Справа №522/604/16-ц
Провадження №2/522/458/20
04 травня 2020 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Донцова Д.Ю.,
при секретарі судового засідання - Скибінській Є.С.,
розглянувши справу за позовною заявою ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , діючого в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Одеська міська рада, Департамент комунальної власності Одеської міської ради про усунення перешкод у здійсненні підприємницької діяльності, про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
15.01.2016 року до Приморського районного суду м. Одеси звернувся ФОП ОСОБА_1 із позовною заявою, після чого неодноразово уточнював позовні вимоги та згідно заяви про зміну позовних вимог від 28.09.2017 року просив суд зобов'язати ОСОБА_3 та правонаступників ОСОБА_7 негайно усунути перешкоди, які вони здійснюють відносно ОСОБА_1 як власника майна та законного орендаря приміщення, ОСОБА_2 як власнику майна та торговельного обладнання, БФ «7 шляхів» як законному користувачу приміщення у здійсненні господарської діяльності у приміщенні магазину-виставки за адресою: АДРЕСА_1 шляхом:
- негайно звільнити та передати усі ключі від парадного та чорного входів до орендованого приміщення;
- забезпечити позивачам, працівникам та відвідувачам вільний вхід та користування орендованим приміщенням;
- повернути все майно, товар, торговельне та технічне обладнання в належному стані відповідно до переліків, що містяться в матеріалах справи або стягнути з відповідачів у рівних частках на користь позивача матеріальну шкоду в сумі вартості майна;
- без письмового попередження орендаря та за відсутності орендаря не заходити до приміщення магазину, не здійснювати в приміщенні будь-які дії, не спілкуватись без згоди позивача з контрагентами та/або працівниками орендаря.
Окрім цього, просить суд зобов'язати правонаступників орендодавця повернути позивачу ОСОБА_1 зайво сплачені орендні платежі за підвальний поверх орендованого приміщення в сумі 30 000,00 грн; стягнути з ОСОБА_3 та правонаступників ОСОБА_7 в рівних частках по 1/6 на користь позивачів матеріальну шкоду в сумі фактичних матеріальних збитків за увесь строк порушення прав позивачів та додаткового по 2500 грн. за кожен день; стягнути з ОСОБА_3 та з ОСОБА_6 в рівних частках на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.09.2015 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було укладено договір оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 154 кв.м., яке складається з двох поверхів - першого поверху, де позивач розмістив магазин, та підвальне приміщення. Позивачем за власний рахунок проведено ремонтні робити в приміщенні на першому поверсі, в процесі яких встановлено приховані недоліки приміщення, зокрема невідповідність площі, яка на 18 кв.м. менша ніж вказано у правовстановлюючих документах. Загальна площа підвального поверху орендованого приміщення складає 63,7 кв.м., яку орендодавцем не звільнено від власних речей, не закінчено ремонтні роботи, як передбачалось умовами укладеного договору, а також не передано позивачу в користування за актом приймання-передачі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, після чого її спадкоємці не визнали укладений між позивачем та ОСОБА_7 договір оренди та почали чинити перешкоди у здійсненні підприємницької діяльності в приміщенні магазину, змінили замки, чим зробили неможливим доступ позивачів до приміщення, вивезли належне позивачам майно, предмети торгівлі, обладнання, частину якого пошкодили та зруйнували, чим позивачам завдано матеріальних збитків. При цьому, позивачами не зазначено суму матеріальних збитків.
Окрім цього, позивачі просять стягнути з відповідачів суму упущеної вигоди в розмірі 2500,00 грн., тобто кошти, які вони б отримали від продажу товарів, якби відповідачами не чинились перешкоди у користуванні орендованим приміщенням.
Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.01.2016 року ОСОБА_8 відкрито провадження у справі.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26.01.2016 року вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на приміщення магазину «із Одеси - з любов'ю», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . 5.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.04.2016 року накладено арешт і заборону на відчуження на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 та за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.11.2016 року накладено арешт та заборону на відчуження на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_3 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30.03.2017 року позовну заяву ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Одеська міська рада залишено без розгляду.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24.05.2017 року ухвалу приморського районного суду м. Одеси від 30.03.2017 року про залишення позовної заяви без розгляду скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси від 27.02.2019 року ОСОБА_9 справу прийнято до провадження.
Ухвалою від 21.05.2019 року суддею Домусчі Л.В. заявлено самовідвід та справу передано для повторного автоматизованого розподілу.
Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Донцова Д.Ю. від 03.06.2019 року справу прийнято до провадження в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14.08.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача про призначення судової товарознавчої експертизи.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14.08.2019 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання позивачі не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причин неявки суду не повідомили.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причин неявки суду не повідомили.
У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_6 зазначив, що договір оренди не міг бути підписаний ОСОБА_7 , оскільки вона протягом тривалого часу хворіла онкологією, була прикута до ліжка та не зустрічалась з позивачем, тому не могла укладати договір оренди. Окрім цього зазначив, що в порушення ст. 793,794 ЦК України договір не був посвідчений нотаріально та не була проведена державна реєстрація. Жодних доказів на надання дозволу на проведення ремонту в орендованому приміщенні, факту проведення ремонту та доказів реальних витрат на ремонт не надано. Окрім цього, не надано жодних доказів щодо сплати орендних платежів, які позивач просить стягнути з відповідачів. Жодних доказів завдання позивачам матеріальної шкоди у вигляді втрати та пошкодження товарів та майна до суду не надано, доводи в цій частині не відповідають дійсним обставинам справи. Враховуючи викладене, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представники Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника Департаменту надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із карантином.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 04.05.2020 року.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 16.09.2015 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було укладено договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 154 кв. м. (включаючи приміщення першого поверху та підвал) за адресою АДРЕСА_5 з метою використання в якості магазину продажу виробів народного промислу та сувенірної продукції, проведення майстер-класів.
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП 17.01.2013 року. 03.01.2017 року було проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .
Згідно п. 3.2 приміщення передано в оренду строком на три роки з 16.09.2015 року по 16.09.2018 року.
Посилання відповідача щодо підписання вказаного договору іншою особою, а не ОСОБА_7 суд вважає непідтвердженими жодними належними доказами, оскільки матеріали справи не містять висновку судової почеркознавчої експертизи, а питання щодо визнання договору недійсним не є предметом позовних вимог.
Згідно частини 1 статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За положеннями статей 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.
Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини)строком натри роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 794 ЦК України право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Судом встановлено, що договір оренди між сторонами було укладено в письмовій формі, однак договір не посвідчено нотаріально, право користування не зареєстровано.
Разом з тим, питання щодо чинності чи недійсності вказаного договору не є предметом розгляду справи, судом встановлено фактичне передання позивачам приміщення першого поверху за адресою: АДРЕСА_5 . Доказів, які б спростовували висновки суду в цій частині, в матеріалах справи відсутні.
Окрім цього, судом встановлено, що вказане приміщення належало ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого 18.09.2006 року виконавчим комітетом Одеської міської ради. 31.0.2015 року запис про право власності було скасовано на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.03.2014 року у справі №522/9843/13, яким скасовано свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення клуб - кафе № НОМЕР_2 від 18.09.2006 року, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2016 року заяву правонаступників ОСОБА_7 : ОСОБА_4 , в інтересах якої діє її законний представник - ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , заінтересована особа - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами -залишено без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 18.12.2018 року ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 18.11.2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12.04.2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Разом з тим, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30.08.2018 року у справі №522/6125/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , третя особа - Департамент комунальної власності Одеська міська рада про визнання договору оренди недійсним та стягнення матеріальної та моральної шкоди, встановлено, що на час укладання спірного договору оренди приміщення належало ОСОБА_7 (до одруження - ОСОБА_10 ) на підставі свідоцтва № НОМЕР_3 від 15.10.1999 року про право власності на квартиру АДРЕСА_6 , яке не скасовано та не визнано недійсними. Рішення набрало законної сили 18.10.2018 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції складено відповідний актовий запис №13040 від 19.12.2015 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 .
ОСОБА_3 є чоловіком померлої, іншими спадкоємцями ОСОБА_7 є її дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відмовляючи в задоволенні вимог позивачів щодо усунення перешкод в користуванні об'єктом оренди, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що договір оренди укладено на строк до 16.09.2018 року. Протягом строку дії договору оренди орендар має право використовувати орендоване приміщення на умовах, визначених договором. Разом з тим, станом на день розгляду справи, договір є припиненим, а тому будь-які вимоги позивачів, пов'язані з наданням у користування приміщення, доступом до нього, є необґрунтованими та неактуальними, у зв'язку із припиненням договірних зобов'язань.
Згідно п. 3.2 договору оренди встановлено орендну плату в розмірі 25 000,00 грн. за місяць в період з жовтня по травень та 35 000,00 грн. в період з червня по вересень включно.
У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підтвердження сплати орендної плати позивачами надано копії розписок від імені ОСОБА_3 про отримання коштів. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази щодо уповноваження орендодавцем ОСОБА_3 на отримання орендних платежів. Окрім цього розписка надана лише в частині платежів за грудень 2015 року, які були сплачені ОСОБА_2 , тоді як орендарем приміщення є ФОП ОСОБА_1 . Розписка від 22.09.2015 року не містить посилання щодо призначення отриманих коштів на сплату оренди, періоду, за який сплачено кошти, а тому не може вважатись належним доказом щодо сплати коштів саме на виконання вимог п. 3.2 договору оренди від 16.09.2015 року.
Окрім цього, позивачем ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтовано суму в розмірі 30 000,00 грн., які ніби-то були сплачені за підвальний поверх, оскільки в договорі не міститься розмежування сплати за користування першим поверхом та підвалом. Враховуючи викладене, суд вважає недоведеними та необгрунтованими вимоги позивача ОСОБА_1 щодо повернення зайво сплачених орендних платежів за підвальний поверх орендованого приміщення в сумі 30 000,00 грн.
Позивачами також заявлено вимогу щодо повернення майна - товару, торговельного та технічного обладнання в належному стані відповідно до переліків, що містяться в матеріалах справи або стягнути з відповідачів у рівних частках на користь позивача матеріальну шкоду в сумі вартості майна.Разом з тим, заявляючи вказану вимогу, позивачами не надано ні переліку майна, ні доказів належності майна позивачам, ні вартості такого майна, ні доказів утримання чи знищення майна відповідачами.
В матеріалах справи містяться заяви позивача ОСОБА_1 до органів поліції про вчинення кримінального правопорушення від 15.01.2016 року та 30.01.2016 року, в яких останній зазначає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 заволоділи приміщенням магазину, змінили замки, заволоділи належним позивачу майном - обладнанням, коштами, товаром.
Разом з тим, позивачами не надано до суду доказів щодо наявності обвинувального вироку, яким би було встановлену вину відповідачів у незаконному заволодінні майном позивачів, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про недоведеність доводів позивачів в цій частині.
Також позивачі просить стягнути з ОСОБА_3 та правонаступників ОСОБА_7 в рівних частках по 1/6 на їх користь матеріальну шкоду в сумі фактичних матеріальних збитків за увесь строк порушення прав позивачів та додаткового по 2500 грн. за кожен день.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що «збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача».
Заявляючи вимогу про відшкодування збитків, позивач зазначає, що внаслідок порушення його прав як орендаря він був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність у приміщенні магазину з 30.01.2016 року. При цьому зазначає, що середній виторг в орендованому приміщенні магазину складав 3000,00 грн. щоденно. Разом з тим, жодних доказів, які б підтверджували посилання позивачів в цій частині до суду не надано. Окрім цього, жодним чином не обґрунтовано суму матеріальної шкоди в розмірі 2500,00 грн. за кожен день порушення прав позивачів. Окрім цього, заявляючи про відшкодування матеріальних збитків позивачем не заявлено суму таких збитків.
Враховуючи покладання саме на позивача обов'язку доведення факту наявності збитків та їх розмір, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками, суд приходить до висновку щодо невиконання позивачами покладеного на них обов'язку щодо доказування, що є підставою для відмови у задоволенні вимог в цій частині.
Окрім цього, позивачем ОСОБА_1 заявлено вимогу щодо стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в рівних частках моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн. Обґрунтовуючи наявність моральної шкоди, позивач зазначив, що зазнав значних переживань щодо цілісності і долі власного майна, грошових коштів та товару, що залишились в приміщенні, внаслідок зупинення господарської діяльності та втрати ділових зв'язків, на створення і розвиток яких позивач витрати п'ять років свого життя. Внаслідок протиправних дій відповідачів позивач втратив єдине джерело отримання прибутку, був не в змозі забезпечити молоду родину, втратив довіру від майстрів народної творчості, відвідувачів і територіальної громадим. Одеси, зазнав значного приниження гідності і ділової репутації, втрати соціальної впевненості.
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 року “Про судову практику у спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
Оскільки з встановлених вище обставин суд прийшов до висновку щодо недоведеності посилань позивача щодо вчинення саме ОСОБА_3 та ОСОБА_6 дій щодо заволодіння майном позивача та блокування його господарської діяльності, суд приходить до висновку щодо недоведеності ні вини відповідачів у завданні шкоди, ні причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та завданням позивачу моральної шкоди, що є обов'язками ознаками для покладання обов'язку з відшкодування шкоди. Окрім цього, позивачем жодним чином не обґрунтовано визначений ним розмір моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн., що в своїй сукупності є підставою для відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 10, 13, 18, 19, 258, 259, 263 - 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовної заяви ФОП ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 ), ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 ) до ОСОБА_3 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), діючого в інтересах ОСОБА_4 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 ), ОСОБА_6 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Одеська міська рада (код ЄДРПОУ - 26597691, адреса місцезнаходження: м. Одеса, площа Думська, буд. 1), Департамент комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ - 26302595, адреса місцезнаходження: м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1) про усунення перешкод у здійсненні підприємницької діяльності, про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 354 ЦПК України, продовжуються на строк дії такого карантину (Розділ XII ЦПК України доповнено пунктом 3 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020 року).
Повний текст рішення суду буде складено 04 травня 2020 року.
Суддя Д.Ю. Донцов