Справа № 953/5344/20
н/п 1-кс/953/3561/20
"07" травня 2020 р. Київський районний суд м. Харкова у складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
заявника - адвоката ОСОБА_3 ,
представників власника майна - адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянувши в залі судового засідання в приміщенні Київського районного суду м. Харкова клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , по кримінальному провадженню №12020220490000986 від 05.03.2020 р. про арешт майна, -
04.05.2020 року до Київського районного суду м. Харкова надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах цивільних позивачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 по кримінальному провадженню №12020220490000986 від 05.03.2020 р., про накладення арешту на майно, а саме на належну підозрюваному ОСОБА_8 частку у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 шляхом заборони її відчуження.
На обґрунтування клопотання заявник вказує, що 27.03.2020 слідчим Київського ВП ГУ НП в Харківській області ОСОБА_9 в рамках кримінального провадження №12020220490000986 від 05.03.2020 р. ОСОБА_8 повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 121 КК України. 01.04.2020 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подано слідчому цивільний позов до підозрюваного ОСОБА_8 .. Посилаючись на вимоги п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), просить задовольнити клопотання.
Заявник - адвокат ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , в судовому засіданні підтримав подане клопотання.
Представники власників майна - адвокати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в судовому засіданні заперечували проти задоволення, посилаючись на належність квартири не лише підозрюваному ОСОБА_8 , а також ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на праві приватної спільної сумісної власності. Накладення арешту на майно порушить право інших власників. Крім того, посилались на недоведеність цивільного позову.
Слідчий суддя, вислухавши доводи представників, вивчивши документи та матеріали, якими заявник обґрунтовує доводи клопотання, встановив наступне.
Слідчим суддею було встановлено, що в провадженні Київського ВП ГУ НП в Харківській області перебуває кримінальне провадження №12020220490000986 від 05.03.2020 року, розпочате за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
27.03.2020 ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
01.04.2020, в рамках кримінального провадження №12020220490000986 від 05.03.2020 р., ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до підозрюваного ОСОБА_8 подано цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до ч. 5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 205273348 від 25.03.2020, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_8 на праві приватної спільної сумісної власності належить трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1 .
Ч. 1 ст. 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
На відміну від права спільної часткової власності, право спільної сумісної власності може виникнути тільки на підставах, передбачених законом чи договором.
В сумісній власності, як і в частковій, право кожного із співвласників не обмежене якою-небудь конкретною частиною спільного майна і поширюється на все майно в цілому.
Водночас у сумісній власності, на відміну від часткової, кожному із співвласників до виділу або поділу не належить заздалегідь визначена частка в праві власності на спільне майно. Це основна ознака сумісної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За загальним правилом володіння та користування таким майном здійснюється спільно.
Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, але законодавець виходить з презумпції наявності такої згоди у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном. Щодо вчинення правочину по розпорядженню спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, то повинна мати місце згода всіх співвласників, висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно до ст. 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, але співвласники за домовленістю можуть відступити від принципу рівності часток у праві спільної сумісної власності. Крім того, підставою відступу від названого принципу може бути норма закону чи рішення суду.
Законом дозволено кредитору співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Такий позов може бути пред'явлено лише у разі недостачі у співвласника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення (ст. 366, 371 ЦК України).
Як випливає зі змісту ст.355 ЦК, право спільної сумісної власності є одним з видів права спільної власності. Для нього, також як і для права спільної часткової власності, характерна множинність суб?єктів і єдність об?єкта. Тому в праві спільної сумісної власності, як і в праві спільної часткової власності, слід розрізняти зовнішні і внутрішні правовідносини. Разом з тим, право спільної сумісної власності відрізняється від права спільної часткової власності за підставами виникнення, характером внутрішніх правовідносин спільної власності, є розходження і при припиненні права спільної власності.
Заявником не надано даних щодо належності певної частки ОСОБА_8 в зазначеній квартирі, що позбавляє слідчого суддю прийняти рішення за клопотанням.
Накладення арешту на неконкретну частку квартири порушить право інших власників квартири.
В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.
За змістом положень ч.1 ст.173 КПК України, обов'язок надання доказів необхідності арешту покладений на особу, яка подає клопотання про арешт майна, а слідчий суддя зобов'язаний відмовляти у задоволенні цього клопотання в разі, якщо доказів про необхідність арешту майна не буде надано автором клопотання.
Отже, враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення клопотання про арешт вказаного майна - відсутні.
Крім того, слідчий суддя звертає увагу, що заявником не коректно в клопотанні вказана адреса нерухомого майна, на яке просить накласти арешт, а саме назви міст.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170 - 173, 309, 372 КПК України, слідчий суддя, -
Відмовити у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , по кримінальному провадженню №12020220490000986 від 05.03.2020 р. про арешт майна.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя - ОСОБА_1