08 травня 2020 року Справа № 280/924/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 )
про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
11.02.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача з приводу невиплати позивачу коштів за відрядження у сумі 15 876,23 грн. та стягнути з відповідача на користь позивача кошти за відрядження у сумі 15 876,23 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , яка перебуває на військовій службі, наказами відповідача від 13.09.2019 №204 та від 13.12.2019 №283 направлена у відрядження у період з 15.09.2019 по 21.12.2019. Позивач звернулася до відповідача із рапортом про відшкодування коштів, витрачених на відрядження, а саме: витрат на проїзд, на житло та добових, проте отримала відмову, обґрунтовану відстунітю коштів на таке відшкодування. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати коштів протиправною, із посиланням на норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 14.02.2020, у зв'язку з невідповідністю позову вимогам статей 160, 161 КАС України, позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. В межах встановленого строку недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою суду від 24.02.2020 відкрито провадження у справі №280/924/20; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх. від 16.03.2020 №11981), в якому, із посиланням на Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13 зазначено, що ОСОБА_1 не надала підтверджуючих документів щодо найму житла на суму 7 400,00 грн. та оплати за комунальні послуги у сумі 1 233,00 грн. За таких обставин, у задоволенні позовних вимог в даній частині просить відмовити.
Позивачем пред'явлено позовну вимогу, яка згідно пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) належить до справ незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд зазначає про таке.
ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 29.12.2015 та є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з 13.08.2019, що підтверджується довідкою відповідача від 31.08.2019 №1317.
Відповідно до телеграми Головного управління Національної гвардії України від 09.09.2019 №1615 на базі Національної академії Національної гвардії України, Київського факультету НА НГУ та Навчального центру НГУ з 16.09.2019 по 21.12.2019 заплановано проведення інтенсивних курсів з вивчення англійської та французької мов, у зв'язку із чим вимагається відрядити (направити) особовий склад до Національної академії НГУ для прийняття участі у курсах. Від начальника Національної академії НГУ вимагається організувати зустріч, розміщення, харчування особового складу та навчання за відповідними рівнями підготовки (п. 6 телеграми).
Наказами командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 13.09.2019 №204 та від 13.12.2-19 №283 (по стройовій частині) направлено у службове відрядження офіцера відділення обліку особового складу штабу майора ОСОБА_1 до НА НГУ м. Харкова для участі у курсах з 15.09.2019 та з 14.12.2019 відповідно.
Посвідченнями про відрядження від 11.09.2019 №1871 та б/д №2249 підтверджується, що ОСОБА_1 вибула у відрядження 15.09.2019 та прибула до НА НГУ м. Харкова 16.09.2019, звідки вибула 13.12.2019, а також відбула у відрядження 14.12.2019, звідки вибула 21.12.2019.
23.12.2019 позивач звернулася до відповідача із рапортом, в якому просила відшкодувати кошти, витрачені на відрядження, за період з 15.09.2019 по 21.12.2019.
Листом - відповіддю від 23.12.2019 №3/29/32/2-144 позивача повідомлено про відсутність кошторисних призначень на виплату видатків на відрядження.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати сум з відшкодування витрат на відрядження, ОСОБА_1 звернулася до суду із даною позовною заявою із вимогою щодо стягнення таких коштів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною 6 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Особливості направлення військовослужбовців Збройних Сил України у відрядження в межах України та механізм відшкодування витрат на відрядження визначається Інструкцією про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 №105 (далі - Інстукція №105).
Відрядження - направлення військовослужбовців Збройних Сил України (далі - військовослужбовці) за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в іншу місцевість для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу) (п. 2 Інструкції №105).
Пунктом 7 Інструкції №105 встановлено, що днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця, а днем прибуття з відрядження - день прибуття транспортного засобу до населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця. У разі відправлення транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 00 годин і пізніше - наступна доба. Якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, де проходить службу відряджений військовослужбовець, у строк відрядження зараховується час, потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого військовослужбовця до місця служби.
За правилами пункту 9 Інструкції №105 підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та Податкового кодексу України.
При цьому, за визначенням пункту 10 Інструкції №105, окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв'язку з таким відрядженням).
Добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту.
Пунктом 11 Інструкції №105, серед іншого, встановлено, що за кожний день (включаючи день вибуття та день прибуття) перебування військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98.
Час перебування в дорозі, за який провадиться виплата добових під час відрядження, визначається за діючим розкладом руху залізничного, водного та повітряного транспорту, враховуючи час затримки відрядженого в дорозі з причин, які від нього не залежать, і час на пересадки.
Визначення кількості днів відрядження для виплати добових проводиться з урахуванням дня вибуття у відрядження й дня прибуття до місця проходження служби, що зараховуються як два дні.
Сума добових визначається із урахуванням наказу про відрядження та відповідних первинних документів.
Пунктом 12 Інструкції №105, зокрема, визначено, що військова частина (установа, організація) за наявності підтвердних документів (в оригіналі) відшкодовує в межах граничних сум витрат на найм житлового приміщення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98, витрати відрядженим військовослужбовцям на найм житлового приміщення з розрахунку вартості одного місця в готелі (мотелі), іншому житловому приміщенні за кожну добу такого проживання з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат на користування телефоном, холодильником, телевізором та інших витрат.
Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються витрати на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання в місцях проживання (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків сум добових витрат за всі дні проживання.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які направлені на навчання (за денною формою) у навчальні заклади і підрозділи системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів (крім вищих військових навчальних закладів), відшкодування витрат на найм житлового приміщення здійснюється у разі, якщо ці військовослужбовці під час навчання не забезпечувалися гуртожитком і витрати на надання їм житлової площі в оплату за навчання не включалися.
За правилами пункту 13 Інструкції №105 витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.
Згідно пункту 18 Інстукції №105 витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого військовослужбовця, у тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.
Витрати, понесені у зв'язку з відрядженням, не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), військовослужбовцю не відшкодовуються.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» визначено, що витрати на найм житлового приміщення під час відрядження відшкодовуються за наявності оригіналів підтвердних документів (далі - підтвердні документи).
Пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» установлено, що державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються, серед іншого, витрати: на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті); на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях; на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у місцях проживання (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків сум добових витрат для держави, до якої відряджається працівник, визначених у додатку 1 до цієї постанови, за всі дні проживання.
Додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» визначено суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів. Так, гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу в Україні становить 600 гривень.
На виконання пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України від 05.01.98 № 10 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 затверджено Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон.
Так, за приписами пунктів 14, 15 розділу І вказаної Інструкції, підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Податкового кодексу України. У разі відрядження за кордон підтвердні документи, що засвідчують вартість понесених за кордоном у зв'язку з таким відрядженням витрат, оформлюються згідно із законодавством відповідної держави.
Окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв'язку з таким відрядженням). Суми добових витрат для працівників підприємств затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98.
Добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту.
Вирішуючи спір по суті, суд, серед іншого, керується вимогами ч. 1 ст. 77 КАС України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За визначенням статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).
Так, позивачем до матеріалів справи, на підтвердженн витрат на проїзд, надано засвідчені копії проїзних документів (серії АЙ №480805 та серії БЄ №416282), відповідно до яких витрати ОСОБА_1 на проїзд із м. Запоріжжя до м. Харкова склали 228,85 грн., а з м. Харкова до м. Запоріжжя - 134,38 грн.
На думку суду, вказані витрати підтверджені належними доказами, а отже підлягають відшкодуванню позивачу у загальній сумі 363,23 грн. (228,85 грн.+ 134,38 грн.).
Також, ОСОБА_1 надала засвідчені належним чином копії рахунків від 16.09.2019 №17172 та від 16.09.2019 №17173, та фіскальних чеків від 16.09.2019 №0000003607 та від 16.09.2019 №0000003608, які підтверджують оплату за проживання у гуртожитку у м. Харкові, на загальну суму 1 000,00 грн. Такі витрати вважаються підтвердженими належними та достовірними доказами, а тому пілягають відшкодуванню позивачу.
Також, ОСОБА_1 , в силу вищенаведених законодавчих приписів, має право на вішкодування добових витрат. Такі витрати в даному випадку складають 60 грн./доба, що сумарно становить 5 880,00 грн. (60 грн.х98 діб). Вказані суми відповідачем не оспорюються.
Водночас, на підтвердження витрат на найм житла позивачем до матеріалів справи надано копії: Договору найму житлового приміщення від 17.09.2019, укладеного із ОСОБА_2 , предметом якого є передання у тимчасове користування житлового примішення, розмір оплати за яке становить 3 700,00 грн. та оплату послуг з постачання електроенергії; розписки від 12.10.2019, відповідно до якої ОСОБА_2 12.10.2019 отримала від ОСОБА_1 7 400,00 грн. за оренду житла; розписки від 18.11.2019, відповідно до якої ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 1 233,00 грн., з яких оплата послуг з постачання електроенергії становить 693,00 грн.
За визначенням статті 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
Суд наголошує, що договір найму житла не є документом, який підтверджує факт понесення витрат на такий найм, а розписки, надані позивачем до матеріалів справи, не є розрахунковими документами у розумінні Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Податкового кодексу України. При цьому, належних та достовірних доказів, які б підтверджували фактичне понесення витрат, пов'язаних із наймом житла, позивач суду не надала. Звідси, у даній частині позовних вимог слід відмовити.
Суд також вважажє за необхідне зазначити про таке.
За правилами частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Тобто, КАС України не передбачає такого способу захисту порушених прав (інтересів) сторони, як стягнення із суб'єкта владних повноважень коштів, не пов'язаних із відшкодуванням шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При цьому, за приписами частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, суд, для ефективного захисту прав та інтересів позивача, вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 витрат на відрядження у сумі 7 243,23 грн. (витрати на проїзд - 363,23 грн.; витрати на проживання у гуртожитку - 1 000,00 грн.; добові витрати - 5 880,00 грн.).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасника бойових дій, відтак питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) витрат на відрядження.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) витрати на відрядження у розмірі 7 243 (сім тисяч двісті сорок три) гривні 23 копійки.
4. У решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення виготовлено та підписано 08.05.2020.
Суддя Ю.П. Бойченко