову ОСОБА_1 з боку Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військово-цивільної адміністрації в виплаті йому повної компенсації за пошкоджений будинок виходячи з вартості квадратного метру за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України або надання іншого аналогічного житла у власність в смт. Станиця-Луганська;
- зобов'язати Луганську обласну державну адміністрацію - Луганську обласну військово-цивільної адміністрацію повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виплатити повної компенсації за пошкоджений будинок виходячи з вартості квадратного метру за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України або надання іншого аналогічного житла у власність в АДРЕСА_1 . Станиця-Луганська;
- виплатити ОСОБА_1 повну компенсацію за пошкоджений будинок виходячи з вартості квадратного метру за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України або надати інше аналогічне житло у власність в смт. Станиця-Луганська;
- визнати протиправною відмову ОСОБА_1 з боку Станично - Луганської селищної ради Станично-Луганського району Луганської області в видачі довідки особи, постраждалої внаслідок надзвичайної ситуації;
- зобов'язати Станично-Луганську селищну раду Станично-Луганського району Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо видачі довідки особи, постраждалої внаслідок надзвичайної ситуації та видати йому довідку особи, постраждалої внаслідок надзвичайної ситуації.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є мешканцем смт. Станиця Луганська Станично - Луганського району, власником приватного будинку площею 145 кв.м та земельної ділянки по АДРЕСА_2 .
Загальновідомим фактом є те, що після початку проведення антитерористичної операції смт. Станиця Луганська опинилося на лінії бойового зіткнення українських військових та бойовиків терористичної організації «ЛНР». Через численні обстріли та перебування будинку позивача майже на лінії розмежування, він був вимушений виїхати та орендувати житло.
Наразі будинок позивача пошкоджений в ході проведення АТО, що є надзвичайною ситуацією, позивач не має до нього доступу для відновлення через розташування в сірій зоні, не в змозі користуватися своїм будинком.
Вказані обставини підтверджуються актом обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири) в смт. Станиця Луганська від 27 серпня 2018 року, яким встановлено, що обстрілами в будинку пошкоджено: покрівля - 60%, отвори - 70%, стіни - 60%; крім того, будинок знаходиться на лінії розмежування, проживання в будинку неможливе.
21 лютого 2020 року позивач звернувся з заявою щодо надання довідки особи, постраждалої внаслідок надзвичайної ситуації, та виплати повної компенсації за пошкоджений будинок, виходячи з вартості квадратного метра за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України або надання іншого аналогічного житла у власність в смт. Станиця Луганська до відповідачів, до яких додано копії документів на право власності та копію акта обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири) в смт. Станиця Луганська від 27 серпня 2018 року.
Листом - відповіддю Станично - Луганської районної державної адміністрації від 21 квітня 2020 року № 1167, листом - відповіддю відповідача - 1 від 17 квітня 2020 року № 8/213-31, листом - відповіддю відповідача - 2 від 21 квітня 2020 року № 444 позивачу відмовлено в видачі довідки особи, постраждалої внаслідок надзвичайної ситуації, та виплаті повної компенсації за пошкоджений будинок з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623 «Про внесення змін до постанови КМУ від 18 грудня 2013 року № 947 «Про затвердження Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання».
З посиланням на норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кодексу цивільного захисту України, Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичай них ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання від 18 грудня 2013 року № 947, викладеного у редакції постанови КМУ від 10 липня 2019 року № 623, представник позивача зазначила, що, оскільки будинок позивача частково зруйновано, він знаходиться на лінії розмежування, проживання в будинку неможливе, позивачу має бути відшкодована його повна вартість, виходячи з вартості квадратного метра за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України або надати інше житло.
У відповідності з вимогами Порядку, видача довідки про встановлення статусу особи, яка постраждала від надзвичайної ситуації, відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування, тобто Станично - Луганської селищної ради. На підтвердження свого статусу постраждалої особи позивачем надано акт обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири) в смт. Станиця Луганська від 27 серпня 2018 року, який свідчить про те, що позивач є постраждалою особою.
На підставі викладеного представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до пунктів 4, 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною другою статті 171 КАС України визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Перевіривши матеріали позовної заяви, судом встановлено.
Вимоги до відповідача-2 містять ознаки публічно - правового спору та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Щодо вимоги до відповідача-1, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до положень частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Тобто, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його бездіяльність, дії або індивідуальний акт. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу ймовірно призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Так, у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 804/20798/14 Великою Палатою Верховного Суду зроблено правовий висновок, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно - правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Слід зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої).
Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Зазначені правові висновки неодноразово висловлені Великою Палатою Верховного Суду при розгляді справ з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, зокрема, в постановах від 21 березня 2018 року у справі № 802/1792/17-а (номер рішення в ЄДРСР 73054799), від 18 квітня 2018 року у справі № 607/10615/15-а (номер рішення в ЄДРСР 73657864), від 25 квітня 2018 року у справі № 825/519/17 (номер рішення в ЄДРСР 73727765), від 08 травня 2018 року у справі № 820/4089/16 (номер рішення в ЄДРСР 74022189).
З матеріалів позовної заяви слідує, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем - 1 склались з приводу відмови виплатити позивачу грошову компенсацію за пошкоджений будинок або надати інше аналогічне житло.
Верховним Судом в ухвалі від 19 квітня 2018 року у справі № 9901/415/18 зроблено висновок, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень саме управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджуваних порушень прав чи інтересів.
Так, відповідно до пункту 24 частини першої статті 2 КЦЗ України надзвичайна ситуацією є обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Пунктом 20 частини другої статті 19 КЦЗ України визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту віднесено забезпечення соціального захисту постраждалих внаслідок надзвичайної ситуації, зокрема виплати матеріальної допомоги.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 21 КЦЗ України громадяни України мають право, зокрема, на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.
Частиною першою статті 84 КЦЗ України визначено, що постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації є особа, якій заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків.
Відповідно до положень частин другої - четвертої вказаної статті цього Кодексу заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації включають, зокрема: надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації); забезпечення житлом.
Заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок, зокрема, коштів державного та місцевих бюджетів.
Надання невідкладної допомоги постраждалим може здійснюватися за рахунок коштів резервних фондів державного та місцевих бюджетів відповідно до рівня надзвичайної ситуації, а також матеріальних резервів для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Частинами восьмою та дев'ятою статті 86 КЦЗ України передбачено, що постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються.
Забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.
З наведених норм КЦЗ України можна зробити висновок, що виплата постраждалому грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) внаслідок надзвичайної ситуації здійснюється органом місцевого самоврядування за кошти, зокрема, місцевого та державного бюджетів, за умови добровільної передачі цим постраждалим зруйнованого або пошкодженого житла органу місцевого самоврядування.
Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом; далі - Порядок), встановлює механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій, які відмовилися від евакуації, відселення та залишилися на попередньому місці проживання.
Відповідно до пункту 6 Порядку Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади в п'ятиденний строк з дня подання документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, а також за результатами обстеження житлових будинків (квартир), пошкоджених внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків, приймають рішення щодо надання постраждалим грошової допомоги, що оформляється протоколом, та повідомляють про це постраждалим.
У разі надання постраждалим недостовірної інформації про встановлення статусу особи, яка постраждала від надзвичайної ситуації, розмір завданої матеріальної шкоди, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади можуть прийняти рішення про відмову в наданні грошової допомоги.
У разі незгоди постраждалий може оскаржити зазначене рішення до суду.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Положеннями статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Тобто, звернення позивача до суду за захистом права на отримання компенсації за пошкоджений будинок або отримання аналогічного житла спрямовано на захист приватноправового майнового (цивільного) інтересу позивача, і такі правовідносини не містять ознак публічно-правового спору, що виключає розгляд цього спору в порядку адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Аналогічний правовий висновок узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 березня 2020 року у справі № 360/162/19, від 11 березня 2020 року у справі № 360/148/19.
Суд зазначає, що вимога до відповідача - 1 спрямована на отримання компенсації за пошкоджений будинок.
З огляду на наведене, спір, який виник між позивачем та відповідачем -1, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження згідно з пунктом частини першої статті 170 КАС України.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <...> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність”.
Отже, поняття “суду, встановленого законом” зводиться не лише до правової основи самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
В даному випадку судом, встановленим законом, для розгляду вимог до відповідача-1, є місцевий загальний суд, підстави для розгляду і вирішення таких вимог у порядку адміністративного судочинства - відсутні.
Разом з тим, позивачем заявлено також вимоги до відповідача-2, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
КАС України не передбачено процесуальної можливості відмови у відкритті провадження щодо однієї частини позовних вимог та відкриття провадження щодо іншої частини вимог, і при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, відмову у відкритті провадження у справі або повернення позовної заяви при зверненні позивача з позовними вимогами, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, слід керуватися нормами статей 21, 169 та 172 КАС України.
Так, згідно із пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 172 КАС України).
Аналогічна норма містить у частині шостій статті 21 КАС України.
Оскільки у даному випадку позивач звернувся з позовом до різних відповідачів з вимогами, одна з яких підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а інша - в порядку цивільного судочинства, в суду відсутні підстави для застосування положень статті 172 КАС України щодо роз'єднання позовних вимог, що відповідно є підставою для повернення позовної заяви у відповідності до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України.
При цьому суд роз'яснює позивачам, що згідно із частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом - з вимогою до Станично - Луганської селищної ради про визнання протиправною відмови позивачу з боку Станично - Луганської селищної ради Станично - Луганського району Луганської області у видачі довідки особи, постраждалої внаслідок надзвичайної ситуації, що міститься в листі - відповіді Станично - Луганської селищної ради Станично - Луганського району Луганської області від 21 квітня 2020 року № 444, та зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву щодо видачі довідки особи, постраждалої внаслідок надзвичайної ситуації та видати довідку особи, постраждалої внаслідок надзвичайної ситуації.
З позовною вимогою про визнання протиправною відмови позивачу з боку відповідача - 1 у виплаті повної компенсації за пошкоджений будинок, виходячи з вартості квадратного метру за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України або надання іншого житла у власність в смт. Станиця - Луганська, що міститься в листі - відповіді від 17 квітня 2020 року № 8/213-31, та зобов'язання повторно розглянути заяву щодо виплати повної компенсації за пошкоджений будинок, виходячи з вартості квадратного метру за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України або надання іншого аналогічного житла у власність в смт. Станиця - Луганська та виплатити повну компенсацію за пошкоджений будинок, виходячи з вартості квадратного метра за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України або надати інше аналогічне житло у власність в смт. Станиця - Луганська позивач має право звернутися до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 169, 170, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Науменко Юлії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Луганської обласної державної адміністрації Луганської обласної військово - цивільної адміністрації, Станично - Луганської селищної ради Луганського району Луганської області про визнання рішення та дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачу.
Копію ухвали разом з позовною заявою і доданими до неї документами невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, але не менше строку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).
СуддяТ.В. Смішлива