Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 травня 2020 р. Справа№200/2823/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати державної соціальної допомоги, як особі з інвалідністю з дитинства ІІІ групи за період з 12 вересня 2014 року по 17.07.2018 року включно;
- зобов'язати нарахувати та виплатити державну соціальну допомогу, як особі з інвалідністю з дитинства ІІІ групи за період з 12 вересня 2014 року по 17.07.2018 року включно, виходячи із розміру прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну виплату державної соціальної допомоги.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він є особою з інвалідністю з дитинства ІІІ групи, якій гарантовано право на соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму. Позивач перебував на обліку в уповноваженому Управлінні праці та соціального захисту населення Київського району міста Донецька, однак у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в його населеному пункті, був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до міста Добропілля Донецької області, де став на облік як внутрішньо переміщена особа. В останній раз позивач отримував допомогу 12.09.2014 року в розмірі 949 грн. В зв'язку з тим, що позивач є глухонімим, він тривалий час не міг звернутись за захистом своїх прав без сторонньої допомоги. Лише 04.01.2018 року він звернувся із заявою до уповноваженого органу та почав отримувати виплати з 17.07.2018 року. Проте, виникла заборгованість за період з 12 вересня 2014 року по 17.07.2018 року, згідно з відповіддю відповідача на адвокатський запит, обліковується в органі, що проводить соціальні виплати та буде сплачена на підставі окремого порядку Кабінету Міністрів України, котрий на даний час не прийнятий. Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на соціальне забезпечення. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 16 березня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення та відкрито спрощене позовне провадження по справі.
Відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив, що позивач прийнятий на облік в Управлінні з 29 грудня 2017 року. 04.01.2018 року звернувся із заявою щодо призначення державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, але допомога не була призначена згідно із заявою позивача від 26.01.2018 року про оформлення пенсії по інвалідності в Пенсійному фонді. 17 липня 2018 року допомога позивачу призначена довічно на підставі звернення з повторною заявою, оскільки на підставі статті 8 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» допомога призначається з дня звернення за її призначенням.
Крім того, з 21.04.2016 року позивач перебував на обліку в Управлінні соціального захисту населення Краматорської міської ради, проте у призначенні державної допомоги позивачу відмовлено як такому, що немає права на підставі пункту 1 Постанови КМУ № 637 від 05.11.2014 року.
Оскільки, відповідно до пункту 15 Постанови КМУ від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами, внесеними Постановою КМУ № 335 від 25.04.2018 року), суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів, а на даний час вказаний порядок не розроблений, підстав для виплати заборгованості за минулий період відсутні.
На підставі вищевказаного відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
З'ясовуючи, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, судом встановлено таке.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_2 (а.с.5).
Відповідно до довідки від 29.12.2017 року № 0000450815 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2 (а.с.12).
Рішенням Управлінні соціального захисту населення Краматорської міської ради від 07.06.2016 року позивачу відмовлено в призначені допомоги (а.с.34)
Позивач 04.01.2018 року та 17.07.2018 року звертався до відповідача із заявами про призначення державної соціальної допомоги особам з інвалідністю ІІІ групи з дитинства (а.с.25-26, 29-30).
26.01.2018 року ОСОБА_2 написав заяву щодо не розгляду призначення допомоги в зв'язку з наміром оформлення пенсії по інвалідності в Пенсійному фонді (а.с.27)
Розпорядженням № 01-10/217 від 31.01.2018 року Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради не обробляло заяву позивача від 04.01.2018 року (а.с.28)
УСЗН Добропільської міської ради рішеннями від 16.08.2018 року позивачу призначено державну соціальну допомогу як особі з інвалідністю ІІІ групи та адресну допомогу з 17.07.2018 року довічно та нарахована заборгованість за період з 30.10.2014 року по 17.07.2018 року (а.с.31, 33). В той же час розпорядженням від 16.08.2018 року вирішено не сплачувати нараховану допомогу на підставі пункту 15 Постанови КМУ від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» щодо виплати заборгованості на умовах окремого порядку (а.с.32).
З урахуванням встановлених у справі обставин, вирішуючи адміністративний спір, суд застосовує такі джерела права.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю гарантує Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16.11.2000 № 2109-III (далі - Закон № 2109-III).
Статтею 1 Закону № 2109-III визначено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.
Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз'ясненням особам з інвалідністю з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.
Відповідно до статті 4 Закону № 2109-III державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.
Відповідно до статті 8 Закону № 2109-III заява про призначення державної соціальної допомоги подається особою з інвалідністю з дитинства до управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання. До заяви про призначення державної соціальної допомоги повинні бути додані документи про вік і місце проживання особи з інвалідністю з дитинства або дитини з інвалідністю, документи про місце проживання батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника, який подав заяву, а також довідка медико-соціальної експертизи або медичний висновок, видані у встановленому порядку.
Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об'єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату (стаття 12 Закону № 2109-III).
Стаття 14 Закону № 2109-III передбачає, що підставою припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги є влаштування особи з інвалідністю з дитинства до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання.
При зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.
Порядок надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям інвалідам, затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства фінансів України від 30.04.2002 №226/293/169 (далі - Порядок), розроблений відповідно до Закону № 2109-III і визначає умови призначення та порядок надання і виплати: державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам віком до 18 років; надбавок на догляд за інвалідами з дитинства та дітьми-інвалідами віком до 18 років; допомоги на поховання інваліда з дитинства або дитини-інваліда віком до 18 років.
Відповідно до пункту 1.2. Порядку державна соціальна допомога призначається і виплачується громадянам України, які постійно проживають на території України; іноземним громадянам та особам без громадянства, які переселилися з інших держав на постійне проживання в Україну, та особам, які набули статусу біженців.
Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам призначається структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім міст Києва та Севастополя) рад (далі - місцеві органи з питань соціального захисту населення).
Згідно з пунктом 2.1. Порядку право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства та діти-інваліди віком до 18 років.
Пунктом 2.4 Порядку містить перелік документів, які подаються для призначення соціальної допомоги, та зазначається, що заява про призначення державної соціальної допомоги подається особою з інвалідністю з дитинства до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання або за місцем фактичного проживання. Державна соціальна допомога за місцем фактичного проживання призначається за умови неотримання зазначеної допомоги за місцем реєстрації заявника. Перевірка відомостей щодо неотримання допомоги проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення з використанням інформаційних систем.
Положення Порядку щодо виплати допомоги на поховання кореспондуються з положеннями Закону № 2109-III.
Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII), та визначає, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на соціальне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 07 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 2109-III , не можуть застосовуватись.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод, що забезпечуються Конституцією України та не можуть бути скасовані.
Право громадянина на призначення йому соціальних виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні соціальних виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.
Суд наголошує, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
В даному випадку поняття «закон» розуміється як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил, прийнятий в особливому порядку (законодавчим органом влади), або безпосередньо народом. Тому конституційне поняття «закон», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. Відповідно, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді страхових виплат суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат. При цьому Верховний суд відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в рішенні Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, зобов'язання відповідача виплатити позивачу недоодержану державну соціальну допомогу, як особі з інвалідністю з дитинства випливає як із норм законодавства України, так і з відповідної практики ЄСПЛ, що є обов'язковою для застосування в Україні.
Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що позивач є особою з інвалідністю з дитинства ІІІ групи та має право на отримання щомісячної соціальної допомоги.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду доказів правомірності дій щодо невиплати недоодержаної соціальної допомоги в розумінні вищенаведених норм Закону.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені у справі позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки припинення та невиплата нарахованої державної соціальної допомоги позивачеві відбулася з вини органу соціального захисту населення.
Стосовно вимог про зобов'язання виплатити компенсацію за несвоєчасну виплату державної соціальної допомоги, суд зазначає про таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159 (далі - Порядок), для реалізації згаданого Закону.
Згідно зі статтею 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткові пенсії, цільові грошові допомоги на прожиття, щомісячної державної допомоги та компенсаційних виплат.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З приписів статті 4 Закону № 2050-ІІІ та пункту 5 Порядку випливає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, зі змісту наведених норм випливає, що обов'язковою умовою для компенсації втрати частини доходів є факт нарахування вказаного доходу та його несвоєчасної виплати. Натомість у цій справі достовірно встановлено, що на час звернення з цим позовом та розгляду справи заборгованість відповідачем не виплачена, і на час розгляду справи неможливо встановити строки такої виплати у майбутньому. Вказана обставина виключає застосування до спірних відносин норм Закону № 2050-ІІІ, а вимоги в частині нарахування та виплати такої компенсації заявлені передчасно.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки відповідач реалізував надані йому дискреційні повноваження у спосіб, не передбачений законом, і під час розгляду справи встановлена протиправність дій органу владних повноважень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати державної соціальної допомоги, як особі з інвалідністю з дитинства ІІІ групи за період з 12 вересня 2014 року по 17.07.2018 року включно та зобов'язання здійснити зазначені виплати.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що, відповідно до частини 2 статті 133 КАС, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, а ухвалою суду від 16 березня 2020 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету судовий збір за подання до адміністративного суду немайнового характеру пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 133, 241-246, 255, 295-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради (85000, Донецька область, м. Добропілля, пр-т Шевченка, 15, код ЄДРПОУ25954002) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати державної соціальної допомоги, як особі з інвалідністю з дитинства ІІІ групи ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 12 вересня 2014 року по 17.07.2018 року включно.
Зобов'язати нарахувати та виплатити державну соціальну допомогу, як особі з інвалідністю з дитинства ІІІ групи ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 12 вересня 2014 року по 17.07.2018 року включно виходячи із розміру прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну виплату державної соціальної допомоги.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради (85000, Донецька область, м. Добропілля, пр-т Шевченка, 15, код ЄДРПОУ25954002) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - UА908999980313111256000026001, код ЄДРПОУ - 26255795, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП) судовий збір у розмірі 560 (п'ятсот шістдесят) грн. 55 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - UА908999980313111256000026001, код ЄДРПОУ - 26255795, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП) судовий збір у розмірі 280 (двісті вісімдесят) грн. 25 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 07 травня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.А. Чекменьов