ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.05.2020Справа № 910/154/20
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДПРОФ» (вул. Княжий Затон, буд. 2/30, м. Київ, 02095) до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «УКРІНБУД» (вул. Виборзька, буд. 42А, м. Київ, 03067) про стягнення 421 259,79 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла зазначена позовна заява та передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «УКРІНБУД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДПРОФ» кошти за поставлений товар на загальну суму 421 259,79 грн, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач порушив строк виконання грошового зобов'язання згідно договору поставки, який був укладений між сторонами у спрощеній формі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та надано строк для запропоновано відповідачу у строк не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, відповідачу надано строк протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив (у разі подання такого) подати заперечення на відповідь на відзив.
Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі направлено відповідачу за юридичною адресою (вул. Виборзька, буд. 42А, м. Київ, 03067) та позивачу за юридичною адресою (вул. Княжий Затон, буд. 2/30, м. Київ, 02095) згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 п. 4 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день поставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 05.03.2009 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» рекомендовані поштові відправлення, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату. У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і не вручена підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Тобто неотримання відповідачем поштової кореспонденції, надісланої судом за належною адресою, залежало виключно від суб'єктивної поведінки сторони.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що неотримання копії ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідачем є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто є власною волею відповідача.
Таким чином, відповідач у справі був належним чином повідомлений про розгляд справи у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.
Крім того, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12.03.2020 до 03.04.2020 на всій території України введено карантин. У подальшому постановою Кабінету Міністрів України № 239 від 25.03.2020 дію карантину продовжено до 24.04.2020.
Разом з тим, строк для подачі відзиву на позовну заяву закінчився у відповідача до введення на території України карантину, проте відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, тому справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «БУДПРОФ» посилалося на те, між ним та відповідачем досягнуто домовленості щодо поставки товару, у зв'язку з чим сторонами підписані та скріплені печатками видаткові накладні, а саме: №114 від 03.08.2018 на суму 125 500, 00 грн, №110 від 03.08.2018 на суму 100 000,00 грн, №91 від 17.10.2018 на суму 27 131,20 грн, №87 від 25.09.2018 на суму 25 161,80 грн, №34 від 31.08.201 на суму 15 750,00 грн, №116 від 03.08.2018 на суму 8000,00 грн, №113 від 03.08.2018 на суму 27 000,00 грн, №112 від 03.08.2018 на суму 20 000,00 грн, №111 від 03.08.2018 на суму 29 000,00 грн, №101 від 22.06.2018 на суму 254 496,00 грн, №42 від 13.09.2018 на суму 20 294,43 грн, №86 від 17.09.2018 на суму 36 697,19 грн, №83 від 05.06.2018 на суму 267 712,00 грн, №43 від 21.09.2018 на суму 4 187,48 грн, №48 від 10.10.2018 на суму 5 372,04 грн, №15 від 21.09.2018 на суму 1 928,00 грн, №33 від 14.08.2018 на суму 10 499,99 грн, №12 від 03.07.2018 на суму 50 094,00 грн, №25 від 10.07.2018 на суму 18 026,00 грн, №23 від 24.09.2018 на суму 25 732,16 грн, №37 від 06.09.2018 на суму 42 567,84 грн, №30 від 23.08. 2018 на суму 1 300 000,00 грн, №96 від 10.07.2018 на суму 24 876,00 грн, №105 від 12.03.2018 на суму 3 000,00 грн, №95 від 16.10.2018 на суму 4 799,62 грн, №108 від 23.08.2018 на суму 84 000,00 грн, №52 від 16.05.2018 на суму 132 288,00 грн, №104 від 07.03.2018 на суму 4 999,99 грн, №77 від 15.06.2018 на суму 156 000,00 грн, №118 від 30.11.2018 на суму 7000,00 грн, №117 від 30.11.2018 на суму 125 000,00 грн, №107 від 14.12.2018 на суму 89 607,31 грн, №115 від 03.08.2018 на суму 9 099,97 грн, №106 від 14.12.2018 на суму 31 414,41 грн, №85 від 04.07.2018 на суму 61 784,78 грн, №100 від 26.12.2018 на суму 36 384,00 грн, №93 від 1912.2018 на суму 36 180,00 грн, №114 від 03.08.2018 на суму 125 500,00 грн, №46 від 09.10.2018 на суму 3 675,00 грн, №76 від 15.06.2018 на суму 4 969,01 грн, №4 від 15.06.2018 на суму 8 423,71 грн,№2 від 15.06.2018 на суму 19 680,00 грн, №1 від 15.06.2018 на суму 55 000,24 грн, №11 від 15.06.2018 на суму 27 957,00 грн, №8 від 19.06.2018 на суму 8 399,77 грн, №13 від 20.06.2018 на суму 79 232,20 грн, №7 від 22.06.2018 на суму 5 878,20 грн, №17 від 27.06.2018 на суму 10 500,00 грн, №21 від 02.07.2018 на суму 10 223,58 грн, №20 від 02.07.2018 на суму 12 664,86 грн, № 26 від 03.07.2018 на суму 158,6 грн, №84 від 12.07.2018 на суму 966,00 грн, №28 від 23.07.2018 на суму 11 206,88 грн, №31 від 31.07.2018 на суму 3 675,00 грн, №103 від 01.08.2018 на суму 8 400,00 грн, №82 від 09.08.2018 на суму 1 040 455,07 грн, №27 від 25.10.2018 на суму 18 837,05 грн, №109 від 06.12.2018 на суму 70 263,90 грн, №94 від 18.12.2018 на суму 40 320,00 грн, №97 від 31.10.2018 на суму 6 679,68 грн, №47 від 09.10.2018 на суму 31 500,05 грн, №45 від 06.10.2018 на суму 393 463,36 грн, №44 від 01.10.2018 на суму 524 838,60 грн, №88 від 25.09.2018 на суму 3 840,00 грн.
Також на підтвердження факту здійснення поставки товарів позивачем надано розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних, квитанції про реєстрацію податкових накладних, товарно-транспортні накладні.
З огляду на вказане, позивач зазначає, що ним було поставлено товар відповідачу на загальну суму 11 220 379,78 грн, однак відповідач оплату поставленого товару в повному обсязі не здійснив, сплативши лише загальну суму 10 799 119,99 грн, що підтверджується виписками з рахунку позивача. Відтак, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 421 259,79 грн.
У зв'язку з цим, позивач звертався до відповідача з претензією №38 від 15.04.2019 щодо оплати боргу, проте відповіді або грошових коштів так і не отримав.
Також позивач надсилав на адресу відповідача акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2018.
Посилаючись на те, що відповідач заборгованість не оплатив, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з останнього суму боргу у розмірі 421 259,79 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частиною 2 статті 642 ЦК України).
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «БУДПРОФ» посилалось на те, що ним здійснювалась поставка товарів ТОВ «БК «УКРІНБУД», що підтверджується видатковими накладними, розрахунком коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, квитанціями про реєстрацію податкових накладних, товарно-транспортними накладними, виписками з рахунків позивача, на загальну суму 11 220 379,78 грн.
Разом з тим, доказів здійснення поставки саме на вказану суму матеріали справи не містять.
Крім того, позивач вказує, що відповідачем сплачено на рахунки позивача загальну суму у розмірі 10 799 119,99 грн, що підтверджується виписками з рахунку позивача. Проте з вказаних банківських виписок не вбачається сплати відповідачем саме зазначеної суми у розмірі 10 799 119,99 грн та саме за поставлений позивачем товар.
Крім того, звертаючись до суду з цим позовом, позивач не зазначає, що між сторонами укладалися будь-які договори поставки, проте з банківських виписок позивача вбачається, що відповідачем частково сплачувалися кошти на рахунок позивача за договорами №02/0702 від 02.07.2018, №11/06-03 від 11.06.2018, №12/06-02ХЗМ від 12.06.2018, №051018-01 від 05.10.2018, а також здійснювалася поворотня фінансова допомога згідно Договору ФД №25/7/1 від 25.07.2018 та оплата згідно договору фінансової допомоги №31 від 31.05.2018.
Жодних з перелічених договорів матеріали справи не містять.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 ст.73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «БУДПРОФ» не надав суду належних і допустимих доказів щодо поставки ним товару відповідачу саме на суму 11 220 379,78 грн, а також оплати цього товару відповідачем саме на суму 10 799 119,99 грн за вказаними вище видатковими накладними.
Також позивачем не надано доказів підстав виникнення між сторонами договірних зобов'язань, хоча з банківських виписок позивача вбачається, що відповідачем частково сплачувалися кошти на рахунок позивача за договорами №02/0702 від 02.07.2018, №11/06-03 від 11.06.2018,№12/06-02ХЗМ від 12.06.2018, №051018-01 від 05.10.2018, а також здійснювалася поворотня фінансова допомога згідно Договору ФД №25/7/1 від 25.07.2018 та оплата згідно договору фінансової допомоги №31 від 31.05.2018.
Таким чином суд позбавлений можливості встановити дійсні обставини справи, підстави виникнення зобов'язань сторін та здійснення сторонами поставок товару та його оплати.
Отже, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги необґрунтовані, недоведені належними засобами доказування та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 129, 232, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1.У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 4 Розділу X «Прикінцеві положення» та п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 08.05.2020
Суддя В.О.Демидов