м. Вінниця
08 травня 2020 р. Справа № 120/1321/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позову зазначає, що правове регулювання правовідносин щодо виплати пенсії, підвищення до пенсії та додаткової пенсії особам, які мають статус осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи здійснюється Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" за №796-ХІІ (далі - Закон України №796-ХІІ). 17.07.2018 Конституційним Судом України прийнято рішення у справі № 6-р/2018, відповідно до якого визнано неконституційними окремі положення Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (надалі - Закон №76-VIII), яким були внесені зміни в Закон України №796-ХІІ. Однак, на переконання позивача, виплата йому пенсії відповідачем після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення, здійснюється без врахування останнього, в меншому, ніж передбачено Законом України №796-ХІІ розмірах. Зокрема, позивач вважає, що відповідач протиправно не нарахував (або нарахував не в повному обсязі) та, відповідно, не виплатив:
- допомогу у зв'язку із обмеженням продуктів харчування, що передбачена ст. 37 Закону №796-ХІІ;
- доплату до пенсії як особі, яка проживає на території зони посиленого радіологічного контролю, що передбачена ст. 39 Закону №796-ІІ;
- додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесених до четвертої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що передбачена ст. 51 Закону №796-ІІ;
- доплату до пенсії за понаднормативний стаж, що зазначений ч. 2 ст. 56 Закону №796-ХІІ.
Ухвалою суду від 25.03.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків ухвалою від 06.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня її вручення для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 КАС України.
21.04.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 11322/20), в якому представник відповідача зазначив, що ГУ ПФУ у Вінницькій області заперечує проти заявлених позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими.
22.04.2020 позивачем подано до суду додаткові пояснення та 24.04.2020 відповідь на відзив, однак суд не приймає їх до уваги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України, заявами по суті справи, у даній категорії справ, є позов та відзив.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з вимогами ч. 2, 3 ст. 263 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи здійснюється судом у письмовому провадженні в строк не більше 30 днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , має статус особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю, що підтверджується копією посвідчення (Категорія 4) серії НОМЕР_1 від 20.08.2004.
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію за віком призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням пільги встановленої ч. 2 ст. 55 Закону №796-ХІІ.
20.02.2020 до ГУ ПФУ у Вінницькій області надійшла заява ОСОБА_1 , оформлена в довільній формі, в якій він повідомив відповідача, що після ознайомлення з матеріалами своєї пенсійної справи виявив кілька суттєвих неточностей допущених, на його переконання, пенсійним фондом при обчисленні пенсі. Зокрема вказав, що існують підстави для донарахування та виплати йому компенсацій, доплат, додаткової пенсії, що передбачені ст. 37, 39, 51, 56 Закону №796-ХІІ.
За результатами розгляду заяви, листом від 06.03.2020 за № 1037-907/П-02/8-0200/20 ГУ ПФУ у Вінницькій області повідомило, що пенсія ОСОБА_1 розрахована та виплачується відповідно до норм чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням даних про стаж та заробіток. В листі роз'яснено, що індивідуальний коефіцієнт страхового стажу відповідно до ст. 25 Закону №1058-VI складає 0,38583, що відповідає 38 рокам 07 місяців 18 дням страхового стажу (стаж зараховано по 26.07.2004). В розрахунок середньомісячного заробітку врахована заробітна плата за період з 01.01.1996 по 31.12.1996, індивідуальний коефіцієнт - 3,30546, який застосовано до проіндексованого показника середньої заробітної плати по Україні за 2014-2016 роки - 4404,35 грн. Також позивача повідомлено, що розмір його пенсії до перерахунку, тобто по 30.11.2019 становив - 5877,33 грн., а з 01.12.2019 - 5886,95 грн. Крім того, відповідач повідомив, суми складових перерахованої в грудня 2019 року пенсії, зазначивши, що основний розмір пенсії, обчисленої відповідно до ст. 27 Закону №1058-VI склав 5617,7 (14558,40 грн. х 0,38583); доплата за 13 років понаднормового стажу - 212,94 грн. (1638 грн. х 13%); додаткова пенсія особам, віднесеним до 4 категорії ЧАЕС - 56,94 грн. (п. 5 Пост. №112).
Не погоджуючись з відповіддю, викладеною в листі Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (лист та додаток до нього від 30.03.2020 (вх. №9658/20 від 31.03.2020)), просив:
- визнати протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 недорахованої до його пенсії додаткові суми згідно ст.ст. 37, 39, 56, 51 Закону України №796-ХІІ;
- зобов'язати відповідача донарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми пенсії згідно ст.ст. 37, 39, 56, 51 Закону України №796-ХІІ за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 (згідно ст. 257 ЦКУ) в розмірі: по ст. 37 - 51008,4 грн.; по ст. 39 - 170028,0 грн.; по ст. 56 - 26045,0 грн.; по ст. 51 - 8845,2 грн.;
- зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 додатково до існуючої пенсії щомісячні доплати пожиттєво: по ст. 37 - 1416,9 грн.; по ст. 39 - 4723,0 грн.; по ст. 56 - 936,8 грн.; по ст. 51 - 245,7 грн.;
- стягнути з відповідача завдану ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000,0 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п.6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Щодо невірного обрахунку понаднормового стажу роботи, що вплинуло на розмір доплати за понаднормовий стаж (в бік її зменшення), суд враховує, що відповідно до ст.49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з ч.1 ст.55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною 2 ст.56 Закону №796-XII, в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії, передбачено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
Згідно зі ст.15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), умови, норми та порядок такого забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Таким чином, цією нормою надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом №1788-XII або спеціальним Законом №796-XII.
Обставини справи свідчать про те, що позивач обрав умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, встановлені спеціальним Законом №796-XII, адже пенсія позивачу призначена із застосування ст. 55 вказаного Закону.
Аналіз ст.56 Закону №796-XII вказує на те, що вона визначає особливі норми та умови пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.
Водночас порядок перерахунку пенсій Законом №1788-XII не встановлений, що є підставою для застосування судом при розгляді цього публічно-правового спору аналогії закону на підставі ч.6 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ознакам, передбаченим вказаною процесуальною нормою, відповідає абз. 2 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), зі змісту якого випливає, що за кожний повний рік страхового стажу понад установлений законом мінімальний трудовий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком, остання збільшується на 1 процент визначеної законом її розрахункової величини.
Для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ця розрахункова величина має пільговий характер і визначена в ч.2 ст.56 Закону №796-XII як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи. Згідно з цим Законом вона дорівнює мінімальному розміру пенсії за віком, який згідно з абз.1 ч.2 ст.28 Закону №1058-IV" встановлений у розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, особам, яким призначена пенсія на підставі Закону №796-XII, перерахунок пенсії має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1 процент заробітку за рік.
Оскільки ОСОБА_1 є потерпілим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 4 категорії, то пенсійним органом неправомірно відмовлено у проведені перерахунку з урахуванням доплати до пенсії за понаднормативний стаж розрахований у відповідності до положень ч. 2 ст. 56 Закону №796-XII.
Вирішуючи спір у цій частині, суд, керуючись положеннями ч.5 ст.242 КАС України, врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №346/5614/16-а.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню. При цьому, суд враховує, що позивач у поданій до пенсійного фонду заяві про перерахунок пенсії самостійно зазначив дату, з якої вважає за потрібне здійснити перерахунок його пенсії, саме з 01.01.2017.
Також, надаючи оцінку заявленій позовній вимозі в частині зазначення сум недоотриманих пенсійних виплат в абсолютних величинах, суд враховує, що визначення розмірів зазначених у позовній заяві Чорнобильських виплат в абсолютних сумах віднесено до повноважень органів Пенсійного фонду України.
Крім того, суд зазначає, що вимога позивача щодо призначення йому вище зазначених виплат довічно не узгоджується із вимогами адміністративного судочинства.
Із загальних положень Кодексу адміністративного судочинства України суд не може встановлювати, що зазначені виплати мають виплачуватися позивачу довічно в абсолютних розмірах, адже у випадку зростання цих виплат відповідно до вимог законодавства, право на отримання їх в більшому розмірі буде обмежено судовим рішенням.
Щодо донарахування пенсії у відповідності до ст. 37 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" суд вважає обґрунтованими, наведені у відзиві на позовну заяву посилання представника пенсійного фонду на те, що питання щодо нарахування та виплати відповідної щомісячної грошової допомоги не відноситься до повноважень органів Пенсійного фонду України.
Так, дійсно, частиною 1 ст. 37 Закону України №796-ХІІ в редакції від 01.01.2013 визначено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Дана допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється (ч. 3 ст. 37 Закону України №796-ХІІ в редакції від 01.01.2013).
Отже, саме органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації особи наділені повноваженнями щодо нарахування та виплати громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства.
В контексті вищенаведеного суд враховує, що при зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 самостійно зазначив в якості відповідача ГУ ПФУ у Вінницькій області та саме до останнього спрямував свої позовні вимоги, в тому числі в частині не нарахування та не виплати відповідної грошової допомоги.
Водночас, аналіз чинного законодавства, дає підстави стверджувати, що питання нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги передбаченої ст. 37 Закону України №796-ХІІ не відноситься до компетенції ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Враховуючи зазначені обставини, вимоги позивача щодо призначення йому ГУ ПФУ у Вінницькій області зазначеної допомоги в розмірі 1416,90 грн. та донарахування та виплати заборгованості по зазначеній допомозі в сумі 51008,40 грн. в межах розгляду даної справи задоволенню не підлягають.
Щодо застосування при обрахунку пенсії позивача положень статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд зазначає, що така була виключена пунктом 7 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII, проте даний пункт було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду № 6-р/2018 від 17.07.2018, а дана стаття була викладена у редакції Закону України «Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 987-VIII від 04.02.2016 та встановлює, що громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, стаття 39 Закону №796-XII станом на січень 2017 року, тобто на дату, з якої позивач просить здійснити перерахунок пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII, в редакції Закону №987-VІІІ від 04.02.2016 не поширюється на позивача, оскільки він не є громадянином, який працює у зоні відчуження.
З приводу зменшення розміру додаткової пенсії, призначеної позивачу відповідно до вимог ст. 51 Закону №796-XII суд враховує наступне.
Так, статтею 51 Закону №796-XII, в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії, а саме абз. 3 вказаної статті було встановлено, що особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
Водночас, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, яким текст ст. 51 №796-XII викладено у такій редакції: «Особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, запобігання виникненню та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха.
Відповідно до абз. 8 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
01 січня 2015 року також набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення ст. 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру державної і додаткової пенсії, передбачених Законом № 796-ХІІ.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 було затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Розмір щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було встановлено в п.13 зазначеної постанови для осіб які належать до 4 категорії з 01.01.2012 - 5% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.07.2012 - 6% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 24.04.2014 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 № 112 в розмірі 56,94 грн.
Зазначені положення Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ неконституційними не визнавались, положення Постанови КМУ № 1210 є також чинними.
Отже, виплата додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, проводилась у розмірі, встановленому Постановою КМУ № 1210.
Оскільки за даними розрахунку позивач отримує додаткову пенсію у розмірі 56,94 грн., суд вважає, що його права не порушено.
Доводи позивача про те, що зменшено рівень гарантій його прав, та порушено у зв'язку із цим ст. 22 Конституції України суд відхиляє.
Конституційний Суд України у Рішенні № 1-42/2011 від 26.12.2011 відзначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. … Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України (п. 2.1. мотивувальної частини).
У справі «Великода проти України» (заява № 43331/12, від 03 червня 2014 року) Європейський суд з прав людини заяву про порушення статей 6 і 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції на тій підставі, що внаслідок внесення у 2011 році змін до законодавчих актів розмір пенсії заявниці було зменшено і вона більше не отримувала пенсії в розмірах, встановлених 19 січня 2010 року.
Суд зазначив, що у цій справі немає доказів того, що відповідні зміни до Закону України про державний бюджет України не були внесені відповідно до законної процедури, а за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними, Суд доходить висновку, що вони відповідали вимозі щодо законності за статтею 1 Першого протоколу. Суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції.
Суд також зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю (див. ухвалу щодо прийнятності від 8 жовтня 2013 року у справі «Да Консесау Матеуш та Сантуш Жануаріо проти Португалії» (Da Conceiзгo Mateus and Santos Januario v. Portugal), заяви № 62235/12 та № 57725/12).
Заяву було визнано неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції (п. 27 - 29).
З урахуванням наведеного, в умовах фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава, саме лише зменшення розміру додаткової пенсії не є порушенням вимог ст. 22 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції, якщо при цьому забезпечується загальний розмір виплат, що є не меншими прожиткового мінімуму (відповідно до ч. 3 ст. 46 Конституції України).
Вирішуючи спір у цій частині, суд згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 367/1605/17 (№ К/9901/32334/18), від 03 жовтня 2019 року у справі №676/5258/16-а (№К/9901/21999/18, К/22001/18).
Щодо твердження відповідача про пропуск строку звернення позивача до суду.
Суд звертає увагу на те, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком, що узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17.
При цьому суд звертає увагу, що про порушення свого права позивач дізнався з листа відповідача від 06.03.2020 за № 1037-907/П-02/8-0200/20, а з позовом звернувся 20.05.2020, а тому приходить до висновку, що позивачем не пропущеного строк звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 522/6810/17, а згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Що стосується заявленої вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди заданої неправомірними діям Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна (немайнова) шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями, чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Як зазначено у п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходив, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як стверджує позивач у позовній заяві, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області заподіяно позивачу моральну шкоду, оскільки внаслідок незаконної відмови в нього було порушено звичайний ритм життя, хвилювання переживання (хоча доказів підтвердження позивачем не надано), а тому оцінює розмір моральної шкоди в сумі 10000,00 грн. Цей розмір позивач вважає достатнім для відновлення фізичного та психологічного стану.
Відповідальність держави за зобов'язаннями визначено у Главі 11 ЦК України та ст. ст. 1173-1175 ЦК України, якими встановлено правило про відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі, незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу державної влади посадових чи службових осіб цих органів та шкоди, завданої у результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта.
Встановивши фактичні обставини, суд приходить до висновку, що правові підстави для стягнення моральної шкоди відсутні, оскільки позивачем не доведено у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України факту заподіяння шкоди законами.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 1681,60 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 420,40 грн. (1/4 задоволених вимог).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від щодо здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням доплати до пенсії за понаднормативний стаж, розрахований у відповідності до положень ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з урахування положень ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" з 01.01.2017.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 коп.).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна