08 травня 2020 року Справа № 160/2664/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
10.03.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 10.05.2019 р. № Ф-3593-56/482 У на суму 21030,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказано про незгоду з визначеною податковим органом сумою боргу в оскаржуваній вимозі, яка наразі примусово стягується державною виконавчою службою з його доходів. Так позивач вказує, що податковий орган не мав підстав для формування та направлення вимоги про сплату боргу, оскільки він не провадив підприємницьку діяльність, не отримував доходу, тому не цікавився станом обліку себе як фізичної особи-підприємця, у спірний період був найманим працівником, отримував дохід у вигляді грошового забезпечення і заробітної плати. Позивач вважає, що наявні усі підстави для скасування податкової вимоги від 10.05.2019 р. № Ф-3593-56/482 У на суму 21030,90 грн.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/2664/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 10.03.2020 р.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 р. задоволено заяву позивача про забезпечення позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
Частиною 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
02.04.2020 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого ГУ ДПС у Дніпропетровській області, посилаючись на положення ст.ст. 4, 6, 7, 9, 25 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», п.п. 3, 4 розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 р., затвердженої в Міністерстві юстиції України від 07.05.2015 р. №508/26953, п.2 розділу 3, п. 4 розділу4, п.10 розділу 4, п.19 розділу 4, п.16 розділу 2 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. №435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 р. №460/26905, судову практику у справах №№340/453/19, №804/1678/15, 160/2997/19, №280/2125/19, 280/2722/19 з аналогічних правовідносин, відповідач вважає, що підстави для скасування вимоги про сплату боргу відсутні.
Суд при вирішенні справи враховує положення постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу CODIV-19» та впровадження низки заходів на виконання рішення уряду відносно даного питання.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ГУ ДПС у Дніпропетровській області 10.05.2019 р. сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3593-56/482 У зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 21030,90 грн.
За даними інтегрованої картки платника податку, заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску виникла:
за 2017 р.- в результаті автоматичного нарахування єдиного внеску за звітній рік в сумі 8448,00 грн., за 2018 р. - 9828,72 грн., за 3 місяці 2019 р. - 2754,18 грн.
Загальна сума недоїмки складає 21030,90 грн.
Належні докази надіслання на адресу позивача та отримання ним даної вимоги в матеріалах справи відсутні. Надані контролюючим органом докази отримання позивачем вимоги 29.05.2019 р. у вигляді повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення з відміткою про отримання не є безумовним доказом вручення та/або надіслання спірної податкової вимоги, оскільки не містить опису вкладення.
Відтак, предмет спору становить правомірність стягнення з позивача суми борги згідно оскаржуваної вимоги.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (надалі Закон № 2464-VI), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Пунктом 2 с. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За приписами частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Частиною 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015р. (у редакції наказу Міністерства фінансів України №469 від 04.05.2018 р.) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015р. за № 508/26953.
Водночас, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 23.03.2007 р. та постановлений на податковий облік з 26.03.2007 р.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивачем припинено підприємницьку діяльність 16.03.2020 р.
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів позивачу нараховано до сплати суми ЄСВ за 2017, 2018, 3 місяці 2019 р.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 10.08.2015 р.
Відповідно до даних Довідки Військової частини НОМЕР_3 №202 від 04.03.2020 р., ОСОБА_1 проходив військову службу з 07.08.2014 р. (наказ №195) по теперішній час. У Довідці наведені суми грошового забезпечення, яке було нараховану позивачу за період 2017, 2018, 2019, січень-лютий 2020 рр., а також вказано, що за період з 01.01.2007 р. з усіх виплат сплачені страхові внески.
Індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), містять дані про нараховані та сплачені страхувальниками суми ЄСВ за свого працівника, - ОСОБА_1 в тому числі за період, за який йому нараховано борг згідно оскаржуваної вимоги.
Працевлаштування позивача як найманого працівника у спірний період також підтверджується записами трудової книжки на ім'я ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 (№№ 20-21).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивач своє право на працю, реалізував не як фізична особа-підприємець, а як найманий працівник та військовослужбовець.
Жодних спростувань наведеним обставинам відповідачем не надано.
Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Оскільки Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності, а із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесені оскаржені вимоги, нараховував та сплатив роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV підлягають застосуванню судами як джерела права.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, в силу положень частини другої статті 77 КАС, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач правомірність своїх дій та вимоги про сплату боргу перед судом не довів.
Підсумовуючи викладене, суд встановив, що позивач не відноситься до жодної з категорій осіб, які мають сплачувати єдиний внесок відповідно до статті 4 Закону № 2464-VI, а тому відповідачем протиправно нараховано позивачу оскаржуваною вимогою до сплати суми єдиного внеску та покладено на нього обов'язок означену суму сплатити.
Судом враховано, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Приписами ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За наведених обставин у сукупності, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі.
Розподіл судових витрат згідно ст.139 КАС України за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно п.13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій.
Керуючись ст.ст. 6, 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити;
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 10.05.2019 р. № Ф-3593-56/482 У на суму 21030,90 грн.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.С. Віхрова