08 травня 2020 року Справа № 160/2735/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
11.03.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправно та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 05.11.2019 року №Ф-2028-56/482 у розмірі 27 780,12 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2028-56/482 від 05.11.2019 року, відповідно до якої нараховано борг (недоїмку) з єдиного внеску у розмірі 27 780,12 грн. Позивач вважає протиправним нарахування боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки в даному випадку має місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності та подвійне оподаткування, що суперечить вимогам податкового законодавства, у зв'язку з чим вказана вимога про сплату боргу (недоїмки), є неправомірною та підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 10.04.2020 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
03.04.2019 року представником відповідача подано письмовий відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець, на дату формування оскаржуваної вимоги не перебував у стані припинення підприємницької діяльності. Проте, податкова звітність ним не подавалась, доходів він не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Так, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн.х22%, де 3200 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017). Отже, за 2017 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 8448,00 грн. У 2018 році мінімальний страховий внесок становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн.х22%. де 3723,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018). У 2019 році мінімальний страховий внесок становив 918,06 гри. на місяць ( 4173,00 грн.х22%, де 4173,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019). Таким чином, у зв'язку з не сплатою позивачем внеску, контролюючим органом було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 року №Ф-2028-56/482 у загальній сумі 27 780,12 грн., яка є законною та обґрунтованою. На підставі викладеного у задоволенні позову просив відмовити.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 05.07.2012 року по 22.01.2020 року був зареєстрованим як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Також, ОСОБА_1 у вказаний період перебував на обліку у відповідача як платник єдиного внеску.
З 04 липня 2018 року до цього часу ОСОБА_1 працює на Товаристві з обмеженою відповідальністю «КУСУМ ФАРМ» та обіймає посаду представника торговельного лікарськими засобами, що підтверджується копією довідки, наявної у матеріалах справи
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність ОСОБА_1 припинено 22.01.2020 року, про що внесено відповідний запис.
05.11.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2028-56/482 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 27 789,12 грн.
Підставою для формування даної вимоги стала інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено наступні несплачені нарахування на момент винесення оскаржуваної вимоги:
- недоїмка за період минулих років у розмірі 1 240,86 грн.;
- нарахування за 2017 рік в сумі 8448 грн.;
- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 року - 2457,18 грн.(мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 2457,18 грн.);
- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 року - 2457,18 грн.;
- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 року - 2457,18 грн.;
- за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 року - 2457,18 грн.;
- за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 року - 2754,18 грн.;
- за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 року - 2754,18 грн.;
- за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 року - 2754,18 грн.
Таким чином, вказана вимога включає суму боргу у розмірі 27 760,12 грн. за 2017 рік, 2018 рік та 1-3 квартали 2019 року.
Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 року №Ф-2028-56/482.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Як передбачено нормою ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи положення ч. 3 ст. 6 Закону № 2464-VI, вказані обов'язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.
З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що позивач припинив свою підприємницьку діяльність - 22.01.2020 року, тобто після винесення оскаржуваної вимоги.
Відтак, у спірний період позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець.
Абзацом 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.
Так, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Водночас, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
З урахуванням вищевикладеного, тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказані правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що у період з 04.07.2018 року по теперішній час позивач працює представником торговельним у ТОВ «КУСУМ ФАРМ» та довідкою про доходи від 06.03.2020 року підтверджено сплату страхових внесків роботодавцем за позивача з липня 2018 року по лютий 2020 року у сумі 77 495,10 грн.
Отже, у період з липня 2018 року по лютий 2020 року ОСОБА_1 не був платником єдиного внеску як ФОП, оскільки в цей період платником єдиного внеску за нього був його роботодавець.
Крім того, судом встановлено, що 10.05.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2028-56/482 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 22 271,76 грн., яка включає в тому числі періоди нарахування, що і оскаржувана вимога.
Вказана вимога №Ф-2028-56/482 від 10.05.2019 року перебуває на виконанні у Центрально-Міському відділі державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, за якою відкрито виконавче провадження №60594166.
При цьому, в рамках даного виконавчого провадження винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що нарахування відповідачем недоїмки зі сплати єдиного внеску на підставі даних інтегрованої картки платника є протиправним.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-2028-56/482 від 05.11.2019 року, прийнята відносно ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) є протиправною, та підлягає скасуванню.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 57073 від 09.04.2020 року.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 05.11.2019 року №Ф-2028-56/482 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець