08 травня 2020 року Справа № 160/3433/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
27.03.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роках щорічні додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України “Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
- зобов'язати відповідача - Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити належну позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення, на яке він мав право станом на день звільнення з військової служби 03.05.2019 р.
В обґрунтування вимог позову позивач вказує, що на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вважає, що наявні усі правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку суму компенсації.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/3433/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 30.03.2020 р.
Частиною 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 р. позовну заяви прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
04.05.2020 р. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач повідомляє суд про незгоду з вимогами позову, оскільки при звільненні позивача, з останнім було проведено розрахунок грошового забезпечення. Пункт 19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. Таким чином, відповідач вважає, що в період дії особливого періоду надання відпустки учасникам бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» терміном 14 календарних днів, припиняється. Крім того, відповідач пояснює, що ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає лише один вид додаткової відпустки - військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я. Саме дні невикористаної цієї додаткової відпустки відповідно до п. 14 ст.10-1 Закону у разі звільнення військовослужбовця підлягають грошовій компенсації. Що стосується додаткової відпустки учасникам бойових дій, то вона Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачена, а тому, відповідно до п. 8 ст.10-1 Закону, стосовно цієї відпустки необхідно керуватися правилами передбаченими Законом України «Про відпустки». Під час звільнення та по теперішній час позивач не звертався з рапортом та/або зверненням на ім'я командира в/ч 3011 НГУ щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані в 2016-2019 рр. щорічні додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій. За таких обставин вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 р. відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Судом під час розгляду даної справи враховані положення постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу CODIV-19» та впровадження низки заходів на виконання рішення уряду відносно даного питання.
У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Центрального оперативно-територіального командування Національної гвардії України на посаді гранатометника 3 відділення гранатометного взводу батальйону оперативного призначення.
07.12.2016 р. отримав статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 ).
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.05.2019 р. №113:
Припинено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та ВИКЛЮЧИТИ зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення:
солдата за контрактом ОСОБА_2 , який здав справи і обов'язки за посадою гранатометника 3-го відділення гранатометного взводу батальйону оперативного призначення та звільненого відповідно до пункту два підпункту «а» частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби в запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11 травня 2019 року № 16 о/с у зв'язку із закінченням строку контракту без права носіння військової форми одягу 13 травня 2019 року, та для взяття на військовий облік направити до Покровсько-Тернівського РТЦК та СП Дніпропетровської області.
Згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 № 200, виплачено:
премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01 по 13 травня 2019 року в розмірі 135 відсотків посадового окладу.
Вислуга років станом на 13 травня 2019 року становить: час служби в календарному обчисленні - 02 роки 11 місяців 21 день; час служби в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 01 рік 06 місяців 04 дні.
Підстава: припис від 13.05.2019 р. № 71, рішення на премію, розрахунок вислуга років.
Отже, позивачу при звільнені не було виплачено грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки.
За таких обставин предмет дослідження у даній справі становлять правові підстави для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі (надалі - Закон).
Відповідно до ч. 1, абз. 3 ч. 14 ст. 10-1 вказаного Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з п. 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Стаття 4 Закону України «Про відпустки» передбачає у тому числі інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Як вбачається з п.17 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток (...), припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (надалі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
Згідно зі ст.1 Закону №1932-XII особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.
Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачене припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець - учасник бойових дій набув за період проходження ним військової служби. Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, особа не втрачає саме право на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізоване у один із таких способів:
1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
2) грошова компенсація відпустки.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки».
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки.
Відтак, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуте під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Такий правовий висновок викладений у зразковому рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 р. у справі №620/4218/18, яке залишене в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р.
Аналогічні висновки були також викладені Великою Палатою Верховного суду в постанові від 21.08.2019 р. по справі №620/4218/18.
Суд не враховує доводи відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки. При цьому суд зазначає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Відтак, на переконання суду, позивач має право на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки в період p 2015-2019 рр. така відпустка йому не надавалась та при звільненні компенсація виплачена не була, що не заперечується відповідачем по справі.
Також відповідач не висловлює незгоди щодо періоду, в якому позивач не використав своєї відпустки. Заперечення проти позову по суті стосуються лише правозастосування норм закону до спірних правовідносин.
Щодо тверджень відповідача про пропуск строку звернення позивача до суду з даним позовом, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. по справі №620/4218/18 серед іншого зазначено, що грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Відтак право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з 2015 року по 2019 рік (по день звільнення), чим допущено протиправну бездіяльність, що мало наслідком порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 як військовослужбовця, звільненого у запас.
В даному випадку має місце триваюче порушення з боку суб'єкта владних повноважень у вигляді допущеної ним бездіяльності, яка виразилась у не виплаті спірної грошової компенсації при звільнені, право на яке позивач набув за час перебування на військовій службі, що підтверджено матеріалами справи та як факт не спростовується відповідачем.
Тому та обставина, що позивач не звертався до військової частини з рапортом та/або зверненням про виплату грошової компенсації після звільнення, жодним чином не спростовує допущеної відповідачем бездіяльності при проведенні розрахунків з позивачем при звільненні.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення з коригуванням в частині дати звільнення позивача зі служби в п.2 позовних вимог, вказавши вірну дату "13.05.2019 р." замість помилково вказаної "03.05.2019 р.".
Таке рішення на переконання суду свідчитиме про дотримання судом основних принципів здійснення судочинства.
При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.
Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити;
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роках щорічні додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України “Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити належну ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення, на яке він мав право станом на день звільнення з військової служби (13.05.2019 р.).
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.С. Віхрова