08 травня 2020 року Справа № 160/2529/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:
1) визнати протиправними дії ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо обчислення та донарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальному розмірі 30332 гривні 50 копійок, а саме:
- за 2017 рік у сумі 8448 гривень 00 копійок;
- за 1 квартал 2018 року у сумі 2457 гривень 18 копійок;
- за 2 квартал 2018 року у сумі 2457 гривень 18 копійок;
- за 3 квартал 2018 року у сумі 2457 гривень 18 копійок;
- за 4 квартал 2018 року у сумі 2457 гривень 18 копійок;
- за 1 квартал 2019 року у сумі 2754 гривні 18 копійок;
- за 2 квартал 2019 року у сумі 2754 гривні 18 копійок;
- за 3 квартал 2019 року у сумі 2754 гривні 18 копійок;
- за 4 квартал 2019 року у сумі 2754 гривні 18 копійок;
- за січень 2020 року у сумі 1039 гривень 06 копійок.
2) визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11553-50/67 від 13.02.2020 року на суму 29293 гривень 44 копійки, складену ГУ ДПС у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що 13.02.2020 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11553-50/67 на суму 29293,44 грн. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо нарахування боргу зі сплати єдиного внеску, оскільки відповідачем допущена непослідовність дій після подання позивачем заяви про припинення підприємницької діяльності, що в свою чергу перешкодило реалізації процедури проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Крім того, позивач зазначає, що спірна вимога прийнята контролюючим органом не на підставі документів, визначених у статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Ухвалою суду від 10.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Від представника ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що відповідно до приписів Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відтак має сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць. Крім того, зазначив, що оскільки позивач припинила підприємницьку діяльність 27.01.2020 року, то останнім звітним періодом, за який повинно бути сплачено єдиний внесок, є січень 2020 року.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець 07.05.2001 року, перебувала на обліку в органах ГУ ДПС у Дніпропетровській області як платник єдиного внеску та 27.01.2020 року внесено запис про припинення її підприємницької діяльності відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Станом на 31.01.2020 року в інтегрованій картці платника податку обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску за період з 2017 по 2020 роки у розмірі 30332,50 грн.
У зв'язку із наявністю заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску за 2017, 2018, 2019 роки в розмірі 29293,44 грн., 13.02.2020 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11553-50/67 (а.с. 19).
Вважаючи вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11553-50/67 від 13.02.2020 року протиправною та дії відповідача щодо донарахування єдиного внеску за 2017 рік - січень 2020 року, позивач звернулась до суду з цим позовом про її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону № 2464-VI, вказані обов'язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.
З інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що позивач припинила свою підприємницьку діяльність 27.01.2020 року.
Відтак, у спірний період (з 2017 року по 27 січня 2020 роки) позивач офіційно не припинила підприємницьку діяльність та мала статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року №1801-III розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3200,00 грн. Оскільки для фізичних осіб-підприємців сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2017 році складала 704 грн. (3200х22%).
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року № 2246-VIII розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року встановлено на рівні 3723,00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у 2018 році становила 819,06 грн (3723х22%).
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 року № 2629-VIII розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2019 року встановлено на рівні 4173,00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у 2019 році становила 918,06 грн (4173х22%).
Таким чином, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 29293,44 грн. включає в себе нарахування:
- за 2017 рік у сумі 8448 грн. (щомісячна мінімальна сума єдиного внеску 704 грн.);
- за 2018 рік у сумі 9828,72 грн. (щомісячна мінімальна сума єдиного внеску 819,06 грн.);
- за 2019 рік у сумі 11016,72 грн. (щомісячна мінімальна сума єдиного внеску 918,06 грн.).
Водночас, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, у період з 2017 по 2019 роки позивач була зобов'язана самостійно нарахувати та сплатити єдиний внесок як фізична особа-підприємець у мінімальному розмірі.
Отже, нарахування відповідачем суми заборгованості зі сплати єдиного внеску за вказаний період є правомірним та таким, що відповідає чинному законодавству.
В силу положень частин 2-5 статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з частиною 4 статті 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 № 449 (далі Інструкція № 449).
Так, відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина порядковий номер, 3 частина літера "У" (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Судом встановлено, що оскаржувана вимога сформована та надіслана позивачу на підставі облікових даних інформаційної системи податкового органу, як платнику внеску (фізичній особі-підприємцю), який на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Водночас, у вимозі зазначено всю суму заборгованості позивача. Наведене відповідає положенням абзацу вісім пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, за змістом якого вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається платникам єдиного внеску фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Суд критично оцінює доводи позивача про те, що оскільки контролюючим органом не проведено перевірку та не складено відповідний акт, вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята протиправно, з огляду на те, що спірна вимога винесена на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів відповідно до вимог Інструкції №449.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога сформована (надіслана) відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства, а наведені позивачем доводи не дають підстав для її скасування.
За наведених обставин, дії відповідача щодо обчислення та нарахування позивачу єдиного внеску за 2017-2019 роки є правомірними.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення та донарахування єдиного внеску за січень 2020 року у сумі 1039,06 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року № 294-ІХ розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2020 року встановлено на рівні 4723,00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у 2020 році становить 1039,06 грн. (4723х22%).
Матеріалами справи підтверджено, що позивач припинила підприємницьку діяльність 27.01.2020 року, відтак, за січень 2020 року позивач зобов'язана сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.
Таким чином, підстави для задоволення позову в цій частині у суду відсутні.
Також, суд критично оцінює доводи позивача про те, що відповідачем допущено непослідовність дій при розгляді її заяви про припинення підприємницької діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 05.01.2005 року звернулась до податкового органу з заявою про проведення документальної перевірки у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності.
Частиною 9 статті 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» N 755-IV від 15.05.2003 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням;
- свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;
- довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття фізичної особи - підприємця з обліку як платника податків;
- довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;
- довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.
З вказаної норми вбачається, що припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця здійснюється виключно за зверненням цієї особи до державного реєстратора з наданням вичерпного переліку документів.
В органі державної податкової служби позивач мала отримати довідку про зняття фізичної особи - підприємця з обліку як платника податків. В разі неотримання позивачем вказаної довідки з вини податкового органу позивач не була позбавлена права на оскарження неправомірних дій такого органу з 2005 року. Проте, доказів на підтвердження вчинення дій у 2005 - 2019 роках, спрямованих на припинення у встановленому законом порядку підприємницької діяльності позивач суду не надала.
Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Враховуючи вище викладені обставини справи та, здійснивши системний аналіз вимог чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43145015) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар