07 травня 2020 року № П/320/229/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5-а ) в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 22.08.2019 року № Ф-452968-54 на суму 12721,13 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона зареєстрована як фізична особа-підприємець, при цьому в період з 01.04.2016 по 01.05.2018 мала інвалідність, у зв'язку з чим отримувала пенсію. Втім відповідачем, всупереч вимогам частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.08.2019 № Ф-452968-54 через заборгованість зі сплати єдиного внеску. Позивач не погоджується з такими висновками відповідача та просить суд задовольнити позов.
Ухвалою суду від 15 січня 2020 року було відкрито спрощене позовне провадження по справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву, а у разі його не подання у встановлений судом строк, справа буде вирішена за наявними матеріалами.
13 лютого 2020 року від Головного управління ДПС у Київській області через канцелярію суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач позов не визнав, у його задоволенні просив відмовити оскільки починаючи з 01 січня 2017 року фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов'язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704 грн., за місяць, у 2018 році не менше 819,06 грн., за місяць. Не зважаючи на те, що позивач не отримувала дохід у звітному році або окремому місяці, вона зобов'язана сплачувати єдиний соціальний внесок.
Крім цього судом встановлено, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 Державну фіскальну службу України реорганізовано шляхом поділу на Державну податкову службу України та Державну митну службу України, а тому просить замінити у справі первісного позивача на його правонаступника.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 682-р останній погодитися з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 р. № 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу.
Статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Процесуальним правонаступництвом є заміна у справі сторони чи третьої особи у разі переходу повноважень (для суб'єкта владних повноважень) прав і обов'язків від однієї особи до іншої (правонаступника) у відносинах, щодо яких виник спір.
Однією із підстав процесуального правонаступництва є припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення (стаття 108 Цивільного кодексу України).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" від 18.12.2018 року № 1200 постановлено утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 19 червня 2019 року № 537, реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби. Так, Головне управління ДФС у Київській області приєднано до Головне управління ДПС у Київській області.
Вказані обставини підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Так, згідно відомостей ЄДРПОУ Головного управління ДФС у Київській області, код 39393260, з 02.08.2019 перебуває в стані припинення як юридична особа.
Враховуючи викладене, у зв'язку з перебуванням Головного управління ДФС у Київській області у стані припинення як юридичної особи, відповідач по справі - Головне управління ДФС у Київській області підлягає заміні на його правонаступника, а саме на Головне управління ДПС у Київській області.
25 лютого 2020 року через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач не погодилась з думкою відповідача, що викладена у відзиві та наполягала на задоволені позовних вимог.
16 березня 2020 року через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких податковий орган заперечував стосовно також витрат на правову допомогу.
Дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи, ОСОБА_1 з 20.02.2007 зареєстрована як фізична особа - підприємець за № 23390000000005587.
ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку у ДПІ у Києво - Святошинському районі Київської області та взята на облік як платник єдиного податку.
Як вбачається з наданої позивачем копії довідки медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) серії АВ № 0438928 та копії виписки з акту огляду МСЕК від 11.04.2016 № 102 до довідки серії АВ № 0438928, ОСОБА_1 з 01.04.2016 встановлено інвалідність третьої групи до 01.05.2018.
22 серпня 2019 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-452968-54, відповідно до якої позивачка повинна сплати борг у розмірі 12731,13 грн., (недоїмка 7780, грн., штраф 1861,34 грн., пеня 3089,45 грн.).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі по тексту - Закон) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону).
Відповідно до приписів частини 1 статті 4 Закону платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
У силу приписів норм частини 4 статті 8 Закону порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (надалі по тексту - Інструкція).
Згідно вимог Закону та Інструкції № 449 на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та у повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI).
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п.п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Приписами статті 25 Закону та пункту 3 Розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Відповідно до п. 3 Розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону № 2464-VI та Інструкції № 449, контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 7780,34 грн., штраф у розмірі 1861,34 грн. та пеню 3089,45 грн.
Втім, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 4 Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналіз даної норми свідчить про те, що звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов. По-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року по справі № 805/2195/17-а.
Судом встановлено, що згідно з даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску автоматично здійсненні наступні нарахування:
- ЄСВ за 2017 рік - 704 грн. х 12 = 8448 грн.; сплачено за рахунок передплати 3943,90 грн., сума боргу склала 4504,10 грн.
- ЄСВ за І квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.04.2018 року) - 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн.; сплачено 0 грн., сума боргу склала 6961,28 грн.
- ЄСВ за II квартал 2018 (граничний термін сплати 19.07.2018 року) - 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 9418,46 грн.;
- ЄСВ за III квартал 2018 (граничний термін сплати 19.10.2018 року) - 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн.; сплачено 0 грн.; сума боргу склала 11875,64 грн.
- ЄСВ за IV квартал 2018 (граничний термін сплати 21.01.2019 року) - 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн.; сплачено 9306,66 грн., сума боргу склала 5026,16 грн.
- ЄСВ за І квартал 2019 (граничний термін сплати 19.04.2019 року) - 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн., сплачено 0 грн., загальна сума боргу склала 7780,34 грн.
- ЄСВ за ІІ квартал 2019 (граничний термін сплати 19.07.2019) - 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн., сплачено 2754,18 грн., загальна сума боргу склала 7780,34 грн.
Згідно розрахунку боргу по вимозі № Ф-452968-54 від 22.08.2019 заборгованість позивача в період встановлення інвалідності з 01.04.2016 - 01.05.2018 становить 7780,34 грн.
На підставі викладеного та із урахуванням того, що ОСОБА_1 , у період з 01.04.2016 по 01.05.2018 мала встановлену інвалідність ІІІ групи у зв'язку з чим отримувала пенсію, суд дійшов висновку, що позивачка звільнена від сплати єдиного внеску відповідно до норм частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у період, за який виставлено оскаржувану вимогу, оскільки відповідає всім необхідним умовам, які передбачені вказаною нормою Закону, для звільнення від сплати єдиного внеску.
За вказаних обставин вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Київській області від 22 серпня 2019 року № Ф-452968-54 є протиправною та підлягає скасуванню в частині нарахування єдиного внеску у розмірі 7780,34 грн.
Разом з цим, як вбачається із змісту оскаржуваної вимоги, окрім нарахованого єдиного внеску вона містить в собі 1861,34 грн. штрафу та 3089,45 грн. пені.
Факт нарахування штрафних санкцій та пені підтверджується наявним у матеріалах справи рішенням відповідача від 12.07.2019 № 0097285406, яке було направлено позивачеві та отримано особисто позивачкою 20 липня 2019 року.
Оскільки жодних доказів як оскарження так і скасування даного рішення суду не надано та у межах даного провадження позивачем таких вимог не заявлено, суд дійшов висновку, що визначена у даному рішення сума заборгованості є узгодженою, а відтак у цій частині оскаржувана вимога не підлягаю скасуванню.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності сторін, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Водночас, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустими доказами правомірність прийнятого рішення в цілому.
Водночас докази, подані позивачем, частково підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтуванні позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Стосовно судових витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі - 5000,00 грн., суд зазначає таке.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).
Згідно частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1).
При цьому, стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 5 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду оригіналів доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу.
З огляду на факт відсутності у матеріалах справи оригіналів доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката, заявлена позивачем у позові сума таких витрат у розмірі 5000,00 грн. не підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 .
У відповідності до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжними дорученнями.
Оскільки позов задоволено частково то позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області підлягає поверненню судовий збір у розмірі 470,40 грн. (4950,79*100/12731,13=38,8% (768,40-38,8%=298; 768,40-298=470,40).
Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 22.08.2019 року № Ф-452968-54 на суму 7780 (сім тисяч сімсот вісімдесят) грн. 34 коп.
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377; адреса місцезнаходження 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-а) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 470 (чотириста сімдесят) грн. 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Повний текст рішення складено та підписано 07 травня 2020 року.
Суддя Панченко Н.Д.